Колись давно Іра Миколаївна Пітоєва-Лідер мої захоплені розмови з приводу фантастичної відповідності прізвища видатного театрального художника Данила Даниловича Лідера його справжньому місцю в нашій культурі осадила словами: «Майже всі так кажуть. Насправді фантастичне інше: по-німецькому «лідер» — означає «співак». Смію все ж таки думати, що тут немає протиріччя. Пророчими виявилися обидва значення імені, позначивши і шлях, і дар Майстра, який нещодавно пішов від нас.
Напевно, руку кожного, хто пише про митця, котрий залишив нас, утримує страх мимовільних перебільшень. Але коли йдеться про Лідера, лякає інше — щось пропустити, не назвати, забути, а то й зовсім не зуміти зрозуміти та оцінити.
Блискучий художник, філософ, учитель, він мав бездоганний авторитет істинного творця, що не визнавав жодних компромісів у мистецтві та моральній оцінці життя. Власне Майстром він був саме з цієї причини. У наш час втрати уявлень про абсолютне значення цих категорій мало хто наважується на такий творчий героїзм. Якби мені знадобилося уявити матеріальне втілення ідіоми Лицар без страху і докору, я неодмінно уявила б його в образі Лідера. І для більшого унаочнення звернулася б до двох його портретів. Обидва роботи Тетяни Сельвінської.
Один — живописний, де Лідер уписаний у геометрію складок театральної завіси, цього особливого прикордоння. Його медальний профіль ніби поставлений там охороняти священні рубежі. І саме висвітлене і цілеспрямоване обличчя, здається, розтинає простір зі шляхетною чоловічою силою і впевненістю.
Віршований портрет Тетяни Іллівни розвиває і драматизує цей образ Лідера.
«Узкий
весь воплощенный
в профиль,
как сгиб пергамента,
как нос корабля,
входящего в чужие воды.
Его застенчивость
особого вида —
не только за себя, но как бы
и за своего собеседника.
Впечатление мимолетное,
но сильное —
Лидер
в светлом свитере
крупной вязки,
в окутывающем шею воротнике.
Как в латах.
Рыцарь, опечаленный образом.
Его макеты
как памятники замыслам».
Фінальний пасаж цілком трагічний, але в ньому правда про долю Майстра в усіх закладених у цих словах смислах.
Взагалі ж Лідер завжди волів працювати в макеті, хоча був чудовим рисувальником, сильним і вишуканим живописцем. Макет — особлива форма театральної реальності. Його символіка близька булгаковському образу сцени-коробочки з «Театрального роману». А ще — художник саме в макеті знаходить можливість у плоті відтворити (за термінологією самого Лідера) Малий світ як голографічний відбиток світу Великого, зберігаючи в структурі частки всі значення цілого. Малий світ, за Лідером, здатний охопити всі значення Великого. Є, як мені здається, у пристрасті Лідера до роботи в макеті ще одне джерело. Йдеться про своєрідність дуже близької йому риси української ментальності, яка виявилася у феномені вертепу.
Вертеп і вертепний будиночок — засіб і форма особливого театрального мислення, що створює універсальну модель світобудови з чіткою регламентацією цінностей, винятковою єдністю побутового і буттєвого, божественного і повсякденного, коли розмова про життя відбувається з позицій ясного і недвозначного морального імперативу. Естетичне й етичне у вертепі неподільні, єдині.
Чи не так і в мистецтві Лідера? І хіба його макети не несуть на собі печать саме такого бачення Божого Світу? І хіба світ, відтворюваний Лідером на сцені, не володіє саме цією властивістю?
Лідер насамперед тому і Співак, що він вірить у досконалість та цілісність Світу. Його віра ревна, хоча не пафосна і не екстатична. Він вірить в абсолютну гармонію Творіння, як ремісник вірить у досконалість природи, наслідуючи її справою рук своїх. Відчуття гідності мистецтва, професії, театру, що пронизує його витвори, змушує згадати середньовічних цехових ремісників, які недарма словом «шедевр» називали роботи, що давали право перебувати серед інших майстрів, здатних не лише не порушувати природну гармонію світу, а й чимось її підкреслити або зміцнити.
У Театрі Лідера вічні істини та цінності — непорушні. Що робить творіння митця конструктивними й лаконічними. Фактурум, світлові рефлекси, предметний світ, колористика, пропорції, просторові трансформації в його спектаклях не просто яскраві, правдиві, переконливі. Вони суть і продовження головних осяянь Майстра. Коли в його останньому шедеврі — виставі «Тев’є-Тевель» у театрі імені І.Франка — розверзається стійка безодня, ніби проламуючи задню стінку сцени, «розсуваючи» портал, падаючи в оркестрову яму і глядацьку залу, коли театральне коло зсовує зі звичних місць обжитий людиною світ, а дах ширяє у повітрі не прив’язаний стінами, на які можна обпертися, і здається, світ от-от впаде, а життя обірветься, — Лідер протягне до колосників схожий на молочний струмінь тонкий шнур із маленьким молочним глечиком і викреслить, відновить земну вісь, дасть опору, у якій і сенс, і мета, і напрям, і зміст висловлять усе найголовніше, що людина має знати про життя.
Лідер був великим збирачем зв’язків, які розпадалися, відновником єдності світу. Як Співак і Вожатий він заповідав нам найбільш піднесене і важке — віру в життя.