«Кахетинський поїзд» |
У Національному художньому музеї — Піросмані. З колекції Національного музею Грузії. Першого ж дня черга до кас розтяглася ледь чи не до підніжжя немаленьких сходів, які ведуть до будинку з левами. Відтоді потік відвідувачів не зменшується, щодня — понад півтори тисячі осіб.
Дивна річ: варто почати згадувати Піросманашвілі — неодмінно збиваєшся на сентименти. «Пам’ять жанру», напевно, спрацьовує. Про Ніко — або зі сльозою в голосі, або ніяк. «У житті бувають хвилини світлі і гіркі. Мені більше діставалися гіркі». Втім, говорячи про Піросмані, на сентименти збився наприкінці життя і Ніко, котрий сказав, що волів би жити і померти, як Піросмані. Про це Пабло дізнався від Іллі Зданевича. Зрозуміло, чия заслуга: «доважок» до всесвітньої слави, «слізливий» біографічний міф. За це гордий грузин Піросманашвілі навряд чи був би вдячний Іллязду. (Тим більше що з вини останнього він постраждав, щонайменше, двічі. Адже саме в результаті «рекламної кампанії» братів Зданевичів на художника-самоучку почала косо дивитися частина тифліських духанників — звичних замовників картин.) З другого боку, звичне розчулення публіки — зворотний бік слави для кожного, кого визнано генієм. Чи будеш ти еталоном «проклятого поета» Жераром де Нервале, філософом-мандрівником Г.Сковородою чи навіть «перекваліфікуйся» у скотопромисловці, як Артюр Рембо. З психологією сприйняття не посперечаєшся — тож займатися цим і не будемо. Історія ж нинішньої виставки в Національному художньому, на відміну від біографії Піросмані, — підстава для найбільш життєстверджуючих міркувань.
Вважається, що Піросмані створив близько двох тисяч робіт — картин, живописних вивісок, настінних розписів. До нашого часу, як відомо, «дожили» приблизно дві з половиною сотні (не рахуючи фресок). З них, за словами директора Національного музею Грузії Давида Лордкіпанідзе, 140 знаходяться в Грузії, у Національному музеї, який об’єднав сьогодні найвідоміші музейні інституції країни. Першу колекцію — з 85 картин — зібрали, до слова, саме Кирило й Ілля Зданевичі та Мішель Ле Дантю. Вперше роботи Піросмані демонструвалися 1913 р. у Москві на організованій М.Ларіоновим виставці «лівого» мистецтва «Мішень». А про всесвітню славу грузинського художника можна говорити після 1969 р. і приголомшливого успіху його робіт у Луврі... Через 40 років після смерті автора «Актриси Маргарити», яка викликала замилування парижан.
Ілля Зданевич ще раз безвинно винуватий перед Піросмані. У тому, що ім’я художника виявилося просто-таки невіддільним від пам’яті про грузинських футуристів. (Із зрозумілих причин російський футуризм вважав себе наднаціональним рухом. Тому — особливо, з огляду на активну присутність у тифліському «новому» мистецтві 1910-х — початку 1920-х рр. Олексія Кручених, Ігоря Терентьєва, І.Зданевича — правильніше усе ж таки розширити контекст до всеімперського. І в кожному разі говорити про Піросмані і «взагалі» російський і світовий авангард.) «Синдикат футуристів» і поетична група «41 градус» — аналог руху дада, а також, звісно, учасники знаменитого ордена (літгрупи) «Блакитні Роги» стали першими і головними популяризаторами «наївного» живопису Піросманашвілі. Але в СРСР «ліве» мистецтво швидко вийшло з фавору. Можна сказати, Ніко — а точніше, вже його картинам — просто пощастило, що після довгих років насторожених роздумів радянські культуртрегери вирішили усе ж таки проігнорувати «небезпечні зв’язки» з авангардом. Про спадщину «генія з народу» офіційно «пригадали» лише на початку 1930-х. А вже 1931 р. в Україні (у Харкові, Одесі і Києві) побувала перша пересувна виставка Ніко Піросмані з колекції Національного музею Грузії. Відтоді от уже 75 років подібної за масштабом експозиції в нашій країні не було.
Нинішня виставка в Національному художньому містить 35 робіт Піросмані — найкращих із кращих. До Києва доїхали «Актриса Маргарита», «Ведмідь у місячну ніч», «Гульня п’яти князів», «Кахетинський поїзд», «Шота Руставелі», «Татарин — погонич верблюдів», «Ортачальська красуня» та ін. І навіть — знаменита не менше, ніж «Маргарита», вивіска «Холодний пиво». Лише оригінали. Для тих, хто цікавиться: мінімальна оцінна вартість картин становить 42 млн. доларів. За словами Надзвичайного і Повноважного Посла Грузії в Україні Григола Катамадзе, котрий був присутній на відкритті, організація виставки робіт Піросмані в Україні стала реалізацією його давньої мрії. Черга «на Піросмані» найкращих музеїв світу розписана на роки вперед. Україна — країна небагата. Проект такого рівня вимагає, крім іншого, грошей. Їх, як завжди, не було. «Надійні меценати знайшлися випадково», — зазначає Г.Катамадзе. Кілька сотень тисяч (за страховку водночас в Україні і за рубежем, перевезення і т.ін.) виклали вітчизняні меценати — Дмитро Андрієвський та Ігор Воронов.
Рік Грузії в Україні завершився найгучнішим із можливих мажорним крещендо. Чи є це підставою сподіватися, що вже в осяжному майбутньому такий прецедент стане правилом? І українські музеї, нарешті, як і європейські, зможуть приймати справді цінні і масштабні виставкові проекти? (Для початку, між іншим, добре б показати в Україні «нашого» ж Архипенка.) Але, на жаль, знову багато чого впирається у так і не прийнятий закон про меценатство.
…Протягом Року України в Грузії, що почався, як широкий жест у відповідь «за Піросмані» Національний художній музей планує (поки що — попередньо) везти в Тбілісі Марію Приймаченко. Треба думати, черга на виставку нашої «примітивістки» у столиці гірської країни буде не меншою, ніж у Києві — на Ніко.