Велика кількість жанрів, що не сприймаються видавцями як «нішеві», не отримує належного розвитку у вітчизняній літературі… Одним із таких на українському книжковому ринку виявляється, зокрема, фантастична література (хіба що час від часу на якесь фентезі натрапиш). Тому привертає увагу експериментальний проект «Імена криги» (kryga.org) - збірка з п’яти фантастичних новел, виставлених у відкритий доступ, - який, за задумом авторки, Катерини Паньо, мав продемонструвати принципову можливість дешевої електронної дистрибуції тексту, розповсюдження художньої книжки без залучення традиційної торговельної мережі. Не обійшлося тут і без красивої PDF-версії - врешті, на всякий товар є свій купець.
Зміна способу розповсюдження книжкової продукції зі звичайного на електронний цілком може трапитись і в Україні. Не тому, що тут таке глибоке проникнення Інтернету або геть-усі хочуть читати тільки електронні книжки. До цього підштовхує той факт, що класична система дистрибуції за межами столиці та кількох обласних центрів практично мертва. Щоправда, за останні роки в Україні і з електронними книжками склалася трохи дивна ситуація.
Під цим терміном видавці, піарники, а подекуди - й самі автори звикли розуміти красивий-красивий PDF-файл, якщо можна - з флеш-анімацією, звуковим супроводом і чим-небудь іще - що дозволять технічні можливості дизайнерських комп’ютерів.
Інколи складається враження, що, захопившись новими технічними можливостями, видавці забувають: книжка - все-таки не комікс, первинним у ній є текст. При тому вартість виробництва шедевра нерідко виходить істотно вищою, ніж додрукарська підготовка паперового видання. І тоді вже про таку очевидну для електронної книжки можливість як вільне розповсюдження - безкоштовне чи за символічну ціну - можна забути, адже ані дизайнер, ані художник без платні над книжкою не працюватимуть.
Втім, ще зовсім недавно у читацькому сприйнятті картина була радикально інша. Електронна книжка - то фактично будь-який текст, котрий можна десь добути в Інтернеті, ідеалом була бібліотека Максима Мошкова з її відсутнім дизайном, і, головне, все безкоштовно. Не тому навіть, що грошей шкода: і хотів би заплатити пару-трійку гривень, але «світити» кредитку (в кого вона є) зі зрозумілих причин не хочеться.
Втім, останнім часом і серед читачів починаються роздуми та розмови на теми «нового формату читання», де красиві флеш-ролики і вигадливі віньєтки - ще донедавна зайві проблеми при завантаженні та конвертації в потрібний формат - починають набувати ваги. І часом розмови про достоїнства електронної книжки зводяться до того, як вона оформлена, тоді як сам текст відсувається на другий план. Питання лише про те, чи виявляться читачі готовими платити за електронну книжку відповідно до її «красивостей».
Розвиток електронної книжки з мінімальними витратами на видання в Україні видається необхідним хоча б із того погляду, що це - шлях до жанрового урізноманітнення літератури, яка існує на тлі перманентно кризового стану книговидання і книгорозповсюдження…
Втім, книжка «Імена криги» розповсюджується вільно - для некомерційного використання, - і при тому авторка свідомо заохочує розміщення текстів у онлайнових бібліотеках. У результаті, лише впродовж першого місяця дистрибуції, за словами авторки, книжку прочитало близько тисячі читачів. До кінця року вона сподівається вийти на цифру дві-три тисячі читачів щомісяця. Тираж, погодьтеся, вагомий як для сучасної української літератури.
Врешті, збірка на це заслуговує. Хоча б тому, що «так ніхто не кохав» - у сенсі, не писав. Принаймні в Україні. Починаючи із жанру - наукова фантастика з відтінками кіберпанку й, подекуди, антиутопії. І закінчуючи свіжістю текстів та неповторним авторським стилем.
Увага до деталей повсякденного життя персонажів, технологічні й соціальні концепти, що природно проростають із розвитку сюжету, - все це чимось нагадує Філіпа Діка. Глибокий онтологічний роздум про природу буття і пізнання світу в «Іменах криги» - оповіданні, що дало назву збірці, - перегукується з деякими сюжетами Рея Бредбері. Повість «Вірус», із його ідеєю інформаційної колонізації Всесвіту, близький духом до Вернора Вінджа.
Хоча всі ці порівняння досить силувані. Бо проза Катерини Паньо - цілком самобутня, і поява такої збірки в не надто жвавому секторі української фантастики видається приємним сюрпризом для любителів жанру. А також ще одним ударом по тих критиках, які звикли сприймати НФ як жанр «низький», комерційний і розважальний за своєю природою. Бо в «Іменах криги», попри жвавий сюжет і природний для жанру політ фантазії, нескладно знайти й літературні якості, яких - подекуди безуспішно - прагнуть письменники із «високих» жанрів.
Врешті, переконатися в нетривіальних літературних якостях твору нескладно, - досить набрати прізвище та назву в пошукових машинах і поринути у світи, де крига має імена.