Цього вечора, здавалося, поєднуються абсолютно несумісні речі. На стінах висіли православні ікони, і водночас лунала єврейська «Молитва» Ернеста Блоха, доповнена світською музикою. Породжував ці звуки дует «Асторія», у якому також поєдналося «полярне»: класична, майже стародавня віолончель і досить новий інструмент, який прийнято вважати народним — клавішний акордеон. Вчувався дзвін лаврських дзвонів. Публіка, серед котрої виявилися особи духовного сану, сприйняла все в нерозривній єдності. І думалося: ще не так багато років тому все це було б неможливим. Якщо в часи середньовіччя музикантів і лицедіїв церква переслідувала та вважала грішниками, то в радянські вона сама стала ізгоєм. І лише сьогодні, намагаючись пізнати світ у всіх його проявах, ми замислюємося над тим, що музику, мабуть, справедливо називають мистецтвом божественним.
По суті, саме релігія й музика переконують людину в тому, що навіть над часом можна мати владу. Воскресіння Ісуса Христа дає нам віру у Вічність, у можливість відродитися, у Диво подолання смерті. Музичному мистецтву так само притаманна влада над найневловимішим — часом. Музика існує в тимчасовому розгортанні й водночас впливає на його закони. А ще дозволяє в сьогоденні поєднати минуле й майбутнє.
Саме за таким принципом пройшла презентація першого компакт-диска дуету «Асторія» (презентація для широкого кола слухачів відбулася дев’ятого червня в Колонному залі Національної філармонії України). Лауреати Міжнародних конкурсів, заслужені артистки України Ганна Нужа (віолончель) і Євгенія Черказова (акордеон) склали програму компакту, охопивши різні часові й національні стилі. За годину слухачі «проживуть» понад триста років. А розпочнеться спілкування з приємного знайомства (чи приємного спогаду — для обізнаніших), бо йдеться про творчість Йоганна Себастьяна Баха. Мимоволі пригадується знаменита фраза булгаковського Воланда: «Казав же я Канту за сніданком... » Іноземцеві з очима різного кольору мало хто вірив. А спілкуванню музикантів із композитором, котрий помер кілька століть тому, мабуть, повірять. Та й як не повірити дуету «Асторія», якщо лише за годину вони не тільки спілкуються з багатьма знаменитостями, а й знайомлять із ними своїх слухачів. Отже, після Баха ми перенесемося з Ганною Нужою й Євгенією Черказовою до Швейцарії, слухаючи фрагменти з «Єврейського життя» Ернеста Блоха; потім — азартно крокуємо під «Віденський марш» Фріца Крейслера й віддаємося пристрасті під час виконання аргентинського танго нашого сучасника — Астора П’яцолли.
Слухаючи компакт-диск дуету «Асторія», розумієш, що не лише подорожуєш хронологічним зрізом різних епох, а й підпадаєш під вплив стилю виконання, в якому дует віртуозно оперує категорією музичного часу. Особливо яскраво це продемонструвала інтерпретація твору Фріца Крейслера «Синкопи» (нагадаємо, синкопа — це перенесення музичного наголосу). Порушення закладеної композитором часової закономірності в ритмі посилювалося невимушеним поводженням із темпом. Твір став живим, непередбачуваним, полум’яно-азартним. Слухач то вливався в потік звуків, то опирався йому, що нагадувало певну «гру» виконавців з аудиторією. Недарма, напевно, Йохан Хьойзінга в праці «Ноmo Ludens» («Людина граюча») доводить: базис культури лежить у грі, адже гра старша та первісніша.
Із Грою (і в прямому, і в переносному значенні), мабуть, була пов’язана й сама ідея створити перший в Україні дует, який поєднає віолончель і акордеон. Цей дует представляє надзвичайну тембральну єдність, специфічні можливості своїх інструментів, а також їхніми засобами — барвистість цілого оркестру. У «Пасторалі» Й.С.Баха До-мінор ми немов чуємо струнний квінтет і могутні акорди органу; у «Іспанській народній сюїті» М. де Фалья звуки віолончелі раптом «перевтілюються» в піцикато гітар, таких популярних у сонячній Іспанії, а в «Сачидао» Сулхана Цінцадзе (у перекладі з грузинської «сачидао» — спортивні змагання на конях) акордеон виступає в ролі ударних інструментів.
Безумовно, важливу роль у такому багатому вираженні тембрів відіграє і те, що Г.Нужа й Є.Черказова власноручно роблять перекладення й виконавчі редакції, адже для такого складу не існує репертуару. Проте в цьому разі виключена залежність від конкретних авторів, стилів та епох, що і продемонстрував перший компакт-диск «Асторії».