Міністр культури ФРН Юліан-Ніде Ремелін на відкритті Франкфуртского ярмарку 2002 року |
На цьогорічних плакатах та каталогах Франкфуртського книжкового ярмарку не вказано, який він за рахунком. Більше 50 — це ознака надійності і стабільності, якщо розглядати ярмарок, а за ним книговидання, читання, книгу, автора, критика, літературу, освіченість, культуру в контексті національних та інтернаціональних традицій.
Інквізиція розпалювала вогнища з книжок по всій Європі, втім, завбачливо залишаючи по одному примірнику для ватиканської бібліотеки. А якісь сто років по тому у Франкфурті книжками торгували на ярмарку — ось традиція! Перший франкфуртський книжковий ярмарок відбувся 1948 року, через три роки після закінчення війни. Звісно, німецька держава не виділяла коштів на його проведення, в держави були більш нагальні проблеми, проте знайшлися люди, яким це було потрібно — задля традиції, культури чи бізнесу — зараз це несуттєво, оскільки ярмарок відбувся і відтоді повторюється щороку. Хоча у світі щороку відбувається понад 30 важливих міжнародних ярмарків, Франкфуртський був і залишається найважливішим з них.
Традиційно церемонія урочистого відкриття відбувалася ввечері напередодні першого офіційного робочого дня. Відкрили ярмарок мер міста Франкфурта Петра Рот, канцлер Німеччини Ґерхард Шрьодер, президент Німецької асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Дітер Шорман, а також президент Литви Валдас Адамкус, оскільки Литва була цьогорічним почесним гостем Франкфуртського ярмарку.
Однак до Франкфурта їдуть не тільки задля традиції, видавці ставляться до свого бізнесу прагматично, хоча й з романтичною нотою. На ярмарку щороку повинно бути щось нове, не тільки нові автори чи книжки, а й нові тенденції, свіжий погляд на швидкоплинні зміни нашого спільного світу.
Не випадково основною темою для обговорення організатори обрали глобалізацію та національну самоідентифікацію. Глобальні ринки, ідеї, нові технології та відкриття змінюють життя та працю людей в усьому світі набагато інтенсивніше та драматичніше, ніж будь-коли дотепер. Намагаючись оцінити та критично проаналізувати рушійні сили та наслідки цього процесу, на конференцію «Frankfurt Futura Mundi — Мости для розділеного світу» зібралися визначні мислителі, культурні та політичні діячі з різних країн: Керол Белламі, виконавчий директор UNICEF, Патріарх Антіохії, Олександрії та Єрусалима Ґрегоріус III, Жан-Франсуа Рішар, віце-президент Світового банку, письменники — лауреати численних міжнародних премій Амос Оз, Ассія Джебар, Ґюнтер Ґрасс та близько двадцяти інших доповідачів, які відчувають свою причетність до змін, що відбуваються сьогодні у світі. Там же була представлена експозиція понад 700 книжок, присвячених глобалізації, а літератори читали уривки зі своїх творів і дискутували на різноманітні теми, починаючи з кулінарних та літературних національних уподобань та закінчуючи аналізом традиційного та модерного міфотворення.
Іншою ключовою темою для зацікавленого обговорення були медіа- та інформаційні технології для поширення знань у ХХІ столітті. Бурхливий розвиток Інтернету та електронних видань приносить нові проблеми — медіа-простір заповнений недостовірною інформацією, деструктивними ідеями, що робить сумнівним адекватне сприйняття реальності та якість отриманих користувачами знань. Чи можуть видавці активніше включатися і реально впливати на цей процес? Адже цензура у демократичному ліберальному суспільстві неможлива. Ці запитання надзвичайно болючі, і якщо рішення не буде знайдено швидко, результат цієї проблеми важко спрогнозувати.
Ще інша фокусна тема Франкфуртського ярмарку аж надто приземлена: «Захоплення коміксами». Вже втретє розгорнена подібна експозиція і щороку вона зростає, перетворившись з японської на справді інтернаціональну, а цього року ще й супроводжувану карнавалом коміксових персонажів акцію. А що робити, коли комікси манґа заполонили світ? Зустріти їх із розпростертими обіймами чи створити національну альтернативу? Між іншим, комікси, особливо японські, якщо й традиція, то дуже нова.
Нарешті, ще одна ключова тема, яка традиційно дискутується у Франкфурті — це ринок авторських прав та ліцензій. Продаж прав дає дуже відчутний відсоток у загальному обороті світових лідерів книговидання, особливо це важливо для них зараз, коли намітилася певна стаґнація книжкових продажів.
Цьогорічна зустріч керівників відділів міжнародних прав була присвячена переважно продажеві прав на нові ринки і визначенню перспективних мов (саме такий термін вживали доповідачі). На жаль, зміст дискусії я знаю тільки з реляцій, але варто приділити цій темі трохи уваги. Отож, найперспективнішими ринками для продажу прав вважають Китай та Південну Корею, хоча зараз середні наклади академічних книжок в Китаї не перевищують двох, а дитячих — 5—8 тисяч, то, скажімо, підручники з англійської мови продаються сотнями тисяч примірників, що дає видавцям надію на зростання накладів теж в інших ринкових секторах. Бразилія з населенням понад 174 млн. і португальською мовою визначена як ще один стратегічно важливий напрям. Бразильський видавець Серхіо Мачеду звернувся до присутніх з пропозицією переглянути цінову політику щодо країн третього світу, але, судячи з усього, видавництва цін не знизять, найбільше, що вони можуть зробити — це звернутись до своїх урядів за дотаціями. Наступний ринок — Центральна та Східна Європа: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина, Румунія та, несподівано, Молдова. Тут начебто все без сюрпризів, надто велике зростання не передбачається.
І, нарешті, Росія і російськомовні ринки Білорусі та України, саме так нашу країну розглядають західні видавці. Після кризи 1998 року російські видавці дуже швидко досягли нормального світового видавничого рівня, торік в Росії видано близько 70 тисяч назв книжок загальним накладом близько 500 млн. примірників, що робить Росію цікавим та повноцінним партнером, в якому західні видавці зацікавлені. Оскільки українські видавці займають традиційно пасивну позицію, росіянам не залишається нічого іншого, як принагідно, за безцінь отримувати права й на українську мову, так би мовити, як доважок до російських прав.
Почесним гостем цьогорічного Франкфуртського ярмарку була Литва. Для кожної країни — це виняткова нагода познайомити німців, а разом з ними цілий світ не тільки зі своєю видавничою діяльністю, з літературою, а й театром, кіно, музикою, мистецькими творами, кухнею, традиціями, врешті-решт. Литовська програма розпочалася 7 вересня і до 8 жовтня щодня у різних містах Німеччини відбувалося від двох до восьми різних подій: виставки, перегляди фільмів, літературні читання, історичні семінари, політичні дискусії. На самому ярмарку впродовж 5 днів щогодини теж щось діялося в окремо виділеному для цієї акції новому павільйоні площею понад 1000 кв.м. Гадаю, литовські урядовці зробили все, щоб культурна презентація країни відбулася якнайкраще. Я чула, що на цю акцію було виділено з бюджету кілька мільйонів євро, але чи був з того розголос — не знаю, принаймні я великих натовпів на презентаціях не бачила, на відміну від польських акцій 2000 року, коли польська тема звучала скрізь. Правда, поляки мають чотирьох нобелівських лауреатів — окрім «класиків» Сенкевича і Реймонта, «свіжих» — Мілоша і Шимборську. Поза тим, польська культура, зусиллями полонії, добре знана у світі. На жаль, почесних гостей у Франкфурті більше не буде. Наступного року Росія — і все! Росіян, гадаю, запам’ятають.
Щодо самого ярмарку — це невелике місто зі своєю інфраструктурою: виставкові павільйони, безліч службових приміщень, рухомі доріжки, сходи, ліфти, автобуси, ресторани, кафе, німецьке пиво і японські суші, прес-центр, бізнес-центр, телефони, факси, Інтернет, комп’ютери, копіювальна техніка, кваліфікований технічний персонал — усе це мало забезпечити ефективну роботу учасників.
Загальна площа, яку займають 6375 експонентів із 110 країн, становить понад 173 тисячі кв.м. На ярмарку виставлено 336 тисяч назв книжок, з них 81 тисяча — нові видання.
Від розмаїття книжок очі розбігаються і в певний момент охоплює паніка — навіщо так багато, хто це все буде читати, і що робити видавцям, котрі тільки починають діяльність, адже все, здається, вже видано, романи написані, дизайн кращий годі вигадати, проте, щороку з’являються нові ідеї, нові концепції і нові люди, охочі це купити. Зараз є кілька модних тем, які посилено експлуатують: психологія домашніх тварин, реальні історії з життя, а також розкішні фотоальбоми, наприклад, «Африка» Ленні Ріффеншталь розміром 70х50 см і ціною 1700 англійських фунтів... Це, очевидно, теж базується на традиціях, завдяки чому домашні тварини законодавчо зрівняні в правах із людьми в більшості країн Європи, людина ж, її життя, переживання, становлять найвищу цінність, а фото — вони прекрасні...
За останні роки значно змінився зміст та стиль дитячих книжок, серед яких майже не видно фольклорних казок, зате багато філософських оповідок із зумисне нереалістичною графікою.
Але справді оригінальних видань, таких, що змушують зупинитись, навіть у Франкфурті не так вже й багато. Решта — це традиційні для західного світу книжки, попит на які перевірений роками. Це не значить, що вони нецікаво зроблені чи, наприклад, схожі на українські. Думаю, що українські книготорговці, рівно ж як і українські книголюби, були б у захваті, якби якимось дивом хоч мала частка тих традиційних книжок опинилася в наших книгарнях. Хоча... Кілька років тому німецьким бестселером з проданим накладом 600 тисяч примірників стала книга спогадів німецького літературного критика польсько-єврейського походження Марселя Райха-Раницького. Це культова постать для німецької літератури. Кажуть, що він цю літературу «зробив», але як він зумів примусити всю Німеччину завмирати біля телевізора, коли йшла його щотижнева — літературно-критична! — програма?! Покажіть мені хоч одного українського діяча, неважливо, літератора, митця, вченого, політика, чиї спогади зацікавили б бодай 100 тисяч українців? Адже в нас не менше цікавих людей, ніж у Німеччині, проте нема традицій. Або свіжіший приклад. В ліпні в тій же Німеччині видано книжку «Фітнес з братами Кличко». Вона продана накладом 500 тисяч примірників. За два місяці! Українське видавництво, яке хотіло б її видати, з острахом планує 20 тисяч за рік. Невже в Україні так мало фанів братів Кличко або просто патріотів, які розуміють, що на сьогодні вони — наша національна гордість і ними треба захоплюватись?
На жаль, у мене нема під рукою даних про німецький книжковий ринок, проте можу навести кілька цифр про англійців. Отож, 2001 року в Об’єднаному Королівстві видано 119001 назву нових книжок (уявляєте, одну книжку, і ту рахують). Загальний наклад проданих книжок — 345 млн. примірників, а всього на книжки у 2001 році британці витратили 2 мільярди 155 мільйонів фунтів стерлінгів. Середня ціна британської книжки для дорослих 7.20, для дітей — 4.10 фунтів. Про що свідчать ці показники ? Який висновок для України? Я вважаю, що будь-які порівняння не будуть коректними, оскільки різниться не тільки рівень доходів населення, відрізняються також і традиції.
Уряди та громадськість країн Західної Європи стурбовані зменшенням інтересу до читання у суспільстві. Більше того, педагоги і соціологи констатують, що в Німеччині понад 23% молоді віком 15 років мають проблеми не тільки із зрозумінням змісту прочитаного, а й з самим читанням. Британці ж дослідили, що понад 25% випускників шкіл ніколи після закінчення школи не відкривають жодної книжки, що призводить до так званої вторинної неписьменності. Це становить поважну загрозу не тільки для видавничого бізнесу, але й для самого розвитку суспільства, що їхня, західна громадськість добре усвідомлює, проводячи широкомасштабні програми пропаганди читання. Українські чиновники вважають цю проблему надуманою, а громадськість традиційно мовчить.
Отож, повертаюсь до Франкфуртського ярмарку, де серед 69-ти національних експозицій була теж українська. Не берусь її описувати або порівнювати, наприклад, із словенською — з національними традиціями можна або погодитися, або ж, забувши про своє походження, створювати нові.
Власне, я сподіваюся, що в Україні ми знайдемо кільканадцять видавців, авторів, художників, журналістів, музикантів, які ненавидять (останнім часом постійно зустрічаю людей, котрі, власне, так реагують на нашу реальність) українські традиції і захочуть щось змінити. Бодай тільки для себе. Бодай тільки у Франкфурті.
А взагалі — час читати.