Коринна Харвуч у ролі Магди Геббельс |
20 липня ц.р. у ФРН ушанували пам’ять німців, котрі 60 років тому здійснили замах на Гітлера.
У країні заборонені ідеї націонал-соціалізму, антисемітизм, не зникають черги на виставки «Топографія терору», присвячені Анні Франк, у Єврейський музей. Його унікальна архітектура застиглого жаху від злочинів фашизму потрясає.
А цієї осені на виборах у парламенти двох німецьких земель пройшли праворадикали (неонацистського штибу), на екрани тоді ж вийшов «теплий» фільм про Адольфа Гітлера, котрий першого ж дня зібрав 100 тисяч глядачів, і деякі діячі мистецтва виступають за номінацію його на «Оскара».
60 років тому 20 липня 1944 року полковник Клаус фон Штауффенберг підірвав бомбу в ставці фюрера, але Гітлер уцілів. Смерть фюрера мала стати початком державного перевороту, до нього йшли ще з 1941 року, коли військова еліта Німеччини почала прозрівати. Серед 10 тисяч змовників були священнослужителі, юристи, дипломати, представники давніх родів Німеччини. Колись і вони піддалися «чарівності» нацистів, які дали нові робочі місця, підняли національний дух, будували дороги, увели допомогу на виховання дітей (kindergeld), улаштовували поїздки робітників на море...
І хоча проти Гітлера виступали антифашисти — робітники та ліві інтелектуали, рух 20 липня зайняв особливе місце в історії німецького народу, бо мрії його учасників про майбутнє Німеччини стали прообразом Німеччини теперішнього. Вони бачили країну миролюбною державою, яка допоможе залікувати рани жертвам її агресії, стане повноправним членом об’єднання європейських країн.
Зараз країна в економічній кризі, налічується близько 5 млн. безробітних. Уряд вирішив, що багато коштів іде на виплати безробітним й іншим категоріям людей, чимало з котрих, маючи пристойну допомогу, воліють не працювати, а сидіти на шиї у держави. Країну стрясають невдоволення та демонстрації в зв’язку з реформами 2005 року. З наступного року уряд запроваджує єдину допомогу на рівні соціальної. Крім того, безробітні мусять чесно вказати в розісланих анкетах, що вони мають взагалі і що відкладено на «чорний» день. Якщо вони не знайдуть роботу, їм запропоновано витратити запаси (допомогу на дітей, кажуть, теж ліквідують), а потім уже жити на допомогу. Люди в паніці ліквідують страховки, інше і приховують свої заначки. Дехто вже зараз бушує в соціальних відомствах, навіть зафіксований випадок, коли чиновникам погрожували вибухом міни. Відродилася традиція «понеділкових» демонстрацій проти уряду (колись, вимагаючи об’єднання Німеччини та свободи, у Лейпцигу по понеділках регулярно виходили на демонстрації). Народ розчарований діями уряду, тим, як він приймає рішення без урахування його інтересів, вважає глава інституту соціологічних досліджень Forsa Манфред Гюльмер. Образа, непевність у завтрашньому дні як колись виводить частину людей зі стану правлячих партій в обійми праворадикалів, неонацистів, що дозволило їм пройти до парламентів низки земель. Вони знову пропонують фішку пріоритетів німецького, ворожості до іноземців, антисемітизму і вини «козлів відпущення». Оживають тіні лиховісного минулого...
А в цей час на екрани виходить 2,5-годинний фільм про Гітлера «Крах» реж. О.Хіршбігель за сценарієм Бердта Айхінгера, роман якого про фюрера став бестселером. Глядачі жадібно дивляться на «живих» Гітлера, Геббельса, «особистого архітектора» фюрера Шпеєра, лікаря рейхканцелярії. Інтерв’ю з особистою секретаркою Адольфа Траудль Юнге надає картині документального характеру. Фільм розповідає про останні дні життя Гітлера. Це не перша стрічка про нього. Але колишні традиційно являли собою схему, символ, карикатуру, а не живу людину. У «Краху» перед глядачами Гітлер, якому залишилося жити 12 днів. Це звичайна, жива, страждаюча людина. Глядачу не показують кадри зі смолоскиповою ходою, вогнищами з книг, погромами та концтаборами. Побутові сцени зображують його за трапезою, ось він гладить улюблену собаку, цілує Єву Браун, його губи тремтять, коли він дізнається, що загибель невідворотна. Дивлячись на такі страждання людини, глядач, схильний до модного психоаналізу, може мимоволі подумати, чи не було чогось тяжкого в дитинстві Адольфа, чи не бив, чи не принижував хто його, через що він потім так мстився за кошмари дитинства? Бідолашний, бідолашний Гітлер, можливо, думають інші, співпереживаючи в останні 12 днів його життя. Тим більше що він оточений вірними йому й ідеї людьми, мучениками і стоїками. Ось Магда Геббельс отруює своїх шістьох дітей. Вона не хоче, щоб вони жили у світі без «націонал-соціалізму»... «Крах» не дає коментарів, але такий показ Гітлера і його соратників робить фільм непоганим пропагандистським матеріалом, якому радітиме нове покоління неонацистів. Ця картина, ця перемога праворадикалів, нехай не скрізь, але все ж у двох землях, — ляпас усім, хто боровся з фашизмом.
Нова стрічка про Гітлера знову підтвердила нерозривний зв’язок «кіноока» із тенденціями життя. Пропозиція номінувати фільм на «Оскара» викликає протест багатьох діячів культури ФРН.