Згідно з рішенням Солом’янського райсуду м. Києва у процесі, який тривав майже півтора року, а відбувся через два дні після виборів до Верховної та місцевих рад, книгарню «Сяйво» зобов’язали «поновити у складі учасників ТОВ «Орфей -1» з часткою 50% статутного фонду». Перекладаю: у книгарні відсудили половину часток на користь колишнього партнера.
Щоб проігнорувати історію, яка нині відбувається з «Сяйвом», є два стандартних аргументи. Перший: «Та це ж банальна господарська суперечка — поділ майна між колишніми партнерами». Саме такими словами прокоментувала конфлікт Світлана Зоріна, директор найбільшої на сьогодні в Україні книготорговельної мережі «Буква», — мовляв, пресу це не має цікавити. І другий аргумент: ах, ці старі книгарні, цей старий менеджмент — і торгувати вони не вміють, і морально застаріли, ось і виживають їх із насиджених місць ті, хто «вміє працювати». Одразу скажемо — ці аргументи справедливі для багатьох операторів ринку, але не працюють у випадку із «Сяйвом». По-перше, «Сяйво» — це одна з тих старих книгарень, яка першою зважилася на переобладнання, зробила відкритий доступ до книжок, встановила прямі контакти з видавцями, і, за свідченням Петра Мацкевича, головного редактора видавництва «Кальварія», виторг із книжок його видавництва у «Сяйві» найбільший (!!!) з-поміж усіх книгарень в усій країні.
Власне, для того, щоб здійснити переобладнання книгарні, у 2001 році (згадайте, тоді відбувалася реконструкція Бессарабського кварталу і книгарня зазнавала страшенних збитків) і було підписано договір про стратегічне партнерство з «Орфеєм» — найуспішнішою книготорговельною фірмою на той час. Тоді ж відбулася перереєстрація часток ТОВ «Книгарня «Сяйво»: 50% залишилося в трудовому колективі, інші 50 % отримав «Орфей-1». «Коли в 2003 році я побачила, що «Орфей» «горить», ми звели наші стосунки в нулі, виплативши їм усе навіть раніше визначеного терміну, а засновники «Орфею» — Ростислав Корнієнко та Костянтин Клімашенко — увійшли в підприємство фізичними особами», — розповідає директор «Сяйва» Марина Довга.
На сьогодні суд визнав недійсним протокол розподілу часток між засновниками «Орфею-1» — це довела експертиза, яку проводили чомусь аж десь у Київській області. Саме «недійсність» цього протоколу і була підставою для відсудження половини часток у книгарні «Сяйво». Але про те, що буде саме так, книгарів «Сяйва» попереджали довго, наполегливо й аргументовано.
Судовому розгляду передувала довга історія пропозицій продати свою частку до всіх засновників книгарні «Сяйво». «Першим прийшов до нас Анатолій Чуб. Це був 2003 рік Він тоді сказав мені, що в нього донецьке коріння, пояснив, що книгарня — це безперспективно, залякував, мовляв, за ним стоять депутати, а ви все одно загинете, тож давайте краще домовлятися», — каже директор книгарні Марина Довга. І тепер найголовніше: як правило, про «типові господарські суперечки» говорять у тих випадках, коли була — скажемо так — неофіційна угода між новими покупцями і старими працівниками, зокрема директором. «Сяйво» виявилося нетиповим міцним горішком — дами, які говорять про себе «ми справжні старі книжниці», витримали чималий моральний тиск із боку «претендентів на книжки». Лілії Корецькій, приміром, дзвонили кілька разів. Після того, як вона відмовилася від чималих грошей як на продавця книгарні — 5 тисяч доларів, почалися дзвінки членам родини. Аллі Решетниковій, за її словами, в розмові з чоловіком пропонували за її частку 16 тисяч доларів. «Звихнутими ідеалістками» називає свій колектив і Марина Павлівна, і тут-таки додає: «Наступного року буде 20 років, як я в «Сяйві». Мені б дуже не хотілося увійти в історію останнім директором цієї книгарні. Як боляче наприкінці життя усвідомлювати, що на тобі закінчилося якесь добре й мудре діло…» До речі, як каже Марина Павлівна, їй тільки за право підпису пропонували 50 тисяч доларів, — відмовилася.
У результаті, єдиною людиною, котра згодилася продати свою частку, виявився Ростислав Корнієнко, один із засновників «Орфею».
Розповідає Марина Довга: «Одного разу Ростислав Корнієнко привів до мене в кабінет Дениса Комарницького та В’ячеслава Супруненка, відрекомендувавши їх як «дуже хороших людей». Вони говорили про те, що наш бізнес неуспішний, що в нас навіть немає грошей на приватизацію… А де я візьму 300 тисяч доларів на приватизацію за держрозцінками? Наша рентабельність — до 10 відсотків: техніка, колектив 26 чоловік, комунальні послуги. І всі наші працівники отримують зарплату не в конвертах, а офіційно! Ось ви офіційно отримуєте зарплату? Отож…У нас же дуже маленька націнка — середня по книгарні 30%. Особливо важко працювати з українськими видавництвами, бо це маленькі неструктуровані підприємства, а крім видавництв, у нас же ще й 700 авторів — робота на цьому ринку скидається на ручне вишивання хрестиком. Я знаю дуже багато книгарень, які цього не роблять і таким поставникам відмовляють. А ми це все робимо. Просто тому, що ми це робили все життя. І тому, що ми поважаємо Автора — напишіть це слово з великої літери, я вас прошу. Одне слово, у присутності Комарницького та Супруненка Ростислав Корнієнко відверто говорив, що планує продавати свою частку. Я відповідала, що це буде порушенням Статуту, бо частка має бути в першу чергу запропонована трудовому колективу і в неї є інша вартість, статутна (близько 2,5 тисяч гривень), а не 70 тисяч доларів, про які говорив Ростислав. З часом до мене знову прийшли Корнієнко з Комарницьким і сказали, що вони вже подарували частку Корнієнка Науменку Олександру Васильовичу, — а це вже пряме порушення Сатуту, бо від подарунку в трудовому колективі точно ніхто б не відмовився. Тоді ж за право підпису мені як директорові пропонували 50 тисяч доларів (бо необхідно було перереєструвати підприємство і ввести в колектив цього обдарованого). Я категорично відмовила, отож із цим даруванням вони потрапили у глухий кут, мало того – зрозуміли, що на наступних же зборах засновників Корнієнка буде виведено з ТОВ. І тоді Солом’янський суд м.Києва виніс ухвалу, що ми не маємо права проводити збори засновників, блокувавши роботу товариства майже на два роки».
За словами іншого засновника «Сяйва» і так само засновника «Орфею-1», Костянтина Клімашенка (який у судових документах фігурує на боці відповідача), рейдерських намірів відібрати бізнес «покупці» не приховували з самого початку, натякаючи на те, що головне – потрапити в колектив, а далі вони візьмуть ситуацію під контроль. «Коли вони зрозуміли, що Марина Павлівна не згодна «здати» колектив, – запропонували їй «допомогу»: мовляв, а давайте ми збільшимо ваш статутний фонд, покладемо вам на рахунок 200 тисяч доларів (відповідно, всі решта часток «знецінюються» обернено пропорційно до цього внеску), а за це поставимо свого директора та бухгалтера. Типовий рейдерський розклад. Найсмішніше, що вони це все принесли задокументоване — просили нас підписати так званий Меморандум». Але тепер, за словами Клімашенка, до книгарні буде застосовано схожу, однак трохи видозмінену схему: спочатку накладуть арешт (під будь-яким приводом) на ті 50% часток, які залишилися в руках трудового колективу, в такому разі інші 50% вважатимуться за 100% і зможуть приймати будь-які рішення. Далі — таке саме збільшення статутного фонду, знецінення «непотрібних часток», а в перспективі — прийняття рішення про перепрофілювання книгарні. Адже недарма пан Чуб повторював: «Ви займаєтеся не тим бізнесом. Ця нерухомість коштує набагато дорожче».
«Мені найбільш прикро, — каже Клімашенко, — що тепер усе майно може буде виведене на «Орфей» — і саме фірма, яку я особисто заснував 1997 року, може відіграти свою фатальну роль у справі похорону «Сяйва». Уявіть, на фірму, яка фактично лежить, завозять товар (звісно, від потрібної фірми чи особи) на суму 5 900 гривень, а потім розраховуються із постачальником не грошима — бо грошей же на рахунку немає, а майном. Яким? Частками у «Сяйві». І все. Більше нічого не треба робити, щоби знищити книгарню. До того ж, як запевнив мене під час нашої останньої зустрічі пан Чуб, я нічого не зможу зробити, навіть як засновник фірми «Орфей», бо для нього найголовніше — це перекинути справу у Господарський суд, тобто фактично звести її до тієї банальної господарської суперечки, про яку говорила і Світлана Зоріна. Чуб сказав, що вони складуть свій протокол розподілу майна між засновниками «Орфею» (тобто мною і Корнієнком), який будь-який експерт визнає справжнім. На відміну від нашого справжнього протоколу. Мені було сказано прямим текстом: «Ти нічого не доведеш».
Недарма кажуть, що в книжках можна знайти відповіді на будь-які запитання. Отож, і відповідь на запитання, звідки ростуть вуха проблем, які постали перед «Сяйвом», знайшлася на сторінках передвиборної книжечки під назвою «Маєш право жити краще: Блок Леоніда Черновецького — ваші кандидати до Київради та районних рад». Серед «команди професіоналів» там значаться і Комарницький, і Супруненко, і Чуб. Що цікаво, півтора року справу в суді Ростислава Корнієнка провадив юрист Олексій Самохін, який балотувався до Деснянської райради так само від блоку Леоніда Черновецького. Між іншим, пані Зоріна, коментуючи проблеми, що постали перед «Сяйвом», зауважила: рейдерство — це, зрештою, світова практика, і не варто цьому надавати такого великого значення. Але чи є ще десь у світі країна, в якій рейдери обіймають керівні посади в державі?
І останнє. Ростислав Корнієнко запевняв автора, що нікому не передаватиме свою частку: «Я ще раз вам повторюю — магазину «Сяйво» бути. Для того, щоб одержати можливість впливу, я й відстоював свою позицію в суді: за рішенням суду, 50% отримав не я, а фірма «Орфей-1» у моїй особі як директора. І тепер у мене є механізм для впливу на стан книгарні». Ситуацію зі спробами продати, а потім подарувати свою частку Корнієнко не коментував.
Ринкова вартість приміщення «Сяйва», зі слів ріелторів, понад півтора мільйона доларів. Приватизація за держрозцінками коштуватиме 300 тисяч. Ще варто відняти накладні видатки на придбання частки (70 тисяч), експертизу і суд. У залишку матимемо досить непогану рентабельність. Принаймні набагато більшу, ніж книжкова торгівля.