Молоду українську співачку Христину Соловій називають справжнім відкриттям на музичному небосхилі сьогодення.
Нещодавно вона випустила дебютний альбом "Жива вода", який уже називають однією з найважливіших подій музичного року (платівка об'єднала народні пісні в авторській адаптації Святослава Вакарчука та дві пісні авторства самої Христини). Як відомо, молода виконавиця - підопічна Вакарчука з періоду "Голосу країни". Святослав також виступив продюсером платівки, робота над якою проходила в Києві на студії "ЗвукоЦех" за участю найкращих музикантів країни.
Імпреза, присвячена "Живій воді", відбулась і на ГогольFest, де молоду виконавицю приймали дуже тепло. В інтерв'ю DT.UA Христина Соловій розповіла про своє захоплення лемківськими піснями, а також про творчу співпрацю з наставником.
- Христино, пригадуєте, коли вперше відчули потяг до співу і коли вирішили зайнятися ним професійно? Це, очевидно, ще шкільні роки?
- Знаєте, навіть зараз я не можу сказати, що займаюся співом професійно. Професійні музиканти - мої батьки, хорові диригенти, вони познайомилися в консерваторії імені Миколи Лисенка. А я з дитинства перебувала в музичному середовищі. В результаті, все вилилося у спів. Батьки ніколи не наполягали, щоб ми з братом займалися лише музикою. В результаті, брат закінчив політех, я - філологічний факультет Львівського університету. А ще - моя бабуся співала багато пісень, це були старовинні галицькі пісні. Вони вражали до сліз, розчулювали. Я, коли була маленькою, спати не могла без цих пісень - просила співати й співати. Тому музика постійно була в моєму житті. Так, музичну школу я закінчила. Відмахувалась руками й ногами від теоретичних музичних дисциплін. Вони мені здавалися нудними й непотрібними. А навіщо? Усе ж можна підібрати на слух…
- У вашому альбомі дуже вирізняються прекрасні мелодійні лемківські пісні. А що саме, на ваш погляд, їх вирізняє з великого пісенного масиву Західної України?
- Гадаю, мелодика та їх особливий ритм. Цього не можна пояснити словами, але ця відчайдушність, емоційність і глибина є майже в кожній пісні. От якби я була сильнішою в музичній теорії, то пояснила б професійно. Але музику сприймаю серцем. Одним словом, лемки - це душа і темперамент, які поєдналися в піснях.
- Як ви знаходите такі рідкісні пісні?
Кілька пісень наспівувала мама, багато чула у хорових виконаннях. Якось пішла на виставу "Формули Екстази" за Богданом-Ігорем Антоничем (Львівський театр імені Л.Курбаса). Там у виконанні акторів звучало три чи чотири лемківські пісні. Далі - більше, почала шукати де тільки можна. Питати у родичів, шукати в інтернеті. Але мені цього було мало. І ось, пам'ятаю, їхала одного разу на фізкультуру і на Площі Ринок побачила напис великими літерами "Товариство "Лемківщина". В той день на фізкультуру я не потрапила. Дізналася, що є такий хор "Лемковина", який діє багато років. Звісно, я стала учасницею колективу. І мені було байдуже, що віковий діапазон хористів 50-80 років, а мені 17. Я набиралася від них усього, - участь в колективі дуже вплинула на становлення моєї особистості. Майже всі люди - переселенці, вони знали ту біду, про яку я співаю в багатьох піснях з альбому. В моїй родині теж є лемківське коріння. Наприклад, мій двоюрідний прадід Іван Майчик - композитор, який дуже багато зробив для лемківських пісень у хорових обробках. Це була шанована людина в культурному середовищі Львова.
- Вакарчук - незаперечний авторитет у сучасній музиці. Цікаво, чи всі його настанови ви виконували, працюючи над альбомом, чи, можливо, в чомусь залишалися при своїй думці?
- У нас зі Святославом дуже хороші взаємини. Він завжди запитує, яка моя думка з того чи іншого приводу, а вже потім може щось порадити або пояснити. Переді мною людина, яка уособлює якість сучасної української музики. Без сумніву, це авторитет для мене. У нас повний консенсус щодо пісень, які ми записуємо. Спочатку записували пісню, потім вона обростала нюансами, прикрасами, щось в остаточному варіанті залишалося, а щось відпадало. Іноді кажуть, що Вакарчук "диктатор" і я маю робити все, що він звелить… Насправді у нас дуже правильний формат продюсування, ми завжди шукаємо компроміс. Наш альбом "Жива вода" витриманий часом (записаний ще рік тому), але через події в країні, події Майдану, ми вирішили, що поспіх недоречний. Так, зараз, дякувати Богу, період затишшя. І саме Святослав відчув, що треба видавати альбом зараз, і не помилився.
- Ви недавно брали участь у ГогольFest - там була презентація "Живої води" і ваш перший сольний концерт. Які відчуття?
- ГогольFest - це круто. Публіка під час концерту зустріла мене дуже тепло, я відчула в залі підтримку з самого початку. Адже в мене немає великого сценічного досвіду. Без сумніву, я знала що на сцену візьму з собою красиву музику. Але також розуміла, наскільки важливим є вміти її віддати людям. Вважаю, що мені це вдалося, бо віддала я стільки, що мало не втратила контроль, так була переповнена емоціями. А надто коли відчувала потік енергії від людей, що були в залі. Це прекрасно.
- У "Живій воді" є ваші авторські твори. Цікаво, як вони у вас народжуються? Що спонукає звернутися до тієї чи іншої теми в пісні?
- Я відчуваю пісню, коли вона йде здалеку. Мені треба все покинути і йти їй назустріч. Насправді це приємні миттєвості. Так, можна сісти за інструмент, налаштуватися й написати пісню, але вона не буде щирою. Я не думаю, що таку пісню варто записувати й подавати її як повноцінний твір. Це швидше нагадує вправи. Пісня має бути чесною. Навіть якщо це не мною прожитий досвід, але він має вразити. Це може бути літературний твір, або просто чиясь історія. Скажу, що на наступний альбом у нас вже є пісні. Щодо текстів, то інколи слова з'являються відразу з музикою … В майбутньому я б хотіла написати музику на тексти улюблених поетів.
- Як гадаєте, продовжиться ваша творча співпраця з Вакарчуком - у майбутньому?
- У нас багато творчих планів. Також говоримо і думаємо про конкретні пісні. Таким чином, співпраця триває. Його остання й найважливіша порада: не брати близько до серця похвалу, яку чуєш від людей, адже порадіти від душі можна лише один день. А потім знову настають будні, треба творити, робити те, з чого все починалося. Ніколи не можна зупинятися, ніколи не можна бути повністю задоволеною собою. Бо тоді не буде розвитку.
- Яка з ваших пісень хвилює слухачів до сліз, і ви бачили ці сльози ?
- Мабуть, це дві пісні - "Гамерицкий край" і "Горе долом".
- Ваша думка і ваше відчуття Квітки Цісик, американської співачки, яка стала міфом в Україні? Інколи вас навіть порівнюють…
- Я часто слухала її пісні. У Квітки Цісик вишукана і святкова подача пісні - це особлива квітка в українській музиці. Квітка також улюблена співачка Святослава Вакарчука. Вона неповторно співає відому лемківську пісню "Ой верше, мій верше". Ми хотіли записати цю пісню в альбомі, було навіть кілька варіантів, як би це звучало в моєму виконанні, але того, який міг би передати всю глибину цієї пісні, ми поки що не знайшли.