Дорослі люблять книжки з ілюстраціями не менше, ніж діти, яким видавці частіше дарують таке задоволення. Київське видавництво «Грані-Т» вирішило працювати і для дітей, і для книжкових гурманів: випускати книжки в двох серіях — дитячій і культурологічній. І не прогадало: лише за два роки сумлінної праці вже зібрало кілька нагород. Дві останні за часом вручено йому 18 серпня в рамках IV Київської міжнародної виставки-ярмарку, що завжди відбувається по-серпневому тихо, попри бадьорі звіти організатора виставки Держкомтелерадіо України. Поки видавці перебувають у передчутті Львівського книжкового форуму, а книголюби, здебільшого, у відпустці, журі конкурсу Держкомтелерадіо визнало найкращою книгою України у 2008 році «Петербурзькі повісті» Миколи Гоголя в ілюстраціях Юрія Чаришнікова від видавництва «Грані-Т».
В основі цієї авторської книжки — цикл літогравюр до «Петербурзьких повістей» (російською мовою). Класичний текст Гоголя буквально оживає в монохромних ілюстраціях відомого львівського художника-герметика.
Художник завжди є співавтором письменника, оскільки ілюстрації допомагають читачеві візуалізувати зміст. Завданням художника тут є запропонувати своє бачення тексту — сподобається воно нам чи ні. Ілюстратори Гоголя від О.Агіна і П.Боклевського до Кукриніксів переважно реалістично, ба навіть сатирично, зображували типажі Коробочки чи Плюшкіна з «Мертвих душ» — роману-колекції колоритних персонажів. Менш відомо, що ілюстратором Гоголя був і Марк Шагал. «Мертві душі» в його оформленні вийшли в Парижі 1948 року зовсім невеличким накладом.
Юрій Чаришніков навіть більше, ніж інші ілюстратори, відкриває нам своє бачення Гоголя. Він не просто втілює персонажів у зорові образи, він оживляє сам текст. У книжці на 200 сторінок — п’ять оповідань, що входять до циклу «Петербурзькі повісті»: «Невський проспект», фантасмагоричний «Ніс», «Портрет», «Шинель», з якої всі ми вийшли, «Записки божевільного». Це — візуальна подорож, де метафори й інші словесні фігури набувають нового вигляду. Повтори в тексті уречевлено нагромадженням безликих портретів, серед яких вирізняється хіба що знайомий профіль Гоголя. У «Записках божевільного», аби показати гіпертрофоване Я головного героя, слово «Я» виділено шрифтом — і сторінки просто зарясніли ним. Увесь текст — це гра, в якій беруть участь і макет книжки, і шрифти. На одній сторінці колонка тексту звужується донизу, на іншій його узагалі подано по діагоналі. Так полюбляли оформляти свої тексти поети — і до Гоголя ще в часи бароко, і після Гоголя — футуристи, дадаїсти та представники інших авангардних течій у першій половині ХХ ст. Спорідненість Чаришнікова із традицією авангарду критики вперше помітили ще в 2003 р., коли в Національному художньому музеї пройшла його персональна виставка «Четвертий вимір». Але на Чаришнікова вплинув і сам Гоголь: чорно-білі гравюри до «Петербурзьких повістей» лаконічніші, виконані в дещо відмінній стилістиці, ніж пізніші роботи.
Зрештою, гоголівський світ у Чаришнікова такий, яким його бачимо ми — егоцентрики епохи постмодерну, що живуть у світі симулякрів, вторинних копій справжніх речей. Порожні обличчя, розмножені образи, перетікання людських силуетів у квартали міста і, навпаки, антропоморфізація Невського проспекту. Поступово в книжці починають домінувати овальні форми, символічні образи, що наприкінці «Записок божевільного» заокруглюються у форму кокона чи хворого в бинтах, а потім зливаються з образом матері, і ми ніби чуємо її волання: «Матушка! пожалей о своем больном дитятке!..».
Цикл літогравюр, над яким Чаришніков працював п’ять років, був готовий іще в 80-х роках. У 1986-му автор виставляв деякі з них, його ілюстрації до Гоголя стали темою чиєїсь дипломної роботи, щось увійшло до музейних колекцій. А на книжку Юрій Чаришніков чекав понад 20 років. Не міг знайти видавництво, котре взялося б за цей проект. Художник вручну зробив макет і просив про одне — реалізувати його задум: великий формат, вимоги щодо паперу, розміру шрифтів, якості відтворення ілюстрацій. Каже, що відмовлялися видавництва не тільки в Києві, а й у Москві, Парижі та Нью-Йорку. Книжка обіцяла бути складною і дорогою.
Парадоксально, що саме тепер в Україні знайшлося видавництво, яке взялося за проект Чаришнікова, — в умовах нерозвиненої книжкової дистрибуції, коли видавці постійно нарікають на брак фінансування, роками продають символічні наклади і ледь виживають. Можливо, тому, що ринкові механізми в нас у справі книговидавництва не працюють, і в українських видавців інші міркування про успіх проекту? Комерційний розрахунок базується передусім на розумінні того, хто купуватиме саме цей інтелектуальний продукт. Діана Клочко, шеф-редактор видавництва «Грані-Т», говорить про експериментальність, художню вартість та іміджеву складову проекту. Вона добре розуміла сміливість такого кроку: «Для видавництва взятися за такий андеграундний проект і потім не втручатися в нього, як вимагав художник, — це межова ситуація. Це перша в Україні авторська книжка. Після презентацій у Києві та Львові можу сказати, що виданням цікавляться поціновувачі концептуальних книжок, художники. Ми не розраховуємо, що тритисячний наклад швидко розійдеться, але він матиме свого читача».
З іншого боку, і Чаришніков зважився довірити молодому видавництву свій авторський проект. Кажуть, його переконав розкішний альбом Іоанна Георга Пінзеля, виданий «Гранями-Т» у 2007 р. Альбом, до речі, ввійшов торік до 13 найкращих книжок року за версією Львівського форуму — «За розкіш і пристрасність у поцінуванні української барокової скульптури». Діана Клочко каже, що секрет їхнього успіху, в тому що вони пропонують книгу «іншого виміру». Намагаються вийти з традиції радянських альбомів і під подарунковими виданнями розуміють якісну й концептуальну книжку, яка містить аналітичні коментарі, позначена серйозною дизайнерською роботою та оригінальними візуальними рішеннями.
Альбом Пінзеля був першим втіленням такого підходу і започаткував культурологічну серію (2007 р.). Продовжили її «Петербурзькі повісті» Гоголя та альбом про архітектора В.Городецького, що здобув другу відзнаку конкурсу Держкомтелерадіо в номінації «Арт-книжка» в серпні 2008 р. Після авторської книги Чаришнікова «Грані-Т» обіцяють «Українську майстерню фантастики», над якою вони працюють з Мариною та Сергієм Дяченками.
Тим часом постає запитання: чому автор так довго не міг опублікувати книжку? Хай у 80-х були ідеологічні міркування. Але що завадило пізніше, і чому відмовлялися на Заході? «Якщо для західних видавництв під питанням міг бути фінансовий успіх цілковито авторської книжки з ілюстраціями Чаришнікова, то в Україні сьогодні головна проблема концептуальної книжки — це проблема технологій», — зауважує пані Діана. Спеціально для проекту за кордоном замовляли арт-папір, з Німеччини — фарбу, окремо домовлялися про нитко-швейні та палітурні роботи, оскільки наявні в українських друкарнях машини не пристосовані для роботи з таким форматом і папером...
Ще одна відмінність від світових ринкових законів: видавець переконує, що нагороди — радше іміджева річ для видавництва. В Україні, мовляв, вони не допомагають книжкам продаватися. Покупці про них можуть і не знати, а можуть просто не вірити, що державна відзнака була заслужено чи чесно отримана. До речі, книжка Гоголя здобула також і нагороду міжнародного конкурсу країн СНД «Искусство книги». Невідомо, чи брало до уваги журі обох конкурсів своєчасність видання Гоголя напередодні 200-річчя від дня його народження. Можливо, в рішенні московського журі хтось розгледить ще й політичні аргументи на користь Гоголя, творчий доробок якого однаково належить і українцям і росіянам. Почекаємо, що скаже журі Львівського форуму. Хоча українські читачі скоріше послухають порад знайомих і самотужки оцінять спільний проект Гоголя, Чаришнікова і «Граней-Т».