40 років свого життя Мстислав Юрченко - дослідник української духовної хорової музики - присвятив пошукам, збиранню та публікуванню хорового спадку геніального українця Максима Березовського, чиє ім'я золотими літерами викарбуване поруч із ім'ям Моцарта на білій мармуровій дошці в Болонській академії.
Цього разу він знайшов, відредагував, відреставрував, видав і виконав…Ні… не виконав, а виклав людям, Україні, світові самобутні музичні перлини - 9 віднайдених чотириголосних хорових концертів Максима Березовського, які виконав незнаний досі новий хор - хор "Українського фонду духовної музики". Це колектив, який створив Мстислав Юрченко.
Безнадійна справа - намагатися словами розказувати музику.
Як розказати про вражаюче, блискуче хорове письмо, довершеність поліфонічних ліній (наче Бах і Моцарт благословили!), віртуозність вокальних прийомів, невимушеність розвитку, чіткість і ясність формотворення, гармонічну красу повільних частин, тембральне оздоблення, яке створене на природному вокальному звучанні кожної хорової партії, на контрасті, зіставленні й поєднанні сольних, ансамблевих і туттійних епізодів (soli та tutti). І все це багатство побудоване на такому впізнаваному, рідному й національному мелосі!
А хор не співав. Він творив. Такому проникненню в музику і єднанню хору з диригентом можна тільки позаздрити.
Згадаю настанову відомого хорового диригента К. Птиці (в 60-х-70-х був головою державної комісії на випускних іспитах у Київській консерваторії): "Знать надо для того, чтобы умнее чувствовать" (мовою оригіналу). Підтвердження цього знайшла я і в співі хору, і в диригуванні Мстислава Юрченка.
Як же цікаво й повчально науковець розкрився як диригент. Стилістично точно побудована "партитура жестів", ні-чо-го зайвого, скульптурна виразність кожного помаху.
Особливо привертало увагу відчуття диригентом найменших деталей, їх художнього значення в загальній конструкції музичного твору і - передбачення потрібних смислових, емоційних акцентів.
"Симфонічність" диригентських рухів, у яких легко "впізнаються" визначеність темпів, ритмічна пульсація й водночас гнучке фразування, вокальна наповненість, миттєві динамічні зміни, цілеспрямована драматургічна лінія, - усе це вводило слухачів у розкішне царство музики Березовського, де головним є те, що криється "поза нотами". Дякую за отримане професійне задоволення.
Ця знаменна подія пов'язана для мене не тільки з приголомшливим враженням від музики М. Березовського. На якусь мить я перевела очі на людей, які обступили хор, на їхні обличчя. Шановні художники, приходьте на концерти хорової музики. Впевнена, ви б написали шедевр "Слухаючи Березовського". Такі обличчя є тільки на картинах старовинних майстрів і коли люди стоять перед іконою Божої Матері, - завмерли, очі широко розплющені, обличчя розчулені, всміхнені, світлі. Зворушливо до сліз.
Припускаю, що стати на тернистий шлях науковця Мстислава Юрченка, тоді ще студента консерваторії, спонукала історична наукова конференція 1968 року, присвячена музичній культурі України ХVІ - XVІІІ ст. (світла пам'ять Онисії Яківні Шреєр-Ткаченко). На цю конференцію з'їхалися тоді майже всі мистецтвознавці з усієї України.
Студенти з ентузіазмом долучилися до визначної події, причому не тільки як науковці: організовували інструментальні, вокальні ансамблі, хори, аби представити слухачам (і, що важливіше, - самим собі!) незнайому для них і для багатьох музикантів та любителів старовинну українську музику. Це був і мій перший науковий досвід: Максим Березовський. Хоровий концерт "Не отвержи мене во время старости".
Тоді наша група третьокурсників організувала хор із 24 осіб і виконала цей концерт, а також твір невідомого автора початку ХVІІІ ст. "Сначала днесь по утру рано". Успіх був шалений, навіть запросили виступити в Харківській консерваторії.
Це була моя перша зустріч із невідомим Березовським.
І тепер, через 50 років, знову відкриваю нового, невідомого Березовського, завдяки подвижницькій діяльності М.Юрченка.
Тому хочеться подякувати всім "шукачам перлів" - музикознавцям, хоровим диригентам, артистам хорів. Таким, як Мстислав Юрченко (слід повернути хору його першу назву - "Відродження"), Микола Гобдич і хор "Київ", що відкрили невідомі духовні твори Миколи Леонтовича, Кирила Стеценка, Миколи Лисенка, Максима Березовського, неймовірного, фантастичного Степана Дегтяревського (концертні твори якого хор "Київ" виконує вже кілька років, поступово створюючи повну Антологію концертів цього неперевершеного майстра), твори наших українських класиків Артемія Веделя, Дмитра Бортнянського та багатьох-багатьох інших, знаних і незнаних, величних і скромних, знаменитих і напівзабутих - усіх, хто "хворів" на хоровий спів і хто знаходив у душі божественне світло, що випромінюється співочим мелодизмом свого народу.