Навряд чи є тема актуальніша для художнього висловлення цього року, ніж людська ситуація. Як показав у своєму проєкті Ральф Ругофф, головний куратор нинішньої Венеційської бієнале сучасного мистецтва, всі аспекти існування людини, а також її стосунки з собою та світом сучасність піддає невблаганному й фундаментальному переосмисленню. До такого переосмислення запрошує публіку й галерея Set із експозицією від Маріанни Холленштайн (куратор Костянтин Дорошенко).
The Human Condition - стримана і багато в чому камерна виставка - доволі нехарактерний крок для галерейного дебюту в Києві. Тут немає ні горезвісної істеричної жаги до спектакулярності, ні негайної заявки на комерцію, ні псевдоандеграундної (і будь-якої іншої) смаківщини, ні якихось інших спроб швидко застовпити за собою місце в ілюзорній системі координат художньої сцени столиці. Хочеться вірити, що неспішне, але впевнене дотримання власних стратегій, яке можна простежити в активності таких нових просторів як Set і галерея Naked Room, що відкрилася наприкінці минулого року, задасть тренд і для інших учасників процесу.
За словами організаторів, проєкт "Стан Людини" натхненний листуванням філософині Ханни Арендт із Мартіном Хайдеггером, Генріхом Блюхером, Карлом Ясперсом і Гершомом Шолемом. Каліграфічні роботи на целофані та старих газетах не несуть у собі якоїсь інформації, - їх неможливо прочитати. Проте вони є емоційними і естетичним переосмислення дуже особистого спілкування між найбільшими мислителями ХХ ст.
Створюючи свої роботи, Холленштайн пропускає через себе власну й світову історію. У цьому сенсі, її техніка викликає асоціацію з сюрреалістським автоматичним листом і, більшою мірою, з каліграфічними дослідами Брайона Гайсина, а також роботами Поллока, Твомблі, Бойса, концептуальною "лічбою" Романа Опалки. В українському контексті, з проживанням власної історії через вишивку творить Володимир Кузнєцов, чиї роботи куратор Дорошенко виставляв у Червоному корпусі університету ім. Тараса Шевченка у схожому камерністю проекті "Прошиваючи досвід" 2014 р.
Повернення до практиків та ідей середини минулого століття показове. Дедалі більш утрируваний із кожним новим витком розвитку медійної реальності постмодернізм стає ксерокопією пародії на самого себе, не додаючи нічого до спроб пояснити навколишню дійсність. Майже через 20 років після краху ідей кінця історії та глобалізації художники змушені дедалі глибше закопуватися в минуле в пошуках якоїсь бази, від якої можна відштовхнутися у своєму висловленні.
Один із попередніх кураторів Венеційської бієнале, Окуї Енвезор у 2015 р. зробив центральною подією своєї виставки колективне читання вголос "Капіталу" Карла Маркса, пояснивши це тим, що ми читаємо Маркса щодня, просто живучи у створеному його ідеями світі. Але всього через чотири роки очевидно, що ідеологія "Капіталу" не може відповісти на всі запитання. В епоху перманентних криз політики, економіки й довіри до реальності такий досвід читання-проживання діалогів святих і монстрів, які багато в чому заклали фундамент сучасності, можливо, не менш важливий.