Співае Віктор Лифанчук |
«Поэзия — та же добыча радия.
В грамм добычи, в год — труды,
Изводишь, единого слова ради,
Тысячи тонн словесной руды».
В.Маяковський
Мимоволі згадалися мені ці рядки, коли я побувала на творчому вечорі Віктора Лифанчука, присвяченому ветеранам музичного мовлення, — 21 березня в київському Будинку вчителя.
Оскільки я сама ветеран і музикознавець, висвітлювала на Українському радіо події, пов’язані з етапними явищами розвитку академічної музики (від античності до наших днів), то з хвилюванням думала: «Чи знайду хоча б одне музичне «слово», яке висвітлиться яскравим світ-лом художньої значущості серед «тонн руди» — набору банальних і заяложених мотивів сучасної поп-маспродукції?». І, зізнаюся, була приємно вражена.
Так! У кількох авторських піс-нях В.Лифанчука (особливо «Про що розповідають кораблі», слова О.Шарварка) я виявила нестандартність формотворення, цікаві ладо-тональні рі-шення, метро-ритмічні контрасти й навіть поліфо-нічні знахідки в дуже скромних тембрових поєднаннях.
Для більшості слухачів самодостатніми могли бути в афіші імена молодих виконавців — лауреатів міжнародних конкурсів Анжеліни Швачки, Валентини Степової, Ма-рії Липинської, Дмитра Агєєва. Проте для мене особисто пісні у виконанні автора виявилися тим самим словом, заради якого... Надзвичайна рівність і виразність звучання «незіпсованого» академічною постановкою голосу В.Лифанчука буквально полонила тих, кому дорогі щирість та істинність почуттів, закладених у музичному мистецтві. За асоціацією, пригадується вокальна творчість Валентина Сільвестрова — його «Тихие песни», «Простые песни», «Ступени», які він писав ніби «на себе», бо не володів бодай якимсь голосом для виконання «на людях». Проте чимало вокалістів готові співати «напівпошепки», щоб передати неповторну принадність сільвестровського музичного прочитання поетичних шедеврів — Кітся, Пушкіна, Шевченка, Мандельштама...
А ось В.Лифанчуку від природи дано передати з естради під власний акомпанемент гітари стан кохання, ніжності, радості, світлого смутку...
«Острівці моєї пам’яті» — так назвав він цей вечір, який від-бувся у рамках клубу шанувальників романсу «Співуча родина». Поетичну антологію цієї пам’яті склали С.Галябарда, Б.Мозолевський, І.Струцюк, О.Шарварок, О.Вратарьов, С.Короненко, А.Матвійчук, В.Крищенко, О.Драгомирецький, А.Демиденко. Воістину тонни словесної руди довелося перевернути В.Лифанчуку, хоча, наскільки мені відомо, він і сам любить поримувати. Втім, хто з нас не грішний!
Хочу також згадати про антураж концерту, який ненав’язливо склали квартет «Каприс класик» (худ. кер. Леоніла Грушевська), ансамбль «Дитячої опери» (кер. Наталя Нехотяєва), Дитячий хор Українського радіо (кер. Тетяна Копилова). Несподіваним молдавсько-закарпатським завзяттям увірвався гурт «Козацькі забави» (кер. Андрій Верес).
Загалом, були задоволені запити дуже різношерстої публіки, так уміло об’єднаної в залі Віктором Лифанчуком. Успіхів йому!