«Длинная, широкая, мощенная камнем улица с площадями на концах и посередине...
с кондитерскими, трактирами, гостиницами, с типографией и фотографией,
с закройщиками и портными, колбасных и других дел мастерами, которые находились
в центре города Киева — называется Крещатик».
«Киевские губернские ведомости», 19 вересня 1853 р.
Автори цієї публікації з групою однодумців давно займаються містобудівними й архітектурними проблемами м.Києва. Останнім часом, щоправда, наша дармова праця, наші ідеї йдуть в основному «в шухляду». Однак сподіваємося, що колись вони, як і праця «в шухляду» багатьох відомих нині письменників, будуть затребувані. Історичний досвід дає нам підстави сподіватися.
Подвигнули нас на цю роботу любов до рідного міста й усвідомлення своєї фахової потенції в обраній раз і назавжди професії архітектора.
Запропоновані увазі читача ідеї були продумані й сформульовані років два тому. Популяризація цієї роботи входила у плани нашої групи. Однією з головних умов реальності архітектурного вирішення вважаємо підготовку міста. Можливість почути думку киян, прозорість прийняття рішень, співучасть — це головні елементи довіри городян та інвесторів до запропонованого нововпровадження.
Шановний читачу, вас не збентежила категоричність, без-альтернативність і безрезультативність рішень стосовно архітектурних нововпроваджень у Києві? Звичайно кулуарно прийняте рішення постфактум проголошувалося як єдине й незаперечне. Причому як аргумент подавалися окремі розрізнені кількісні характеристики складових цих проектів. При цьому замовчувалося багато важливих питань впливу об’єкта на історично сформоване навколишнє середовище міста. Не проводився системний аналіз запропонованих рішень. Весь досвід останніх років свідчить, що майже втрачена містобудівна складова при проектуванні в історичній частині Києва.
На догоду сюхвилинним амбіціям чиновників, нерозбірливих в етичних питаннях архітекторів і меркантильним інтересам інвесторів в історично сформовану структуру старого Києва «занурюються» об’єкти, що не відповідають ні масштабу, ні характеру, ні принципам міста. Метастази впливу таких об’єктів поширюються на сформоване й звичне життя не лише сусідніх споруд, а й кварталів, вулиць, міста в цілому. Так, ці питання можна врахувати в проекті, але саме на це грошей в інвестора і бракує. Об’єкти «занурюються» у сформоване міське середовище, а наслідки переносяться на майбутнє. І прорахунок «ефективності» таких об’єктів, безумовно, нам пригадають наші нащадки.
На жаль, ті, хто приймає рішення тепер, безвідповідальні перед майбутнім. У них немає минулого, немає майбутнього, у них є лише нинішнє. Безперечно, наші пропозиції можуть наштовхнутися на неприйняття. Однак сподіваємося, що, як і більшість ідей, ця пройде в осмисленні три стадії, від повного заперечення до безумовного прийняття.
У пошуках альтернатив відомих читачеві інвестиційних проектів готелів, таких як Хілтон, Деу тощо, автори однієї чудової теплої неділі подалися пішки на екскурсію містом. Посперечавшись про недоліки й переваги проектів Макулан-Деу, оцінивши потенційні можливості реконструкції кварталу між бульваром Шевченка і вулицею Богдана Хмельницького, вийшли на Хрещатик.
Гадаємо, кияни й гості столиці, що побували вихідного дня на Хрещатику, відчувають приблизно те, що й ми. Перше — приголомшливий контраст, порівняно з вулицею в будні, заповненою людьми й машинами. Ми були вдячні «батькам міста» за мудре рішення віддати на вихідні головну вулицю міста пішоходам. Проте друге відчуття — подив, чому «невдячні» не користуються наданою можливістю. Особливо на відтинку між вул. Б.Хмельницького і майданом Незалежності.
Спробуємо проаналізувати ситуацію.
Функціональний зріз
Які ж функції виконує ця частина Хрещатика?
1. Насамперед, торгівельну. Це Центральний універмаг (№38), магазини: «Фарфор-Фаянс» (№34), сувенірів, спортивний (№32), книжковий «Планета» (№30), «Мистецтво», Головпоштамт і кафе «Шато де Флер» (№28—22).
2. Культурну — досить умовно сюди можна зарахувати ті ж таки магазини.
3. Адміністративну — Київдержадміністрація, Київрада (№36), Українська спілка промисловців і підприємців, Вища атестаційна комісія. Дитячий фонд (№34), Київське міське управління земельних ресурсів (Київзем), Науково-дослідний інститут соціально-економічних проблем Києва (№32 а), Головкиївархітектура (№32), Міні-стерство енергетики (№30), Держкомітет інформаційної політики (№28), Міністерство аграрної політики і Держкомітет з телебачення й радіомовлення України (№26), «Укрпошта» і Держкомітет зв’язку й інформації України (№22). Якщо розглянути відсоткове співвідношення площ, що відходять під кожну з функцій, приблизно отримаємо 10:3:87. Вона придушує і культуру, і торгівлю. Маса чиновників окупувала головну вулицю столиці. У робочий час — це десятки тисяч чиновників різноманітних відомств, найчастіше із власним транспортом, десятки тисяч відвідувачів цих установ, і здебільшого теж із власним транспортом. А якщо уважно проаналізувати ще й сусідні вулиці — Пушкінську, Прорізну, Грінченка та ін., і внутріквартальний простір, що перетворився на суцільну паркувальну зону, то там побачимо величезну кількість так званих організацій-сателітів перерахованих вище міністерств та відомств. І теж зі своїми чиновниками й відвідувачами. Вся ця зона перетворилася на суцільний «адмінполіс», що в робочий час «вирує», створює транспортні пробки і «вимирає» у вихідні. І справді, як сказала одна московська гостя: «А що ж робити у вихідний на Хрещатику?» Просто ходити проїжджою частиною? Нецікаво. Кілька кафе в Пасажі й Макдональдс — і дорого, і мало. А про культурну програму й говорити годі.
Ми не схильні вбачати в цьому перекосі чийогось лихого умислу — так склалося історично.
Історичний зріз
Дореволюційна, більшою мірою, і довоєнна, меншою мірою, історія Хрещатика і прилеглих вулиць згадує лише про одну адміністративну споруду — Думу, побудовану 1876 року архітектором А. Шиле на Хрещатицькому майдані (тепер Майдан Незалежності).
Будинок Російського страхового товариства, побудований 1903 року архітектором В.Городецьким на розі Прорізної і Хрещатика (за теперішньою нумерацією №34 — будинок не зберігся), і нинішній будинок Голов-київархітектури на Хрещатику,32, споруджений 1915 року за проектом Ф.Лідваля для зовнішньої торгівлі, швидше, комерційні
об’єкти, ніж адміністративні. І це все!
Проте ця ж історія сповнена дивних, як на теперішні часи, назв готелів: «Пале-Рояль», «Національ», «Континенталь», «Європейський», «Ермітаж», «Ліон», «Марсель» та інші. Це так звані дохідні будинки й мебльовані кімнати, кондитерські «Маркіз» і «Варшавська кава», чимало магазинів і магазинчиків із ще вигадливішими назвами.
Ще більше вражає навіть неповний перелік імен, пов’язаних із цими готелями та кав’ярнями: Ф.Шаляпін, О.Купрін, М.Баті-стіні, В.Маяковський, І.Франко, Леся Українка, Т.Шевченко й багато інших.
Вирувало культурне життя: музичне училище й літературно-артистичне товариство. Міський театр і цирк «Гіппалас», редакції часописів «Киевская старина», «Громадська думка», безліч кінотеатрів.
Хай вибачать нам архітектори — автори повоєнної реконструкції Хрещатика А.Власов, А.Добровольський, В.Єлізаров, А.Заваров, А.Малиновський. Б.Приймак та ін. На наш погляд, настав час трохи переосмислити функціональну наповненість кварталів від вул. Б.Хмельницького до Майдану Незалежності з відповідними частинами прилеглих вулиць: Б.Хмельницького, Пушкінська, Б.Грінченка, Прорізна. Змінився час, змінилося суспільство, змінилася країна, змінилися й ті установи, для яких проектувалися або пристосовувалися ці будинки.
Гідні найвищої поваги майстерність і передбачливість авторського колективу повоєнного Хрещатика, що створив пам’ятник архітектури тієї епохи, який, лише трохи переробивши, зберігши стиль і середовище, у наші дні можна використовувати за іншим призначенням.
Архітектурний зріз
Побачивши заставку до екранізації однойменного роману А.Хейлі «Готель», загальний вигляд цього будинку, ми зрозуміли — немає потреби вигадувати що-небудь ще. Мабуть, лише незначна модернізація входу: це й є наша рідна Київрада, або міськадміністрація (Хрещатик, 36). Ознайомлення з плануванням ще більше переконало нас, що перед нами наш п’ятизірковий «Національ» або, якщо хочете, «Континенталь» — як завгодно. А якщо розглядати готель як комплекс, із чудовими залами, величезними дворовими просторами, п’ять зірок потребують надто багато складових (басейни, корти та ін. — саме того, на що не мають місця пропоновані готелі на Володимирській і Грушевського). І, нарешті, істотно збільшити кількість номерів можуть введені в комплекс будинки на вулиці Хмельницького, 4,6 (Міністерство — знову Міні-стерство — вугільної промисловості й НАК «Нафтогаз») та горішні поверхи Хрещатика, 34 (над магазином «Фарфор-Фаянс»). Якщо все це поєднати з будинками з парного боку вул. Пушкінської, то ой який готель вийде. Тисячі на дві номерів, а то й більше.
Будинку Головкиївархітектури (Хрещатик, 32) повернути первісну функцію Російського або Українського банку для зовнішньої торгівлі. Однак можна й інший банк. А можна й не банк, а галерею сучасного мистецтва. Планувальний простір, прекрасний фасад, місце розташування — запорука високої аукціонної вартості.
У будинку по вул. Хрещатик, 30 (над магазином «Планета») можна розмістити чудові магазини, кав’ярні, галереї. № 22—28 можна інтерпретувати як готель чи офісний, діловий центр.
Ми розуміємо, що Міністерству аграрної політики, звичайно, місце саме на Хрещатику. Їм навіть тісно. Йдеться про їхнє зазіхання на магазин «Ноти», на жаль, уже «Відіван». Проте будемо відверті: 2—3 тисячі висококомфортабельних готельних номерів принесуть у бюджет міста й держави значно більше відрахувань, ніж 2—3 тисячі чиновників. Величезні дворові простори дають можливість спроектувати повноцінні чотири-п’ятизіркові номери. Цокольні поверхи пропонується використовувати як кінотеатри, ресторани, кав’ярні, галереї тощо. У повністю вивільненому будинку Держтелерадіо (Хрещатик, 36) пропонується розмістити культурний центр поліфункціонального призначення з театрами, конгрес-холами, художніми галереями та ін. Прекрасний фасад другого ряду якнайбільше відповідає сформованому образу такого закладу. Та й театрів у нас замало. Нові вже давно функціонують без приміщень.
Нове життя отримає й проїжджа частина Хрещатика, що вивільняється на вихідні. Безліч легких збірних-розбірних «кав’ярень на вихідні», тематичні торгові павільйони, спортивні й дитячі заходи, презентація фірм, виставки, армійські духові оркестри, карнавали — все це й чимало іншого перетворить головну офіційну вулицю Києва просто в улюблене місце відвідин киян та гостей столиці. При цьому вона не втратить можливості для проведення офіційних заходів.
А куди ж усі ці установи по-дінуться?
При уважному ознайомленні з київськими довгобудами (приміром, адміністративний шістнадцятиповерховий будинок поблизу станції метро Лівобережна) ми дійшли висновку, що для його завершення необхідно не так уже й багато часу. З огляду на велику резервну територію біля нього, можна говорити про формування нового адміністративного центру на Лівобережжі. Це дасть імпульс інтенсивному розвитку цієї зони й розвантажить і так перевантажений центр. Довгобуд на Солом’янській площі в комплексі з іще кількома будинками проектних інститутів, незрозуміло ким і чим нині зайнятими, міг би сформувати чудовий адміністративний центр. Тим паче що ця зона, на відміну від Хрещатика, у містобудівному й геопатогенному смислі дуже сприятлива для адміністративної діяльності.
Природне запитання — де ж на все це взяти гроші?
Економічний,
або інвестиційний зріз
Високий рівень готовності об’єктів, куди передбачається відселяти установи, висока інвестиційна привабливість запропонованих проектів при правильно проведеній кредитній та інвестиційній політиці дасть змогу державі, муніципалітету зберегти значний пакет акцій майбутніх підприємств. Віддавши інвесторам у вигляді паю лише ту частину, що безпосередньо належить до устаткування й експлуатації тих самих готелів, залишити в бюджеті міста більшу частину прибутку від цих об’єктів. А прибуток буде.
Природно, ніхто не сподівається, що вже завтра всі ці ідеї буде втілено в життя. Важливо, щоб ті, хто може приймати такі рішення, просто проаналізували цю, на перший погляд, парадоксальну ідею. А ідея має дві складові: власне проект та його реалізацію. При цьому і в першій, і в другій складовій визначальним є системний підхід. Реалізовувати проект можна частинами, етапами або весь одразу. Проте він має бути комплексним і повним.
Весь проект можна назвати «інвестиції в містобудування й архітектуру». Не в будівництво, як ми звикли, а саме в містобудування й архітектуру.
Ієрархічність системи, вагомість усіх елементів її складових дозволить спроектувати цілісний комплекс і створити сприятливий інвестиційний клімат для його реалізації.
Потрібний певний імпульс. Україна — європейська країна, повернена в майбутнє, Київ — європейська столиця. Ми можемо забезпечити необхідний інвестиційний клімат. З нами можна мати справу. Цей потужний, на наш погляд, імпульс змінить сформовану атмосферу недовіри й упередженості до можливості вкладати тут гроші.
Для цього знадобляться значні організаційні, юридичні, фінансові й інтелектуальні зусилля. Проте насамперед — добра воля й рішучість.