Перша дія «передвиборних перегонів»… на театральну премію «Київська пектораль» майже завершилась. Завдяки експертам сформувався шорт-лист двадцяти київських вистав 2005 року, які найчастіше згадувались критиками і журналістами. Попереду — «дія друга» (голосування за кращих в певних номінаціях) і «дія третя» (розв’язка, церемонія нагородження в Міжнародний день театру).
Звісно ж далеко не всі з цих вистав могли б претендувати на номінацію «кращих». І очевидно, що в тій чи іншій постановці (бувало, що і не завжди довершеній) фіксувались лише певні художні сегменти — вдалі акторські роботи, знахідки в сценографії, музичні рішення… Можливо для читачів цей умовний рейтинг стане певним «дзеркалом» київської сцени зразка 2005-го (іноді і кривим дзеркалом. А для театральних профі ще одним марним доказом «аксіоми»: справжніх сценічних подій в місті, на жаль, з кожним роком більше не стає… ). Так, щедро представлена класика.
«Наталка Полтавка» І.Котляревського в театрі ім. І.Франка, «Наймичка» І.Карпенка-Карого в Молодому театрі і «Лісова пісня» Лесі Українки в Театрі юного глядача на Липках… Вони склали своєрідну антологію української драматургії (хоч і до школи не ходи). Не гірше із зарубіжними взірцями, де Шекспір виявився «чемпіоном»: про парування Джульєтт і Ромео з різних театрів, цього року не згадав хіба лінивий. Окрім того, є ще й дайджестний «Увесь Шекспір за один вечір» Малахова у прем’єрі театру ім. Лесі Українки.
«Всякого іншого» в цій двадцятці наче в коктейлі. Аж дві сучасні українські п’єси (ви десь бачили більше?). Залоскотало від шести сучасних європейсько-американських творів. Ще два «українських росіянини» Михайло Булгаков («Майстер і Маргарита» в Новому театрі на Печерську) й Микола Гоголь («Нотатки божевільного» в Центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса)…
І «Наталка», і «Соло-міа», і «Увесь Шекспір…», і «Біла ворона» — все це своєрідні «мутанти» чогось старого, знаного і вичерпаного із додаванням нового, дражливого, епатажного...
Інша річ, вистави, де режисерський почерк не періщить глядача безкінечними пластично-візуальними атаками (як в «Соло-міа»), а захоплює виключно акторською майстерністю. У «Кількості…» (театр ім. Лесі Українки) та «Моєму столітті» в Театрі на Подолі Віталій Малахов не дає акторам навіть ковтнути повітря за кулісами… А Віталій Лінецький у виставі за Гоголем в Центрі ім. Леся Курбаса взагалі повинен претендувати на звання актора-сталкера. У «Грі на клавесині» Ярослава Стельмаха у «Колесі», доволі чесно експлуатується старомодна й тужлива манера акторського виконавства 70—80-х рр. А експансивне та екстатичне акторське існування у виставах-двобоях «Випадкове танго» в «Сузір’ї», «Ключа немає» в «Ательє 16» і «Холідей» в театральному Центрі НаУКМА перетворює їх на видовища не для слабодухих.
Ще один критерій, який сам по собі виникає кожен рік при підведенні підсумків «за» й «проти» пекторальних відзнак — це параметри сцени. Вистави умовної двадцятки практично порівну поділяються на ті й інші. Хоча ніхто ще точно не визначив чітких параметрів, де закінчується велика і починається мала сцена. Принаймні для мене набагато зрозумулішим є вистава «середньої сцени» — адже там буде все точнісінько, як на великій (тільки не запропонують бінокля, а слова акторів завжди долітатимуть до середини партера).
Нерівноцінність умовно «середньовеликих» вистав двадцятки, як-то «Сирано де Бержерак» в Театрі драми і комедії, «Ромео і Джульєтта» (там само), «Лісова пісня» на Липках, «В моїм завершенні — початок мій» у Молодому театрі, наскільки очевидна, що декому й на старт не слід було виходити.
Можна було б винайти або пригадати ще кілька принципів обмірів та підрахунків театральної успішності. Наприклад, вишикувати всі назви спектаклів у алфавітному порядку (за кількістю учасників, розміром кошторису) або застосувати щорічний поділ на драматичні й музичні, тоді як цього року в Києві народилося (аж!) дві прем’єри музичного театру — «Фауст» Ш.Гуно в Національній опері та «Моя чарівна леді» Ф.Лоу в оперетті.
Але, на загал, ось уже який рік поспіль, київські прем’єри не хочуть складатися в єдине ціле театрального контексту… Направду, вони ніби створюються не просто людьми різних уподобань, шкіл, рівнів творчої обдарованості (й достатку), а… антагоністами «ворогами», які жадають переможно «поховати» один одного. «Малі» театри борсаються не в конкуренції, а в звитяжній боротьбі. Великі — ті взагалі рідко руки один одному подають… Середні ж мовчки відстежують ситуативного союзника чи суперника. Немов скориставшись досвідом мафії, театри переділили місто разом із глядачами на квадрати, і жодному із старожилів київського кону байдуже, що поруч народжується щось нове й творче, яке варто підтримати.
Проте, подібний до жорстокої дитячої гри з вимащуванням один одного брудом, київський театральний розбрат (у який втягнуто, на жаль, навіть критиків і журналістів), і нинішнього року повинен на мить призупинитися для вручення «Пекторалі»… Цього вимушеного замирення у День театру, очікуєш з острахом, адже виголошення імен пекторальних лауреатів у Києві більше нагадує команду «фас», після якої роздратовано кидаються на премійовану «жертву». Будь-що, поза цим містечковим театрально-критичним бойовищем (який і представляє показова двадцятка прем’єр) може залишити нас спокійними — і ешелони чужоземних антреприз, і інертність глядача… Будь-що. Тільки не чужий успіх.
Київські вистави 2005 року, найчастіше згадувані
в процесі «перегонів» премії «Київська пектораль»:
«Ромео і Джульєтта» (Театр драми і комедії на Лівому березі)
«Випадкове танго» («Сузір’я»)
«Ключа немає» («Ательє 16»)
«Кількість …» (Національний театр
ім. Лесі Українки)
«Наталка Полтавка» – (Національний театр ім.І.Франка)
«Фауст» (Національна опера України)
«В моїм завершенні – початок мій»
(Молодий театр)
«Моє століття» – (Театр на Подолі)
«Наймичка» (Молодий театр)
«Соло-міа» (Національний театр
ім.І.Франка)
«Біла ворона» (арт-проект компанії «Бенюк—Хостікоєв»)
«Гра на клавесині» (театр «Колесо»)
«Моя чарівна Попелюшка» («Сузір’я»)
«Увесь Шекспір за один вечір» (Національний театр ім.Лесі Українки)
«Моя чарівна леді» (Театр оперети)
«Майстер і Маргарита» (Новий театр
на Печерську)
«Сирано де Бержерак»
(Театр драми і комедії)
«Холідей» (театральний центр НаУКМА)
«Лісова пісня» (ТЮГ на Липках)
«Нотатки божевільного» (Центр
театрального мистецтва ім.Л.Курбаса)