Я можу тільки подивуватися сміливості Олександра Пономарьова, оскільки сама не раз переживала моменти, коли на твоє «I am from Ukraine» чуєш стримане ввічливе «ОК» і розумієш, що все попередньо напрацьоване на враження скочується до нуля. Дуже важко бути дебютантом, хоч і талановитим, представляючи країну з ненайкращою репутацією. На жаль, на якусь політкоректність, навіть на музичному конкурсі, розраховувати не доводиться.
Олександр Пономарьов посів чотирнадцяте місце серед двадцяти шести учасників «Євробачення 2003», що проходило нинішнього року в Латвії. Насправді це досить непоганий результат для учасника з країни-дебютанта, до того ж держави, якої Євросоюз наразі не хоче бачити серед «своїх». На сьогодні для нас головне не перемога, а участь у конкурсі країн Євросоюзу. Інакше ми, на жаль, поки що не здатні покращити свій імідж.
Передусім давайте розставимо всі крапки над «і». Що ж таке міжнародний пісенний конкурс «Євробачення»? Від початку «Євробачення» задумувалося як напівполітична акція — конкурс не тільки музичних талантів Європи, а й демонстрація Євросоюзом свого ставлення до країн Європи, а також до держав, котрі прагнуть стати членами ЄС. Уже під час першого конкурсу «Євробачення», що відбувся у Швейцарії в 1955 році, організатор фестивалю Європейська мовна спілка (ЄМС) відкрито заявила, що цей фестиваль покликаний об’єднувати навколо себе європейські держави і давати можливість претендентам на членство в ЄС продемонструвати свою прихильність до Євросоюзу.
Яскраве підтвердження цього — торішня перемога учасника з Латвії і перше місце учасниці з Туреччини в цьогорічному фестивалі. Що може прозоріше показати зацікавленість у вступі цих держав у ЄС, ніж подарунок у вигляді перемоги на «Євробаченні»? Крім того, Туреччина постраждала від іракської війни, проти якої виступав Євросоюз. І це певною мірою компенсація країні-жертві. А ось Великобританію було покарано за ту ж таки війну. Колиска сучасної музичної культури не заслужила жодного бала у своїх європейських сусідів.
Не менш відкрито європейська спільнота демонструвала свою позицію щодо України. Що, знову ж таки, може бути прозорішим за спробу відмовити Олександру Пономарьову в участі у фестивалі напередодні конкурсу? Незважаючи на те, що Україна виконала всі вимоги ЄМС і торік була пасивним учасником «Євробачення», тобто показувала конкурс по Першому національному каналу, Спілка перед самим конкурсом вирішила відмовити окремим дебютантам, зокрема Албанії, Білорусі та Югославії, в участі у цьогорічному конкурсі. Аргументувалося це великим напливом учасників і неможливістю відмови постійним учасникам. Як компенсацію було запропоновано безкоштовну трансляцію конкурсу по українському телебаченню. За словами Олени Мозгової, директора департаменту музичних та розважальних програм Першого національного каналу, довелося докласти чимало зусиль, щоб вибороти право ексклюзивної участі України у конкурсі. Іншим країнам таки було відмовлено.
— Насправді до нас ставилися добре, — розповідає Олександр Пономарьов, — але вже після того, як познайомилися особисто й почули пісню. На нашій прес-конференції був повний аншлаг, бо всі хотіли подивитися, що ж таке ця Україна, де є Чорнобиль і де вбивають журналістів.
Якщо чесно, зрозуміти критерії оцінювання на «Євробаченні» я так і не зміг. Ніхто не міг передбачити тріумфу бельгійців, австрійця учасники між собою називали клоуном, але судді оцінили його доволі високо. Мою пісню наспівували на вулицях і в кулуарах, але в результаті вона не виграла.
Насправді дуже жаль, що Олександр не зрозумів критеріїв оцінювання на «Євробаченні-2003», бо вони були, здається, протилежними до тих, які він собі уявляв. Солодка англомовна «Hasta la Vista», яку він обрав для «Євробачення», хоч і «чіпляє» слух, але не несе в собі драйву та яскравої індивідуальності, які потрібні хітові.
На запитання, чому Олександр віддав перевагу англомовній пісні без «українського забарвлення», хоча багато учасників співали рідною мовою і використовували національну мелодику, Пономарьов відповів, що це один із ПР-кроків, який дозволяє одночасно заявити про Україну як європейську державу і зробити пісню більш популярною.
Але в цьому, здається, і був прокол. Зрештою, і результати конкурсу свідчать про це. Перемога турчанки Сертаби Еренер з черговим «шикидимом» у яскравих національних «тонах» і друге місце бельгійської фольк-команди «Урбан Тред» з піснею вигаданою мовою — свідчення того, що «Євробачення» вийшло за рамки солоденьких легких пісеньок і віддає перевагу колоритним національним мотивам.
Оскільки головним радником нашого співака у питаннях «Євробачення» був Філіпп Кіркоров, можна припустити, що значною мірою рішення про вибір пісні продиктоване ним. До того ж у 1995 році Кіркоров посів на «Євробаченні» 17-те місце з англомовною піснею схожого плану. Можливо, Кіркоров переконав Пономарьова в тому, що «Євробачення» — конкурс вузькоформатний, де віддають перевагу шлягерам інтернаціонального зразка, без індивідуального колориту. Відтак Пономарьов заспівав пісню, продиктовану не стільки особистим смаком і темпераментом, скільки надуманими правилами. Українці традиційно шукають підтримки сильніших, інколи міфічно сильніших. Ми боїмося бути індивідуальними, що також засвідчив конкурс «Євробачення».
Участь Олександра Пономарьова у «Євробаченні» — безперечно, не тільки культурна заявка про власну європейськість», а й політична претензія на статус «європейської країни». Тому не слід нехтувати речами, які простежувалися навколо цієї події. Внутрішня політика ставлення до культури в Україні не змінюється: участь у престижному європейському конкурсі виявилася «власною проблемою» співака. Один із відомих політиків пообіцяв команді Пономарьова чартерний рейс до Риги, але обіцянки не дотримав. За розповідями Олександра, допоміг йому тільки В.Ющенко. Всі решта навіть не зацікавилися його участю в конкурсі, розповідаючи тим часом із трибун про євроінтеграцію.
Ставлення до нас у Європі логічно доповнює ланцюг ставлення нас самих до себе. У Євросоюзі завжди спостерігалася сильна сусідська підтримка. І це чітко простежується під час голосування на «Євробаченні». Шведи віддають голоси за Норвегію, греки — за турків, Туреччина — за Кіпр. А що ж слов’яни? Україну під час голосування фактично «витягли» поляки. Тоді як Україна серйозно додала балів російським «Тату».
Всі ці уроки й спостереження, винесені з участі Олександра Пономарьова у «Євробаченні», хочу вірити, набудуть актуальності. Чотирнадцятим місцем нам чітко показали вагання, яке зараз відчуває Європа щодо нас. І якщо ми не змінимося, не наважимося на рішучі кроки як у зовнішній політиці, так і у власному ставленні до самих себе, навряд чи зможемо претендувати на вищі місця у конкурсі «Євробачення». І не тільки в ньому...