Як відомо з біблійного міфу, на Ноєвому ковчегу, який рятувався за часів Всесвітнього потопу, окрім праведника Ноя із сім’єю, було по парі «від усякої плоті». Саме наявність пар стала основою й ідеєю нового театрального фестивалю дуетних спектаклів, не випадково названого «Ноїв ковчег». Презентація цього перспективного творчого проекту відбулася в м.Севастополі, на сцені Академічного російського драматичного театру ім.А.Луначарського, що виступив засновником фестивалю. У проекті найактивнішу участь беруть Севастопольське управління культури, швейцарська культурна фундація «Pro Helvetia», Фонд сприяння розвитку мистецтв, Російський центр міжнародного наукового та культурного співробітництва при Міністерстві закордонних справ Російської Федерації. Рішення «пустити в плавання» фестиваль «Ноїв ковчег» саме у Севастополі було продиктоване особливим розташуванням цього міста, що опинилося в точці перетину давніх шляхів народів, культур і мов, міста, у підмурівку якого — тисячолітній еллінський Херсонес, а отже, і витоки європейського театру. Тут збиратимуться актори різних країн і театрів, художніх напрямів і вестимуть творчий діалог.
Презентація розпочалася прес-конференцією, на якій представили гран-прі фестивалю роботи київського скульптора А.Валієва у вигляді стилізованого корабля з вітрилами — театральними масками, що пливе навколо земної кулі. Журналістів ознайомили зі складом журі майбутнього фестивалю. Своєрідною культурною програмою проекту стали сім дуетних вистав. Вони й мали першими продемонструвати ідею сценічного діалогу, що, по суті, і є основою театру. Навіть на прикладі тієї невеликої кількості п’єс можна було зробити глобальний висновок: в основі будь-якого діалогу — стосунки між чоловіком і жінкою в найрізноманітніших варіантах. Лише в одній постановці — «Голос» за С.Беккетом cанкт-петербурзького театру «Мімігранти» дійовими особами були двоє чоловіків, та й вони вели розмову про кохання, про жінку. І якщо ця ситуація в названому спектаклі була «приводом прогулятися по самому собі» (С.Беккет), то решта були таким же приводом досліджувати не лише себе, а й людину тобі близьку. Пластичний діалог чоловіка й жінки в мистецтві бального танцю продемонстрували актори Севастопольського театру танцю. У «Exhibition» (режисер В.Єлізаров) музикою, рухом, чудовою технікою було простежено розвиток жанру від класичного до ультрасучасного.
У спектаклі Київського театру на Подолі «Таїна буття» Т.Іващенка (режисер В.Семенцов) актори Л.Трояновська і В.Кузнєцов прожили життя Івана Франка та його дружини, розказали історію їхнього нещасливого подружнього союзу. На сцені Кузнєцов—Франко поглинутий соціальними ідеями, заглиблений у себе, він прагне замінити кохання — обов’язком, повинністю, примусом. І він, і його дружина жадають кохання, але не відбувається між ними найголовнішого, і загалом ніхто не винен. Свої сімейні негаразди герої постановки «З’їли мене» Е.Сверлінга київського театру «Колесо» (режисер М.Богданов) у виконанні І.Кліщевської та В.Пупкова вирішують в естетиці абсурду. Дружина винаходить неймовірний спосіб для того, аби утримати чоловіка, який вирішив піти від неї. Вона подає йому себе в ролі делікатесу і пропонує з’їсти. А ось коханці (Т.Бурнакіна,
О.Флеєр) у спектаклі «Коханці» Б.Слейда Севастопольського театру ім.А.Луначарського (режисер В.Савінов) не стали подружжям, хоч і кохали одне одного все життя. Та все ж їх поєднували високі почуття, пронесені крізь довгі роки. Історія кохання в листах — так можна назвати іншу життєву повість у спектаклі київського театру «Актор» А.Герні (режисер
І. Славинський) у виконанні Л.Яремчук та В.Шестопалова. Статичність дії (актори сидять і читають свої листи) не здатна, однак, придушити величезної напруги почуттів та емоцій. Два погляди в простір, як дві рівнобіжні лінії. Всупереч законам геометрії, вони перетнулися, і глядачам зрозуміло, що ці герої були щасливими, оскільки любили. Точкою, звідки розпочинаються пошуки кохання для персонажів (І.Калашникова, С.Мельник, К.Тижнова (фортепіано) спектаклю «У Барабанному провулку» Б.Окуджави Київського театру «Сузір’я» (режисер І.Славинський) стає вокзал. Саме тут, у простенькому привокзальному ресторанчику, під стукіт вагонних коліс починають звучати рядками віршів Окуджави слова любові щирої, справжньої. І виростає вона з події на маленькому п’ятачку сцени до масштабів усесвітньої притчі про Жінку і Чоловіка, їхнє вічне прагнення Любові.
Такими були перші мешканці міфологічного театрального «Ноєвого ковчега». На його прапорі написано «Зібрати і зберегти», його творці хочуть об’єднати талановитих акторів із різних країн і спробувати зберегти неоціненні крупинки духовності, що ризикують розтанути в бурхливому потоці навколишньої дійсності.