— А як виникла ідея проведення симпозіуму кожні три роки і саме у Львові?
— На першому симпозіумі був присутній президент Міжнародної асоціації істориків скла Жозе Філіп. І саме він наполягав на тому, щоб цей симпозіум став традиційним і проходив у нас кожні три роки. Другий симпозіум відбувся 1992 року, коли Україна вже здобула незалежність. На той час я був головою Спілки художників Львівської організації, що полегшувало організацію цього симпозіуму. Зараз проведення Міжнародного симпозіуму гутного скла вже є традицією. Загалом у ньому брали участь кращі представники в галузі гутного скла з двадцяти шести країн світу. Останній симпозіум, аби надати йому ширших масштабів, ми розпочали в Києві у жовтні 2001 року в Національному художньому музеї. Результати попередніх симпозіумів показали в столиці. Виставка експонувалася з великим успіхом. А сам симпозіум проходив у Львові. За умовою симпозіуму, його учасники залишали свої роботи, виконані біля гутних печей, у дар місту Львову. На сьогодні цих прекрасних творів понад 500. Ми проводили в Палаці мистецтв акцію «Музей скла у Львові», яка тривала протягом року. На жаль, зараз експонати не виставляються. Вони зберігаються в закритих фондах Національного музею. Так назріла потреба створення музею скла, аби люди могли бачити ці твори, цю красу.
— Чи вдалося вирішити питання створення музею скла у Львові?
— Питання створення музею скла неодноразово обговорювалося з міською владою. Вже навіть названо приміщення, в якому міститиметься музей (колишній кінотеатр ім. Шевченка). Але поки що все залишається без змін і ніякого руху не простежується. Хоча мер Львова чітко сказав, що це приміщення — для музею скла.
— Чи має гутне скло в Україні якусь історичну основу?
— Звичайно. На останніх двох симпозіумах, аби не виникало запитань, чому це раптом у Львові проходить такий симпозіум, ми показували й археологічне скло. Є експонати ще з III—IV ст. нашої ери, є пізніші — часів Київської Русі XI—XII ст. На території України розкопано дуже багато гутних печей. Щоправда, у XII—XIІI ст. монгольська навала трохи пригальмувала гутництво. Але, починаючи з XIV ст., це ремесло відродилося і розвивалося впродовж століть, про що свідчать численні археологічні знахідки. Тому ідея проведення Міжнародного симпозіуму гутного скла у Львові виникла не на голому грунті, це є наша традиція, наша історія.
— Як вам вдається поєднувати творчу діяльність із педагогічною працею?
— Педагогічний досвід у мене є, бо з 1996 року я працював проректором з навчальної роботи. Але повинен визнати, що працювати проректором — це одне, а ректор — зовсім інше. Крім навчального процесу, довелося вникати в усі господарські справи. Як даю собі раду? Мені допомагає колектив академії. З початку навчального року змінилися всі проректори та їхні заступники. Академія налагоджує міжнародні зв’язки з обміну студентами. Звичайно, як і в більшості державних навчальних закладів, гостро стоїть питання коштів. Фінансується лише заробітна плата, стипендія і частково комунальні послуги, але цього замало. Тому доводиться «викручуватися» за рахунок студентів-платників. Та ці кошти не дозволяють оплатити всіх потреб академії. Бракує фінансів для навчального процесу. А творчість… До праці над своїми творами я нерідко залучаю студентів. І вони з задоволенням допомагають. Навіть не тому, що я ректор. Просто робота зі склом дуже цікава і настільки захоплює, що важко відірватися. Крім того, я вважаю, що має вона ще й велике виховне значення, — адже люди створюють красу.
|