2009-й відходить у історію як рік святкування 200-літнього ювілею Миколи Гоголя. «Святкування» — занадто загальне визначення щодо непересічної і навіть містичної особистості Миколи Васильовича. Адже магія Гоголя полягає навіть у тому, що, написавши свої «Мертві душі», він і нині — «живіший від усіх живих».
Цілі покоління сприйняли поему «Мертві душі» лише як літературний твір. А тим часом геній у листах до своїх приятелів наголошував: «Будьте не мертвими душами, а живими».
Якби цей категоричний імператив виконали, не дійшло б до того, що відтоді й дотепер нами керують мертві душі, які породили корупцію, бюрократизм, казнокрадство, які на утримання «реєстрового війська» виділяють коштів менше, ніж на свій чиновницький апарат...
За великим рахунком, Гоголь їм «без потреби», але сьогодні він став певним «трендом». Тому й тулять його у свої виступи, на прапори своїх партій — від парламентських до диванних — політики-важковаговики і політичний секонд-хенд, який Гоголя від Гегеля з потугами відрізняє.
У Києві ще в березні поруч із «ликами» тих, хто хоче нами верховодити і втопити в морі щастя та добробуту, на білбордах з’явилися портрети Гоголя з цитатами з його творів. Те, що рік класика все ще триває, а білборди вже зняли на користь самопроголошеної еліти, свідчить про скороминуще, «датське» її мислення.
Проте, як на мене, навіть у тих весняних портретах Миколи Васильовича є певний позитив — усе ж таки ювілей...
Але ж цитати вибирали ті, що йдуть уперед з оберненою назад головою. Під не найкращим портретом Гоголя вписали відомі рядки з листа до Максимовича 1833 року: «В Киев, в древний Киев, в прекрасный Киев!..» Далі мало бути: «Он наш, он не их — не правда ли?».
Якби знав кого, запитав би: «Хлопці, якщо ви боїтеся розсердити Путіна чи накликати нове звернення російського президента до нашого, навіщо тоді взяли цю цитату?». В Гоголя їх тисячі.
Було, щоправда, на білбордах і про «птицу», що не годна долетіти до середини Дніпра... Втім, і «птіца» тут уже не до речі: новоявлені розбійники, душителі українського народу, носи в шинелях від Кардена набудували по обох берегах Дніпра таких хоромів, що й справді мало який птах їх перелетить...
Потік статей, телесюжетів у ювілейні дні повіяв сумом. Я не почув жодного нового відкриття з життя генія. Тільки вода в ступі, яку товчуть уже понад століття, та факти, які передирають одне в одного.
До кочівних стереотипів відношу такі: історія з дворянством роду Гоголя, місце і час його народження; Пушкін і тема «Ревізора»; продав душу дияволу і тому, мовляв, майстерно описав нечисту силу; спалив другий том «Мертвих душ»; мав стосунки з жінками чи не мав; як релігійний фанатик замордував себе постом тощо.
Зупинюся лише на деяких із них…
Багато гоголезнавців без найменшого сумніву висновують походження роду Гоголів від подільського полковника. В.Чаговець, О.Оглоблин, згодом В. Шенрок і П.Куліш писали про це на основі документів із скрині Марії Іванівни, а не імператорських архівів. Лише О.Лазаревський у праці «Дані про предків Гоголя» 1902 року застерігає: «Друковані свідчення про предків Гоголя досі не точні, тому що єдиним їх джерелом є свідчення дядька Гоголя Афанасія про своє походження»...
Грамота на гербовому папері у скрині Марії Іванівни була. Але в часи «масового походу» українців за дворянськими титулами вона була і в літературного героя Мартина Борулі, тільки «писар, бодай йому руки покорчило», написав БЕруля. Тож усе мусимо ділити надвоє.
Занурюючись у біографію автора «Вечорів на хуторі біля Диканьки», письменник В.Набоков зауважив, що про Гоголя ми нічого не можемо сказати напевно, крім дати його народження.
Проте й він поквапився з висновками. Як зазначено в усіх енциклопедіях і словниках, а також у статтях, написаних на основі цих даних, Гоголь народився 20 березня 1809 р., або 1 квітня за новим стилем. У «Литературной газете» (2009, №14) доктор філологічних наук В.Воропаєв з Москви зібрав відомі прискіпливим дослідникам факти на цю тему. Двоюрідна сестра Гоголя Марія Синельникова з роду Ходаревських, а також рідна сестра Ольга, в заміжжі Головня, свідчать, що він народився 19 березня, в один день з Ольгою (різниця в 16 років). Є свідчення і М.Максимовича, який відзначав 40-річчя Гоголя 19.03.1849 р. в С.Аксакова, в якого і в 1850 р. був на обіді з тієї ж нагоди. Вчені пояснюють це помилкою священика під час запису в метричну книгу, але прогресивне людство із закам’янілої дати не зіб’єш.
У багатьох книжках про Гоголя подано фото будиночка лікаря Трофимовського у Великих Сорочинцях. Там нібито народився майбутній письменник. Але той-таки М.Максимович у журналі «Москвитянин» за 1854 рік пише, що породілля Марія Іванівна квартирувала з новонародженим у «будиночку генеральші Дмитрієвої, в якому й народився 19 березня М.В. Гоголь».
Пристрасна шанувальниця його творчості редактор Шишацької районної газети Л.Полницька почула від старожилів і переказала мені легенду про народження Гоголя на возі посеред плеса, утвореного розлитим від повені Пслом. Якщо це лише романтична легенда, то вона цілком у дусі Гоголя. Звісно, я не маю документа на підтвердження цієї легенди, але ж ніхто не має і фактів про те, що цього не було.
Як відомо, в молодого подружжя щороку народжувалися мертві діти. Коли Марія Іванівна носила під серцем сина і молилася за нього Святому Миколаю в Диканьці, Василь Афанасійович домовився з лікарем Трофимовським, що той нагляне за нею до пологів. Якщо погодитися з народною версією про пологи на возі «посеред Псла», то стане зрозуміло, що Гоголь прийшов у світ дочасно, а такі люди здебільшого незвичайні. Тоді й розумієш, що, захопивши тільцем весняної прохолоди, він потім ніколи не міг зігрітися, доки не потрапив до Італії. Перебираючи країну за країною, він писав: «Уся Європа, для того, щоб дивитися, а Рим, для того, щоб жити».
Одним із найпоширеніших стереотипів — тему для «Ревізора» йому дав Пушкін. У виданому до ювілею томі читаю коментарі одного професора, який з упевненістю стверджує: мовляв, цей сюжет Гоголь запозичив в античних письменників, цей — у Пушкіна, а той — з анекдоту. Так і кортить сказати: в наш час існує безліч анекдотів про Чапаєва, злу тещу і Штірліца. Якщо ти такий розумний, візьми й напиши на їхній основі п’єсу, яку ставитимуть у театрах світу!
Так, є свідчення Пушкіна, що саме він дав цей сюжет, і Гоголь цього не заперечує. Але не слід забувати, що він із юних літ крутився в Кібинцях у придворному театрі, де його батько ставив свої п’єси. Що в Ніжинському ліцеї він з успіхом грав навіть жіночі ролі. Що, приїхавши до Петербурга, пішов на акторські проби до імператорського театру, хоча й не витримав їх. Отже, дух лицедійства жив у ньому завжди. До написання цієї п’єси він давно був готовий.
Ставши знаменитим, він наїжджав додому зі своїми друзями Пащенком і Данилевським. У дорозі й відбувалися репетиції майбутнього твору. Молоді жартуни висилали наперед Пащенка, аби той казав начальникам поштових станцій, що за ними інкогніто їде ревізор. Тож прибулих згодом Гоголя і Данилевського зустрічали з надзвичайною запопадливістю. Тому й не дивно, що «Ревізора» Гоголь написав за два місяці.
Ще один стереотип: дослідники одностайно твердять, що Гоголь спалив другий том «Мертвих душ». Ну, нехай уже старі, які писали дисертації в добу розвиненого соціалізму та соцреалізму. А що ж у цьому питанні дослідили вчені незалежної України?
Послуговуючись творчим методом Ж.Сіменона, А.Крісті та інших літераторів, які брали по 5—10 версій і, перевіряючи кожну, залишали одну — істинну, я також висуваю чотири версії, ще ніким не спростовані.
Перша. Гоголь спалив другий том «Мертвих душ» — про що є письмові свідчення його самого і його друзів.
Друга. Гоголь спалив лише один з варіантів, оскільки над твором він працював у Римі, в Росію приїхав ненадовго і всіх паперів не привіз. Він збирався повернутися і, як писала сестра Ольга, якби не заїхав у Москву, то був би живий. До цьогорічного ювілею в Рум’янцевській бібліотеці в Москві виставили лише кілька листів та ґудзик Гоголя. А де ж решта з тих двох валіз документів, які після його смерті привіз у Росію його друг художник О.Іванов? Не сумніваюся: якщо там були «Мертві душі» про Росію, якою її бачив і описав у листах Гоголь, то цей твір не міг бути надрукованим ні за царя, ні за його нащадків.
Нам понад століття твердили, що Меншиков до тла спалив Батурин і резиденцію гетьмана Мазепи. А кілька років тому петербурзький історик Тетяна Таїрова-Яковлєва виявила нерозібраний і неописаний архів Мазепи з майже двома тисячами документів. На його основі вона написала книгу про гетьмана і посоромила кілька поколінь лжеісториків, котрі виконували ідеологічне замовлення. Де б нам узяти таку Тетяну Яковлєву і для Гоголя?
Третя версія. Гоголь «Мертві душі» закопав. Можливо, це також романтична легенда, я чув її лише в його рідній Яновщині. Розповідали, що в один з останніх приїздів додому молодий панич найняв дядьків, які насипали в кінці саду могилу. А згодом посеред ночі хтось приїздив і щось там закопав.
Цю легенду краєм вуха чув і автор книги «Гоголь» із серії «ЖЗЛ», що витримала шість видань, І.Золотусський і переповів її в документальному фільмі, знятому до 200-літнього ювілею класика.
Але він чомусь показував позад себе з берега Кочубеєвого ставу в Диканьці, чого, звичайно, бути не могло, бо то були князівські володіння.
Четверта версія. Гоголь другого тому «Мертвих душ» не написав. Він читав друзям окремі розділи, повідомляв у листах про творчі муки, що тривали роками. І багато його сучасників висловлювали сумніви, що твір завершено.
З нелегкої руки письменника Мережковського, майже століття в літературознавстві гуляє тема: «Гоголь і чорт». Скільки знавців бралося свідчити, що Гоголь продав душу дияволу, тому так точно й описав нечисту силу. Атеїсти не знають, що віруючу людину Господь відділяє від злої сили охоронним муром, а Гоголь був глибоко віруючим. Проте жодного дослідження на тему «Гоголь і Святий Дух» мені не траплялося. Що й не дивно, бо для цього і дослідникові потрібна віра.
Версій може бути й більше. Гоголь — вічна загадка, яку розгадуватиме ще не одне покоління дослідників.
Я ж завжди наголошував на одному з його заповітів: «Будьте не мертвими душами, а живими». А тепер додам до нього іще й перлину, яку добув з його листів і дарую багатьом добрим людям: «Будьте здорові і веселі, і вважайте кожний день не інакше як іменинами».