Київський актор Юрій ГРЕБЕЛЬНИК — людина, яка... Яка озвучила українською мовою лікаря Хауса. І багато хто з профі кажуть, що Хаус «українською» дасть фору цьому самому лікареві, хоч би якою іншою мовою той розмовляв (можливо, навіть мовою оригіналу?).
Популярність серіалу (він йде в нас на СТБ) — завидна. Вже в новому році канал представляє новий сезон пригод лікаря. І знову актор Гребельник залишиться... «за кадром»! А тим часом широкі телеглядацькі кола, можливо, навіть не здогадуються, що Юрій — не просто «голос» їхнього телекумира, а провідний актор столичної Російської драми, народний артист України.
і «Лікар Хаус» |
Гребельник — рідкісний театральний інтелігент. У ньому є щось чеховське: скромний, у міру потайний, із колегами підкреслено порядний, у скандалах не замішаний, у сімейному житті — щасливий... Загалом — повний антипод своєму лікарю Хаусу!
— Юрію, ви, як актор, котрий подарував лікареві Хаусу свій голос, хоча б стежите за сюжетними перипетіями фільму? Хвилює вас, кого вкотре вилікує лікар?
— У мене не може виникнути до Хауса такого самого ставлення, як у глядача. Оскільки весь серіал мені не вдалося подивитися. Мені ж дають тільки робочі сцени, в яких розмовляє мій герой. А зазвичай це половина або трохи більше половини цілої серії. Решту я не дивлюся — немає часу. Про те, що відбувається у фільмі, мені вже колеги розповідають.
— Скільки часу у вас звичайно іде на озвучування? Адже ви ж іще й у театрі багато граєте?
— Іде весь вільний від театру час. У принципі, акторська школа тримається виключно на театрі. Театр — це витоки. У театрі я пропускаю через себе всі вчинки і рухи персонажів. Веду до того, що коли на сцені ти «встрибуєш» у ситуацію, то під час озвучування — лише малюєш певним її натяком. Я маю тільки голосом додати забарвлення певній ситуації, передати, що відчуває мій персонаж у ту чи іншу секунду. Наприклад, озвучуючи видатного актора Аль Пачіно в одній з картин, я зовсім не маю якось випинатися або намагатися переграти голосом такого майстра... Потрібно відчувати доречність — у всьому. Зокрема й у голосовому аранжуванні.
— Вас дуже хвалять за блискуче озвучування Хауса. Мабуть, якась спеціальна школа була, практика...
— Мій педагог зі сценмови, Алла Олександрівна Гладишева, дотепер викладає в нашому театральному вузі. І сподіваюся, ще довго там викладатиме. Вона прийшла туди у 80-му. Я був серед її перших студентів. Вона й навчала своїх підопічних прекрасної української мови.
Після інституту я прийшов у російський драматичний театр. Довелося трохи перелаштовуватися. Потім запропонували озвучувати фільми українською мовою. А в мене довго не було такої практики... Звичайно, непогано було б знати досконало ще англійську або французьку. Зіграти в першотворі Шекспіра! Різними мовами пограти. Акторові не завадить всеїдність.
— У спектаклі Михайла Резниковича «Дон Кіхот. 1938 рік» за п’єсою Михайла Булгакова ви в одній особі й Михайло Афанасійович, і доблесний ідальго. Мабуть, важко роздвоюватися в такий спосіб?
— Я з боку не бачу, як це відбувається. Але мені на сцені не складно. Тому що для себе я їх не розділяю. На вигляд вони справді різні, костюми різних епох... Та й герої різні: один — історична особистість, другий — вигадана. Та для мене вони існують в одній системі координат. У цій історії й у цьому спектаклі все вибудовано так, що там, де закінчується один — відразу починається другий! Вони — одне ціле. У цьому й сенс побачених режисером Резниковичем паралелей. А тримає їх разом — безкорисливість і нерозсудливість в обстоюванні своїх ідеалів. Це те, чим для всіх нас дотепер привабливий Дон Кіхот. Адже він щиро вірить у потрібність своїх, часом дивних, учинків. Нехай вони багатьом здаються ідіотськими, але він вірить!
А Михайло Булгаков у глухій ізоляції опинився! Його зрадили навіть ті, на кого він і подумати не міг. Ось кому потрібно співчувати! Родич писав на нього низькі доноси! Навколо все валилося, а він продовжував обстоювати свої ідеали.
— Хто з героїв, яких ви озвучували, здався вам особливо близьким, навіть рідним?
— Найближчі герої ті, які мислять і страждають.
— Режисера дубляжу на СТБ запитували в інтерв’ю, чому саме вас запросили озвучувати лікаря Хауса. І вона відповіла, що враховували не тільки схожість темпераменту, а й зовнішні параметри: високий зріст, стрункість... Дивно якось: до чого тут зріст?
— Не знаю, чим керувалися на студії... Але до моменту, коли я прийшов на озвучування серіалу, в мене вже був пристойний досвід такої роботи. Та й до «Хауса» популярність в Україні прийшла не відразу. Спочатку цей фільм йшов не на СТБ, тоді на «Лікаря» взагалі не звернули уваги. Я колег просив: подивіться, класний фільм! Багато хто відмахувався. Вже потім, коли почалася рекламна кампанія, усе стало на свої місця... А я в різний час озвучував і серіал «Зоряний шлях», у різних кінофільмах дублював Арнольда Шварценеггера, Брюса Вілліса, інших зірок. Та чи мало кого я ще озвучував! Серіал «Лікар Хаус» — це лише відсотки три того, що я роблю. І я не назвав би його головною своєю удачею. Я взагалі проти цього галасу...
— Виходить, від «Хауса» ви не в захопленні? Для вас така робота — частина професії чи спосіб заробити?
— Чого ж? Мені подобається герой! І актор Х’ю Лорі — дуже хороший. Він м’який і водночас гострий. Але він однаковий в усіх серіях. Змінюються тільки сюжетні повороти, а він залишається для мене передбачуваним. Уже на п’ятій серії я все про нього зрозумів... Зрозумів, звідки взялася його іронія. Я схопив його голосом. І мені досить просто його вести.
Знаєте, у професії все взаємозалежно... Як і в житті. Я почав займатися цією справою, озвучуванням тобто, десять років тому, коли наші актори отримували копійки. А озвучування тоді вважалося пристойним заробітком. Нині багато чого помінялося. Держава звернула увагу на театр. Та й актори в столиці начебто не так бідують. А я вже настільки втягнувся в студійне життя, що маю від нього величезне задоволення. Чому? А тому, вочевидь, що виходить! Коли в Броневого в солідному віці запитали: «Хотіли б ви помолодіти?», він відповів: «Нізащо! Не хочу знову опинитися в ситуації браку майстерності». Отакий от жарт...
Я це до того, що коли тільки починав, було важко... Читаючи з аркуша біля монітора, відчував скутість. Виходив весь мокрий. У мене просто такий характер: я людина, котра вічно сумнівається. Навіть якщо мені кажуть «добре», мені цього недосить. Мені повсякчас мало того, що я роблю. А в акторському плані дуже важливо пережити якнайбільше емоцій. Важливі всі зустрічі та розставання, надбання і втрати.
А ролі, які не зіграв, тримають сильніше, ніж уже зіграні. Адже актор залежить від випадку: отримаєш — не отримаєш... Тому незіграні ролі — теж хороша штука! Це те, що тримає тебе у творчій напрузі й не дає розслабитися, спочиваючи на лаврах. Хоча нині не можу поскаржитися, що мало граю. Мені більше стали довіряти ролей.
— Ви сказали, що не вважаєте озвучування Хауса найбільшою своєю удачею. Можете назвати більш значимі для вас роботи?
— Мені за багато своїх робіт не соромно. Відчуваю задоволення, коли озвучую Роберта Де Ніро. Дуже люблю дублювати або озвучувати Ентоні Хопкінса. Тут навіть із гордістю сказав би, що майже всі фільми з його участю в Україні озвучив я! (Зокрема ті картини, які йдуть на каналах, що входять до корпорації «Інтеру».) Крім того, люблю озвучувати документальні історичні фільми.
— Над чим працюєте сьогодні?
— Запрошую всіх на «Сімейну вечерю»! Нещодавно в нас у театрі пройшла прем’єра. Легковажний антикризовий спектакль. А попереду — знову Хаус. СТБ купив новий проект. Нині працюють перекладачі, редактори, а після Нового року й ми почнемо... Отже, якщо когось хвилює, «чи живий Хаус», можу заспокоїти! З ним усе гаразд. Далі буде.