UA / RU
Підтримати ZN.ua

ІМ’Я МОГО ЧОВНА

Міф, що втратив соціальну значимість, стає казкою. І.Тронський Коли автор брався за вивчення теми «Фольклорне коріння українських PR», він не чекав, що це заведе його так далеко...

Автор: Олександр Виноградов

Міф, що втратив соціальну значимість, стає казкою.

І.Тронський

Коли автор брався за вивчення теми «Фольклорне коріння українських PR», він не чекав, що це заведе його так далеко. Виявилося, що в міфах і казках народів світу віддзеркалено багато подій нашої історії. Події, на які ми чекаємо чи зустрінемо непідготовленими, далекі предки також не обійшли увагою. Торік український Президент двічі пообіцяв зробити парламентаріям країни обрізання, незалежно від релігійних і статевих відмінностей. Один раз він запропонував зробити їм же пересадку кісткового мозку. Ці мирні ініціативи докладно висвітлювали ЗМІ, у суспільстві активно точилися дискусії про правомірність подібних кроків. Тоді здавалося очевидним, що такі фантазії оприлюднюються для того, щоб справити хороше враження, тож марно вважати їх провісниками близьких змін.

Однак осінньо-зимовий сезон не лише поповнив антологію крилатих фраз першої особи та продемонстрував певну стилістичну наступність, а й показав, що не завжди слова розходяться зі справами.

Обряд

Процедура

Торгівля обличчям і щоденний кастинг стали обов’язковим елементом програми для людей, звичних до закулісної тиші, але готових часом перевершити тих, хто за фахом постійно перебуває під світлом прожекторів. Публічні фігури будують свої відносини з навколишнім світом за законами околиці, а їх намагаються загнуздати й відвести в стійло відпрацьованих PR-методик.

Взвод змилених прес-секретарів і референтів, приставлених пояснити народу випадкову радість обмовки, мекає, зжужмлює фрази, а об’єкт загального обожнювання продовжує марити про поголовне обрізання й пересадку кісткового мозку. Країна по вуха в минулому, отам і треба шукати мотивацію вчинків і етимологію висловів.

Та шукати коріння в масних анекдотах або естетиці частівок означає піти хибним слідом. Спроби простежити історію предмета привели нас до ритуалу посвячення з тисячолітніми традиціями, суть якого в тому, що юнак, пройшовши муки ініціації, ставав повноправним членом роду.

Ритуал супроводжувався тортурами. Що там крайня плоть — вибивали зуби, ламали кістки, припалювали вогнем. Діти мусили пити сечу свого вчителя, їх закидали послідом тварин. На запитання про сенс такої жорстокості дослідники відказують, що катування мали просту, зрозумілу мету — змусити беззаперечно слухатися старших. Іноді це пояснюють бажанням змінити кількісний склад населення на користь якості.

На хлопчиків, котрих готували до ініціації, не поширювалися загальновизнані правила й закони, вони діставали право на розбій і насильство, крадіжки та здирство, вони опинялися по той бік добра і зла.

Обряд ініціації був умовою прийому до чоловічого союзу, чиє внутрішнє життя було таємницею для непосвячених. Цим союзам часто належала політична влада в племені. Але там, де вже сформувалася роль вождя, чоловічі союзи відігравали чисто службову роль і не мали влади як організація.

Регламент

За бажання можна знайти безліч паралелей у політичному житті України. Зв’язок часів помітний у всіх вдалих і невдалих передвиборних дацзибао останніх років. Але вони використовуються неусвідомлено, тож ефективність їх мізерно мала. А нас цікавить саме відповідність іміджових стратегій національному характеру, збіг менталітету і світових стандартів, вибудовування образу за законами сприйняття, притаманними населенню конкретної території.

Постмодерністське правило валити в купу все, що погано лежить, знайшло застосування в PR-технологіях у нашій країні. Політичного лідера нав’язують громадянам як пральний порошок або збірку популярних пісень. У пакеті благодурниць, що складається з масштабних інтерв’ю, газетних підвалів, ток-шоу, реакцію споживача не прораховано, все зроблено аби справити враження на замовника. Клінічна схильність до передбачуваності притаманна молодим професіоналам, котрі промишляють маркетингом, не відриваючи погляду від сторінок підручника.

Сюжет

Процедура

Сонце українських PR — Павло Лазаренко — регулярно сходить на заході. На певний час покинутий ним народ мав необережність забути про чудотворця й відволіктися на актуальніші питання. Змирилися: немає Павлика — немає і рілейшн. Але сувора необхідність підтримувати у виборців виборні рефлекси та шкідлива звичка останніх приходити до урн у пошуках їжі, й аж ніяк не для волевиявлення, і спонукає громадськість повернутися до джерела всіх бід.

Корупція — загальник багаторічних заклинань — є не чим іншим, як змієм — складним і суперечливим персонажем світового фольклору. Переможний бій із чудовиськом використовували у своїх цілях усі світові релігії — від буддизму до християнства.

Привертає до себе увагу парадоксальний дуалізм змія, його здатність на труд і на подвиг обертається віроломством і нездоланним потягом до поборів і здирства.

У початковій стадії свого розвитку водяний змій править водами на благо людям, забезпечує родючість грунту, виступає гарантом багатого врожаю. Але вже пізніші сюжети розкривають факти зловживання владою: змій або затримує подачу води, створюючи посуху, або влаштовує потоп.

Згодом така приваблива функція розподілу водяних потоків від міфологічних істот переходить до богів, вони беруть владу у свої руки, приймають на себе управління водою, розподіляють її в інтересах скотаря та хлібороба.

Еволюція іміджу відповідає ступеню розвитку культури народу, тож принципові новації стають нормою тоді, коли для цього виникає відповідна база.

Зміна образу доброзичливця на репутацію зловмисника відбувалася поступово, разом з формуванням державності. У дусі вимог нової ідеології змій одержує смертний вирок. Для його виконання виписується герой, спроможний знищити чудовисько у відкритому бою, вкривши себе славою рятівника людства.

Перед фінальним раундом супротивники розігрівають себе лайкою, коли кожна сторона конфлікту випинає свої чесноти й маскує ганджі. Під час дебатів з’ясовується, що змій якимось чином знає про героя досить багато.

Чи не тому герой убиває супостата, що для нього все зміїне також не чуже? Чи не тому, що він плоть від плоті його, йому цілком під силу поборотися з ним на смерть.

Що відбувається далі — всім відомо. Голови падають одна за одною, знову виникають на старому місці, поки не буде відрубано вогненний палець, який тицяє у кнопку включення механізму відростання голів. Змія не можна вважати вбитим, поки в нього не виріжуть язик і очі, не спалять голови й тулуб. Але й це ще не смерть гідри корупції — адже герой цілком може посісти вакантне місце змія...

Регламент

Усі казки мало відрізняються одна від одної своєю кінцівкою. Розмаїтість притаманна зав’язці казкового сюжету, серединна частина й фінал — незмінні, скуті логікою торжества справедливості. Не варто докоряти предків за відсутність фантазії, краще навчитися використовувати один і той самий композиційний елемент так само винахідливо, як і безвісні автори.

Надіями на довірливість одноплемінників можна пояснити експлуатацію заяложеного сюжету, втратою пильності можна виправдати нагромадження необдуманої брехні.

Мораль, відмираючи, за інерцією впливає на етику відносин по горизонталі. Вертикальні конструкції не витримують поривів вітру й валяться, ховаючи під собою марні надії на вічне царство.

Душі мертвих володіють магічною силою красти душі живих. Мертвий хапає живого, кроку не дає ступити. Бог часу Хронос пожирає своїх дітей, аби надати їм божественного статусу. Так виглядає зв’язок часів, так минуле проростає в сьогоденні.

Гіпотетичну душу варто поберегти хоча б із міркувань ощадливості. Або з капосності. Навколо стільки охочих опанувати безгоспною субстанцією, що нормальною реакцією виглядає прагнення зберегти її цілою та неушкодженою. І краще поберегтися від усяких самозванців, котрі невтомно нагадують про своє походження, бо в Книзі мертвих є слова: «Я один із вас, ім’я мого човна — збирач душ».