Письменниця Ірен Роздобудько кожним новим романом показує, якою могла бути масова українська література. Якби вона була масовою…
«Гудзик», новий роман Ірен Роздобудько, виданий харківським «Фоліо», це, як, взагалі, і в більшості творів письменниці, історія про митарства колишньої радянської інтелігенції в новому столітті. Її герої, немов персонажі Вампилова з «Утиной охоты», які були свідками розгрому своїх незрозумілих НДІ, пройшли курс боротьби за виживання на стихійних ринках, політичних мітингах, у гарячих точках — це вже в кого як життя склалося...
Героям «Гудзика» шлях із грязі в князі та з комуналки в пентхаус дається якось навдивовижу легко, та знову-таки, як і в зовнішньо благополучних, але болісних «польотів у сні та наяву» інтелігентів 70-х, їм також складно змиритися з нелогічністю світу і хочеться від нього відповідей на запитання, відповідей на які немає. Ну хто відповість, наприклад, чому вона мене не любить, якщо я так її люблю і готовий заради неї на все? Або: чому, попри це, я люблю її, а не ту іншу, яка любить мене й заради мене готова на все? Любовні подвиги свого героя, який кладе до ніг коханої життєві досягнення, Роздобудько кожного разу знущально коментує фразами жорстокої Наїни з «Руслана і Людмили» Пушкіна: «Герой (богач, мудрец) я не люблю тебя…» Проте якщо в казці Пушкіна нещаслива любов лише відтіняє щастя головних героїв, то в «Гудзику» щасливих немає, а туга й приреченість тотальні, невирішувані, й вони не є тлом справжніх почуттів і подій, а єдиним, хоча й невтішним життєвим результатом.
У Роздобудько досить цікаво звернути увагу на такий критерій, як внутрішня полеміка тексту. Ті, кому автор «доводить» право своїх героїв на інтелігентську тугу й неординарність доль, позначені в якомусь із її ж творів як «покупающие книги под цвет обоев». Розвінчувати обивателю непорушність його уявлень про простоту світу — я сказала б, заняття невдячне, але шляхетне, що потребує особливої майстерності демократичного писання...
І ось тут потрібно віддати письменниці належне: вона пише просто, але не примітивізуючи. Їй удається декламувати домогосподаркам Еліота, не принижуючи Еліота й не втомлюючи домогосподарок, а немов «натякаючи» на інтелектуальну неодномірність світу. Мова її творів — це, швидше, не письменницька мова великої літератури, а коректна гладкість глянсової журналістики (Ірен Роздобудько нині є головним редактором журналу «Караван історій — Україна» — напевно, найінтелігентнішого видання з усіх новомодних глянців). У якомусь сенсі твори Роздобудько ідеальні для екранізації, оскільки в них немає тієї літературної надмірності, так званої «літературщини», із якою треба нещадно розставатися при написанні сценаріїв. Та й сама письменниця надзвичайно технологічна: вона легко пише двома мовами (наприкінці року за роман «Ранковий прибиральник» («Утренний уборщик») Роздобудько стала лауреатом Міжнародної літературної премії імені Юрія Долгорукого для українських авторів, які пишуть російською мовою), уміє себе підпорядкувати запиту аудиторії (першу свою прозу — детективний роман «Мерці» — вона написала на конкурс «Коронація слова»), гранично дисциплінована, а її новий роман, що готується до друку у видавництві «Фоліо», ілюстрований її ж авторськими малюнками. Словом, якби народися вона в країні, де книговидання є бізнесом, а не розкішшю читання рідною мовою, давно була б літературною зіркою рангу німкені Інгрид Ноль чи російської белетристки Тетяни Устинової, яка видається стартовими тиражами по півсотні тисяч примірників, продає права на свої книжки телебаченню, не сходить із телеекранів і журнальних обкладинок. Однак: не народися в Росії… Хто знає, може, і ми доживемо до тих часів, коли масова (за жанром) українська література справді розпочне видаватися масовими тиражами.
P. S. «Гудзик» вийшов тиражем три тисячі примірників, за чотири місяці продано половину. З огляду на хороші темпи продажу нині у видавництві вирішують питання про додатковий тираж. Вихід нового роману Роздобудько «Дванадцять, або Виховання жінки в умовах, не придатних для життя» (з ілюстраціями автора) заплановано на кінець січня — початок лютого. Стартовий тираж той самий — чотири тисячі.
Роздобудько Ірен, Гудзик, Харків, Фоліо, 2005.