Війна з американськими ресторанами у Франції набирає культового характеру. Протягом кількох десятиліть учені б’ються над загадкою так званого «французького парадоксу»: французи не полюбляють обмежувати себе в їжі, але, на відміну від постійно заклопотаних підрахунком спожитих калорій американців, майже не гладшають. Принаймні, донедавна повних людей у Франції було небагато. Але вже з початку 90-х років різко побільшало товстеньких дітей. Самі французи пояснюють це нав’язуваною американцями системою «швидкого харчування», внаслідок чого замість традиційних для місцевої кухні овочів, морепродуктів і сирів юні французи жують горезвісні гамбургери й хот-доги. Як стверджують противники американської системи харчування, «швидка їжа призводить до тривалого лікування», бо копченості разом зі здобою викликають серйозні порушення травлення та збої в роботі всього організму. Крім того, для французів неквапливе спілкування під час їжі не менш важливе, ніж просте наповнення шлунка, американське ж «громадське харчування» на задушевні розмови аж ніяк не налаштовує.
Французи загалом досить вороже ставляться до будь-яких спроб нав’язування їм чужої культури. Певна річ, ідеться передусім про культуру американську. Сто перекладачів якнайпильніше стежать, щоб у французьку мову не потрапляли американізми. Такі настрої не лише не нав’язуються «згори», а й заганяють інколи правлячі кола на слизьке. Як, приміром, під час слухання справи Хосе Бове. Ніяка юридична колізія не дозволить винести в цьому випадку виправдовувальний вирок, а натовпи демонстрантів, котрі щодня збираються на вулицях Міле, не дозволять «запроторити національного героя за грати». У день початку слухання на вулицях міста зібралося понад 15 тисяч чоловік, потім кількість демонстрантів не опускалася нижче 10 тисяч, а на концерті поп-музики, влаштованому на підтримку Бове, зібралося аж 45 тисяч чоловік. Ясна річ, увесь цей величезний натовп потребував не лише духовної, а й матеріальної поживи. Проте ні чіпсів, ні гамбургерів, ні поп-корну пропонувати їм ніхто не наважився. Тисячі молодих людей із задоволенням жували апетитні грінки зі знаменитим французьким рокфором і запивали їх місцевим натуральним вином.
Власне, саме з цього рокфору все й почалося. Невідомо, чи викликало б будівництво ресторану в Хосе Бове такий спалах обурення, якби напередодні американський уряд не наклав обмеження на імпорт в Америку французького сиру рокфор та національного делікатесу у вигляді паштету з гусячої печінки й гірчиці. Правда, такі заходи, у свою чергу, спричинила відмова європейських країн дозволити імпорт яловичини, вирощеної з застосуванням методів генної інженерії. У будь-якому випадку місцеві фермери, котрі досі роблять свої сири ще за прадідівськими технологіями, опинилися на межі банкрутства. Тож і вирішили розорити інших. Адже в представників старшого покоління ще вистачить сили волі пройти повз американську забігайлівку, з якої на всю околицю пахне кипляча олія. А от юне покоління навіть не намагається боротись зі спокусою. Американські журналісти запитували в молодих демонстрантів, чи обідали вони в ресторанах McDonald’s. Відповіді були досить одноманітні. Так, їм не раз випадало обідати саме там, передусім через брак вільного часу, але щоразу після цього в них болів живіт.
Рішення у справі Хосе Бове мають винести 13 вересня. А поки що максимум, що насмілився вимагати прокурор, — це 10 місяців умовного позбавлення волі.