Нинішнього року ГогольFest вражає масштабами (проект розгорнувся на території ВДНГ) і щільністю програми: навіть завсідники не в змозі охопити всі заходи.
Яскравим стартом фесту став арт-проект "Мистецтво війни", робота над яким об'єднала режисера Влада Троїцького та музиканта Олексія Ботвінова. Відомий піаніст розповів DT.UA про свою співпрацю з Троїцьким, поділився думкою щодо фестивальних пріоритетів в Україні, розповів також про власний досвід створення з нуля фестивалю Odessa Classics.
- "Мистецтво війни" ви раніше представили в Одесі, ще в червні, а у вересні - цей проект в афіші ГогольFest. Чи є різниця між одеською та київською версіями "Мистецтва"?
- Різниця в особливостях локацій. Одеська філармонія - і величезний виставковий павільйон ВДНГ, що скидається на ангар для літаків. Але Троїцький зробив неможливе: він оживив цей простір. Сильна риса Влада в тому, що він може чудово - творчо - освоювати будь-які простори. Адже музика, концепція, текст - такі самі (як і в Одесі), але картинка - інша, зовсім інша версія. Радий, що на першому фестивалі Odessa Classics був саме цей проект. Для нашого молодого музичного фестивалю це здорово.
- Що вам дала співпраця з Троїцьким? Чи зійшлися характерами з Владом у створенні "Мистецтва війни"?
- Я поважаю його як творчу особистість, як культрегера. ГогольFest - важлива й правильна інституція. Влад із самого початку робив полідисциплінарний фестиваль. Цим і домігся прориву в українському культурному просторі.
Ми тільки познайомилися - й відразу загорілися зробити щось спільно.
Ідеологічну концепцію запропонував Влад: "Мистецтво війни" - тексти китайського стратега-філософа Сунь-Цзи (V ст. до н.е.). А вибрати музику він доручив мені. У плані творчої роботи це була ідеальна співпраця. Часом зустрічаються різні художники з непростими характерами. Але потім на все заплющуєш очі - заради мистецтва. У нашому випадку була творча гармонія.
- Як би ви визначили місце безпосередньо Влада Троїцького на нашому нинішньому культурному ландшафті? Багатьох консерваторів його активність дратує. А креативна молодь тягнеться до нього під крило.
- В Україні є талановиті режисери. Але Влад - більше, ніж режисер, він саме культрегер. Людина, котра може швидко й потужно вплинути на розвиток арт-процесу в країні.
Це приклад того, "як" має розвиватися сучасне мистецтво. Унікальна риса Влада - уміння працювати з молоддю. Він для них як гуру. За цим цікаво спостерігати: як вони комунікують однією мовою, як заряджаються від нього ентузіазмом і правильним підходом до мистецтва.
Тобто його роль в арт-процесі особлива. Тому й хочеться, щоб ці почини трималися не тільки на голому ентузіазмі, а й на серйозній підтримці меценатів, держави.
На жаль, влада не розуміє важливості культури для соціуму. Ще років п'ять тому в мене в Донецьку був концерт. І тоді я казав, що в нас - великі проблеми в культурній політиці, підростає нове покоління людей, яке не має базових культурних цінностей. Тоді ж казав, що ми можемо перетворитися на країну, в якій багаті перебуватимуть за колючим дротом під напругою, а по інший бік стоятимуть бідні, а якщо електрика виключиться, то буде кошмар.
Переконаний, трагічні події, що сталися з Донбасом, були б неможливі, якби 25 років держава не плювала на культуру. Культура - потужний інструмент, який може нести мораль і для суспільства, і для конкретного індивідуума.
України як країни на оперній карті світу немає. Вона там є у вигляді багатьох людей, котрі добре співають і танцюють. Але величезні інституції - Київська, Одеська опери - у цей процес по-справжньому не включені.
- Якщо Одеська опера не включена в загальноєвропейський процес, то ви нинішнього року, судячи з усього, вирішили зробити серйозний виклик... Тобто буквально з нуля організували Odessa Classics - фестиваль не популярної, а класичної музики. Як це - піднімати фестивальну махину?
- Розумів, що буде непросто. Але наскільки "непросто" - не очікував! Добре знаю, як робляться фестивалі. Навіть у маленьких містах Європи деякі фестивалі - це бренд того чи іншого міста.
Наприклад, фестивалі в Мерсіні (Туреччина) або у Верб'є (Швейцарія). Це невеликі міста. Але про їхні фестивалі знає вся Європа!
Переконаний, що й наша Одеса приречена стати фестивальним центром різних за напрямом форумів. Ще на етапі підготовки Odessa Classics думав, що в мене будуть три складові фінансування - спонсори, міський та обласний бюджети. Природно, глядачі.
Вийшло так, що державного бюджету не було. Не підтримали ні влада, ні область. Вони - "за": мовляв, ви молодці, давайте робіть, але грошей немає...
А як можна зробити фестиваль без фінансування?
Правда, тепер кожен захід називають "фестивалем". Може бути, наприклад, навіть "фестиваль баклажанів". Поставте на Дерибасівській на дві години баклажани - і назвіть цей процес "фестивалем".
Але вже якщо ми говоримо про серйозний фестиваль, то без бюджету він неможливий. Довелося йти до спонсорів - по другому й навіть по третьому колу. Зрештою, все вийшло. На жаль, час і зусилля (на 90%) витрачаються на пошук спонсорів. Але я оптиміст. Тому, сподіваюся, влада побачить і зрозуміє, що є добрий результат, - і допоможе.
Адже фестивалі потрібні не тільки для організаторів і публіки насамперед, а й для міста. Тим більше в такий непростий кризовий час у нашій країні.
- Є статистика - скільки глядачів відвідало ваш дебютний фестиваль?
- Близько 7-8 тис. глядачів були присутні на концертах, інших акціях. Планували зробити open air - тоді було б ще 25 тис. Але не вийшло через відсутність фінансів. Також Odessa Classics - фестиваль полідисциплінарний. Цей принцип побудови форумів нині набирає обертів у всьому світі. У програмі - не тільки класика, а й художні виставки, джазова складова, поезія. Наприклад, персональна виставка Олександра Ройтбурда. Уперше в Одесі завдяки фестивалю його виставка пройшла в Музеї західного та східного мистецтва. У нас були дискусії, майстер-класи.
- Олексію, що скажете про фестивальний рух в Україні - з позиції людини, котра активно виступає в Європі?
- Таке уявлення, що його немає. Багато хто знає про ГогольFest. На Заході говорять про нього як про брендовий проект. Є фестиваль Альфа-джаз. Звісно, Одеський кінофестиваль, кінофестиваль "Молодість". Думаю, що з другого-третього етапу й Odessa Classics вийде на вищий рівень.
Доки ми самі критично на себе не подивимося - нікуди в цьому плані не рушимо. Адже є об'єктивні речі - кількість якісних фестивалів і кількість справжніх зірок, які приїжджають в Україну. Поки що, на жаль, Україна - біла пляма на культурній (фестивальній) карті Європи.
- На фестиваль Odessa Classics важко було вмовити приїхати таку зірку, як Паата Бурчуладзе?
- Важко. Багато хто побоювався: на якому рівні буде цей новий форум? Ще й складна ситуація з війною: кілька артистів відмовилися - сказали, мовляв, хочемо до вас, але пізніше, у вас неспокійно.
Проте всім, хто приїхав, надзвичайно сподобалося. Це позитивний імідж не тільки для Одеси, а й країни. Бо для багатьох людей у Європі Україна - це війна, тут ллється кров. У нас був девіз: "Одеса - те місце, де музиканти всього світу почуваються як удома".
- Ви виступаєте не тільки в Європі, а й в українських містах. З якими труднощами найчастіше доводиться зіштовхуватися - саме в нас, організовуючи концертну діяльність?
- В Україні існує головна така трудність - обмежена кількість якісних роялів. Так, є чудові інструменти у філармонії, в опері. Але в інших залах їх немає. З'ясовується, що якісного інструмента в нас практично не дістати. Або це коштує надто дорого.
Тобто якщо виходиш за межі філармонії - звук страждає.
Це, знову ж, загальна культурна ситуація.
До речі, є статистика, пов'язана з роялями. Криза 2008-го по одних країнах ударила більше, по інших - менше. Там є ще одна кореляція: в якій країні більше роялів, по тій країні криза вдарила менше. У нашій країні неймовірно мало якісних роялів...
- Ваш репертуарний пріоритет - музика Баха й Рахманінова. У "Мистецтві війни" - музика бароко і мінімалісти ХХ ст.
- Так, часто граю Баха. Але для "Мистецтва війни" драматична музика абсолютно не підходила, зате підходила музика бароко - Гендель, Бах, також музика кінця ХХ ст. - Альфред Шнітке, Філіп Гласс, Арво Пярт.
Сьогодні європейська музика на якомусь новому витку. Адже бароко - через романтику - підійшло до постромантизму...
Стало зрозуміло, що треба повертатися до коріння. Музика Арве Пярта звучить як необароко. І ми повертаємося до нього - до мелодії, до гармонії. Це доступна музика, її може слухати навіть людина непідготовлена.
У 70-х, коли я був дитиною, думав, що музика "скінчилася". Мені категорично не подобалося те, що відбувалося в музичному процесі. А тепер - новий процес розвитку. І в цьому сенсі нова музика сучасних авторів - неокласиків, мінімалістів - співзвучна з композиторами бароко.
- Який репертуар найчастіше затребуваний під час ваших гастролей?
- У концертах граю різні твори: від Баха до сучасної музики. Після Майдану в Європі виник великий інтерес до української культури, зокрема до музики.
Зараз я став більше грати українських сучасних авторів - Сильвестров, Караманов, Фрейдлін. У мене є спеціальна програма, де в першому відділенні виконую європейську музику, у другому - сучасну українську.
Деякі сучасні композитори абсолютно не програють класиці. Це викликає в європейської публіки одночасно і повагу, і подив. Це тренд останнього часу.
- А в чому особливість вашого репертуарного конька - "Гольдберг-варіацій"?
- Незабаром 300-й раз зіграю цей твір! "Гольдберг-варіації" несказанно об'ємні, ідуть до півтори години поспіль без паузи. "Варіації" написані для двох мануалів, тобто двох клавіатур, але ми граємо на одній. Це не просто енциклопедія бахівського стилю, а унікальний твір, таке собі пророцтво в музиці. У ньому можна почути паростки і віденської класики, і романтики, і навіть музику ХХ ст. Відповідно, у плані концепції досить непросто грати таку музику. Але, припустімо, в Європі така музика має культовий статус. Наприклад, є опитування серед меломанів: який твір ви б узяли з собою на безлюдний острів? Часто перемагають саме "Гольдберг-варіації". Тобто виходить, що це шедевр, квінтесенція Баха і європейської музики.
Я вже зріднився з цим твором: ми разом уже понад 20 років. Ще в 1997-му у Швейцарії записав диск, який потрапив на друге місце в хіт-параді й досі продається, перевиданий, бо запис вийшов надзвичайно вдалий.
- Недавно на одному з порталів з'явився ваш тривожний блог про долю Європи та її культури у зв'язку з нинішніми складними міграційними процесами...
- Культура Європи сильна. Але існує конфлікт між світом християнської цивілізації та світом агресивної частини ісламу. Не помічати цього - страусина позиція. Я ж бачу на власні очі сутички між поліцією Австрії, Угорщини з біженцями: це скидається на
воєнні картини.
Одна річ - коли приїжджає людина іншої культури й асимілюється, поважаючи традиції країни, яка її прийняла. У випадку з біженцями відбувається по-різному. Деякі приїжджають, аби скористатися благами цивілізації, але не хочуть приймати інших цінностей. Це вже не мультикультурність, а конфлікт. Для мене ж Європа - найкраще, що людська цивілізація будь-коли змогла запропонувати.