Любовні дуети, вариації на тему Е.Радзинського: ХХІ сторіччя |
Вже другий рік успішно існує проект «Російське кіно — прем’єра в Києві», над яким чимало потрудилися представництво в Україні Російського центру міжнародного наукового та культурного співробітництва при міністерстві закордонних справ Російської Федерації та Національна спілка кінематографістів України.
Завдяки цьому проекту кінематографісти нашої країни змогли ознайомитися з останніми новинками російського кінематографу. У Будинку кіно було показано фільми «Ніжний вік» Сергія Соловйова, «Лавина» Івана Соловова, «Сміттяр» Георгія Шенгелія, «Москва» Олександра Зельдовича, «Квітень» Костянтина Мурзенка, «Війна» Олексія Балабанова.
Новий сезон 24 листопада відкрив фільм Віри Сторожевої «Небо. Літак. Дівчина», який у рамках програми дебютів «Нові території» був показаний на Венеціанському фестивалі. (Про нього «ДТ» писало в матеріалі «Російський слід у Венеції».) Кінематографічна громадськість штурмом брала місця в Червоному і Синьому залах Будинку кіно. Воно й зрозуміло — значно цікавіше дивитися на екрані історію про себе, про наше життя з його впізнаваними реаліями.
Ось тому і глядачі, які не творять кінематограф, з ентузіазмом розбирали квитки у Великий зал Міжнародного центру культури і мистецтв, щоб подивитися фільм «Коханець» Валерія Тодоровського і поспілкуватися з чудовим Олегом Янковським та зачинателем «Кінотавру» Марком Рудінштейном. Цей щедрий дар українському глядачу піднесла продюсерська компанія «Альянс Шатро», яка, розширивши рамки придуманого нею бренду «Російських сезонів», відкрила «Російські кіносезони в Україні», представляючи разом із «Кінотавром» найкращі зразки російського кіно. Ексклюзивним спонсором нового кінопроекту стала торгова марка «Олімп». Сприяння надало Посольство Російської Федерації й особисто Надзвичайний і Повноважний Посол РФ в Україні Віктор Черномирдін. Підтримав акцію найкращий столичний кінотеатр «Кінопалац». А скатертину-самобранку розстелив для гостей вишукано смачний ресторан «Сім-Сім». Успішний старт «Російських кіносезонів в Україні» визначив довгожительство проекту: з одного боку, російський кінематограф на піднесенні, і його дедалі цікавіше дивитися, з другого — з’ясувалося, що боги теж люблять кіно, і торгова марка «Олімп» із задоволенням підтвердила свою участь у наступній зустрічі-прем’єрі, як і решта учасників попереднього показу.
Другий фільм, що його представить «Кінотавр» у Києві, — уже згаданий вище рімейк відомої п’єси Едварда Радзінського «104 сторінки про кохання» та не менш популярного вже не одне десятиліття фільму Георгія Натансона «Ще раз про кохання», який Рената Литвинова — автор сценарію, виконавиця головної ролі і продюсер — назвала «Небо. Літак. Дівчина».
Жанр мелодрами завжди популярний, адже наріжним каменем поставлено вічне почуття — кохання. І стає неважливим фах героя — модний у другій половині ХХ століття фізик чи престижний на світанку ХХI журналіст, який знімає свої репортажі в гарячих точках. Змінюється темп життя, втікають із нової картини точно виписані деталі людських взаємин, так тонко зіграні Тетяною Дороніною й Олександром Лазарєвим, улюбленцями кількох поколінь глядачів. У новій картині на зміну їм приходять деталі кінематографічні, на яких і побудована картина. Крупним планом — портрети, деталі інтер’єру, сльози, дощ, сніг, вітер, літак. Інтер’єр модного будинку схожий на інтер’єр модного кафе і навпаки. Немає масовки. Але є певний стан, тонка субстанція. Повіриш у неї, знехтувавши претензійним містком, перекинутим Литвиновою з нашого часу до «Доктора Живаго», — світсько-манірна інтелектуалка назвала свою героїню Ларою. Приймеш манірність акторки, настільки ціновану і любиму Кірою Муратовою, як сучасний стиль спілкування. (А хіба не манірним і претензійним був придих Тетяни Дороніної?!) І відкриється те, ще цвєтаєвське, — «Милый, что тебе я сделала…». І побутова незатишність, необов’язковість людських контактів, палаючі літаки, гарячі точки, дурні дядьки і тітки відходять на другий план, завмираючи у присутності Кохання.
Хоча мало сенсу говорити про фільм, краще його подивитися. Тим більше що це можна зробити в недалекому майбутньому — 15 грудня. І поспілкуватися з неповторною Ренатою Литвиновою. І з Михайлом Єфремовим, який, до речі, виконує в картині ту ж саму роль, що тридцять років тому грав його батько, — льотчика, закоханого в героїню. І поставити запитання, поговорити задушевно з ними і з незмінним ведучим «Російських кіносезонів в Україні» кінотаврцем Марком Рудінштейном. Покваптеся, квитки поки що є.