IV Міжнародний конкурс пам’яті Володимира Горовиця підтверджує, що його організатори й дирекція, на чолі з «генератором ідей» Юрієм Зільберманом, — творчі ентузіасти, і тенденція до вдосконалення не слабшає. Так, уперше було створено групу «Горовиць-дебют», у якій з 1 по 4 листопада виступали юні піаністи до 14 років. На відміну від змагань молодшої групи (5—10 листопада), в якій брали участь діти 9—14 років, «Горовиць-дебют» не передбачав конкурсних турів і грошових премій. У будь-якій з трьох номінацій «А», «В» і «С» брали участь ті, хто бажав випробувати вперше свої сили на серйозному міжнародному конкурсі. Хоча й серед них була велика кількість лауреатів. Участь у «Горовиць-дебюті» передбачала більш коротку програму в основному за вибором учасника (за винятком обов’язкового віртуозного твору в номінації «В» і доданого до нього варіаційного циклу або окремих частин сонат — у «С»).
Про участь у конкурсі («Горовиць-дебют» і молодша група) дирекція одержала 91 заявку з 10 країн (Великобританія, Німеччина, Канада, Південна Корея, Росія, Білорусь, США, Японія, Фінляндія, Україна). Більшість — 73 — учасників «Горовиць-дебюту». Невеликі за тривалістю виступи завжди важкі, оскільки вимагають великої концентрації, адже надолужити упущене не буде часу. Так, максимальної віддачі енергії вимагав виступ десятилітнього Костянтина Товстухи, який став володарем диплома I ступеня в «Горовиць-дебюті» (нарівні з Антонієм Баришевським). У молодшій групі Костя, хоча й подавав заявку, виступати відмовився, очевидно, через емоційну перевтому. А от Артем Ясинський — учасник двох номінацій у «Горовиць-дебюті» (дипломи 6 і 4 ступеня) у молодшій групі став володарем бронзової медалі. Донецькому віртуозу (клас Альбіни Орищук), вірогідно, не вистачало розмаху в рамках невеличких виступів. Артем, воістину боєць, що володіє необхідною для виконавців витривалістю — фізичною та емоційною. Голова журі молодшої групи, народний артист, композитор Іван Карабиць зазначив, що вольові якості цієї дванадцятилітньої дитини дозволяють грати йому однаково «чіпко» за будь-якої погоди й у будь-який час доби.
У «Горовиць-дебюті» заохочувальні призи замінили дітям грошові премії. Переможців було багато. Крім лауреатських дипломів, журі (навдивовижу одностайно) присуджувало спеціальні призи: за власну музичну композицію (Танака Шун, Японія), за артистизм — ці призи збігалися з лауреатськими званнями (Олена Гавюк, Вероніка Рогачова, Костянтин Товстуха), за краще виконання творів українського автора й твори композитора країни-учасника. Спеціальний приз як наймолодшому учаснику було вручено Марії Петровій — семирічній учениці школи мистецтв імені Стефана Турчака.
«Горовиць-дебют» — це перший крок до розширення самого конкурсу. Про нову групу влучно сказав член журі Володимир Нехаєнко, заслужений діяч мистецтв Білорусі: «Новонароджений пішов відразу й гордовитим поступом». Важливо, що в «Горовиць-дебюті» змогли брати участь діти не лише зі спеціалізованих шкіл, а й з дитячих музичних. І, як показав результат, у номінації «В» і «С» саме ДМШ обійшли музичні десятирічки. Якщо в «А» володаркою диплома I ступеня стала Олена Гавюк — учениця Львівської десятирічки, то в «В» перемогла Вероніка Рогачова (1 клас ДМШ у Фастові (!), а в «С» — Костянтин Товстуха (5 клас Київської ДМШ №5) і Антоній Баришевський (5 кл. Київської ДМШ №14). Директор Київської десятирічки Володимир Шерстюк після «Горовиць-дебюту» твердо вирішив: «Кістками ляжу, але ці діти-лауреати навчатимуться в нас!»
Завдяки конкурсу Горовиця Україна стає відома всьому світові. Паскаль Галлі — член журі конкурсу, який представляє Францію, казав, що для нього та його країни — честь бути причетним до цього конкурсу. А перебуваючи в Україні, Паскаль навіть намагався дещо вчити українською. Приємно здивувало й багатство українського репертуару. Українській національній музичній школі півтори сотні років (від часів Лисенка), але ми досі (хоч як гірко в цьому зізнаватися) погано знаємо свою музику, свою історію. Ми знаємо Шопена й зовсім не маємо уявлення про О.Лизогуба. А між тим його творчість багато в чому випереджала досягнення шопенівських ноктюрнів. Чи, приміром, лише в кінці ХХ століття Ліна Костенко нагадує нам про те, що Марію Заньковецьку Суворін ставив вище від Сари Бернар і порівнював хіба що з Елеонорою Дузе. І лише нині, коли французи хочуть говорити українською мовою, а діти з чужих земель грають український репертуар, ми мовби віддзеркалюємося в зарубіжній культурі й починаємо шанувати себе і з пієтетом ставитися до власної культури. І в цьому теж заслуга конкурсу Горовиця. Зрештою, результати самого конкурсу дають підстави для гордощів. За 5 років — близько 80 лауреатів. Половина з них — українці.
Члени журі IV конкурсу Горовиця — відомі у світі педагоги й піаністи —дійшли висновку, що за останній час українська піаністична школа незрівнянно зросла. Наведу кілька відгуків:
Сергій Усанов, заслужений діяч мистецтв Росії, президент Російського товариства управління правами виконавців, художній директор Міжнародного конкурсу ім.Чайковського: «В Україні й раніше були окремі дуже яскраві особистості. Але тепер можна говорити про істинно високий рівень молодих виконавців, котрі, сподіваюся, незабаром дадуть можливість говорити про видатні досягнення в цілому».
Валерій Козлов, голова журі «Горовиць-дебюту», професор Національної музичної академії України, концертуючий піаніст: «Як ніколи вразила дитяча віртуозність. Усі відібрані діти гідні виступати на будь-якому міжнародному конкурсі».
Іреней Жук, відомий піаніст українського походження: «Це подвиг — підготувати дітей на такому високому рівні».
Паскаль Галлі, концертуючий французький піаніст: «Я був на концертах Горовиця в Парижі. Сьогодні я тут і вражений піаністичним рівнем дітей. Воістину українська школа може готувати таких піаністів, як Горовиць».
Надя Штернберг, керівник організації музикантів і педагогів Ізраїлю, викладає в Гіватаймі: «У нас у країні такого не було й не буде, щоб дитина встала о шостій ранку й сіла займатися. Для мене ці діти — диво».
Конкурс Горовиця відкриває світові молоді таланти, а талантам — світ. Адже між безпосереднім його проведенням раз на два роки він безперервно продовжує існувати. Це й робота Школи виконавської майстерності, майстер-класи якої ведуть педагоги зі світовими іменами; і проведення Міжнародного щорічного фестивалю «Літні музичні вечори», де вже традиційно один із концертів дають лауреати й дипломанти конкурсу; це й записи на компакт-диски, і гастрольні поїздки.
Після закінчення конкурсу відбувся концерт лауреатів у Колонному залі ім. Лисенка Національної філармонії України. Бурхливо вітала переповнена зала володаря срібної медалі Кирила Кедука (Білорусь). Він навчається в сьомому класі школи-ліцею міста Гродно в педагога Наталії Латяшевої. Кирило блискуче виконав «Сонату» Ковача, особливо ж «З карнавалу» Гріга.
Золоту медаль вручили учениці третього класу ДМШ №1 міста Керчі дев’ятирічній Валерії Мірош (педагог Валентина Нікішина). Валерія виконала фа-мінорний концерт Й.С.Баха для фортепіано з оркестром (оркестр Національної філармонії під керуванням лауреата Міжнародних конкурсів Кирила Карабиця), а на «біс» зіграла вальс Шопена. У концерті Баха (особливо в другій частині) — об’єктивна відстороненість піаністки поєдналася з прагненням створити нескінченність мелодії. У Шопені ж усе було напоєне живим почуттям — і ледь помітні алогічні відхилення всередині такту, і пікантні люфти. Зал вітав дітей стоячи.
Другу бронзову медаль — разом з Артемом Ясинським — одержав киянин Олександр Чугай, учень 7 класу київської десятирічки, педагог — Тетяна Абаєва. Сашко брав участь у минулому конкурсі Горовиця, але не став лауреатом. Ця «поразка» послужила для нього стимулом, що свідчить про цілісність його особистості та глибокі переконання. Нинішнього року, крім бронзової медалі, О.Чугай став володарем призу, який вручив йому мер Києва Олександр Омельченко, а також призером у номінації «За краще виконання творів Баха і Бетховена». Хлопчику в подарунок був вручений рукопис невідомої сонати одного зі знаменитих синів Й.С.Баха — Філіппа Еммануїла — з ексклюзивним правом на перше виконання та запис на радіо чи компакт-диск. Рукопис цей зберігався в Центральному державному архіві-музеї літератури та мистецтв України.
...Лауреати конкурсу Горовиця показали не лише майстерність і артистизм, а й насамперед — уміння володіти собою, без чого неможливо стати справжнім музикантом. Усім піаністам добре знайоме моторошне відчуття вологих і холодних від хвилювання рук, коли пальці сковзають по клавіатурі й перестають слухатися. Знайоме воно й лауреатам. Адже конкурс — це насамперед факт виступу. Навіть найвинятковіші перемоги виконавця — це повітряні замки, і їх кожного разу потрібно створювати спочатку. Про це не варто забувати юним піаністам. Як не варто забувати, що саме в цьому складність і неповторність водночас.