«Майстер і Маргарита» Володимира Бортка — фільм, який буквально на рівні підкірки дає відчуття розбіжності темпоритмів, власне, серіалу і безпосередньо літературного твору... Не знаю, яким має бути фільм, — довшим, більш розміреним чи, навпаки, динамічнішим, експресивнішим, але в картині проявляється та надмірна скрупульозна любов, коли думаєш, що якісь частини, фрагменти, епізоди, може, і треба було відсікти. І це не було б жахливо, злочинно. Екранна версія, може, була б більш авторською, оригінальною. Зрозуміло, Володимир Бортко зробив крок ризикований. І хоч би хто взявся за екранізацію, хоч би хто в ній знімався — завжди шукали б прорахунки чи недоліки — і, безперечно, знайшли б... Але що заважає, скажімо так, тут? Хоч практично всі актори грають чудово, за кожним виконавцем, майже за кожним обличчям тягнеться його ж таки шлейф колишніх образів. Мабуть, неможливо знайти на ці ролі молодих, талановитих, яскравих артистів, а може, режисер вибудовував цей хід як самоціль — впізнаваність, привабливість старих кінематографічних «брендів», які додатково привертають увагу аудиторії до фільму, до роману. Можна скільки завгодно сперечатися про те, наскільки старший актор Басилашвілі за свого героя, але треба й згадати, що в чернетках Булгакова теж були суперечки про те, скільки років Воланду, адже роки для сатани — позавікова категорія. Безперечно, добре, що знайшлася людина, котра виконала не сумнівну, а сумлінну екранізацію. Але я люблю, коли на екрані відчуття повітря, коли віє вітер... Поки що, у запропонованих серіях, на екрані — штиль. Ігор Корнелюк, композитор фільму, писав музику, цитуючи «Омен»... Але там, пригадується, було відчуття прискореного руху кадрів, завдяки якому виникало екранне напруження. Ця наростаюча динаміка створювала стан занепокоєння, тривоги... У фільмі Бортка спокій розлитий майже в кожному кадрі. Хоча очевидно, що режисер апелює до жанру містичного трилера. А особливості жанру вже диктують свої тенденції. До речі, навіть чимало моїх студентів помічають, що в Булгакова є на сторінках... вітер. Немає сумніву, що режисер навмисне «тягнув» час... Але є відчуття цього. Можливо, так вийшло. Можливо, це проблема сценарію (сценаристом, як відомо, виступив сам режисер). Можливо, треба було щось відсікти. Але режисер має своє право на таке бачення і на таке трактування. У кожному разі, фільм цікавий, про нього говорять. І це втішно, адже не секрет, що в нас за останніх десять років випав цілий культурний пласт... Свій спецкурс «Інтертекстуальний обсяг прози Булгакова» мені доводилося читати в дев’яти країнах світу, а в Києві на лекціях або на практичних заняттях інколи можна виявити повне й абсолютне незнання як цієї теми, так і цього предмета. Інколи взагалі деякі студенти щиро впевнені, що Євгеній Онєгін написав «Олександра Пушкіна», а не навпаки.
Як Булгаков свого часу «консервував» напівзруйновану культуру, створюючи «Майстра», так і Бортко, на мою думку, тепер «консервує» уламки культурних цінностей... І, напевно, тому він такий педантичний, такий «жадібний» у своєму бажанні зберегти на екрані в максимальному обсязі літературну основу, ніби припускаючи, що цей роман саме сьогодні далеко не всі прочитають. Режисер, мабуть, не випадково акцентував і на певних лекалах маскульту — серіальні лейбли, гучні імена, котрі стануть додатковим приводом інтересу до твору. Адже Бортко теж живе в епоху тотальної руйнації культури — і ця його нинішня «консервація», а також певний художній консерватизм багато в чому виправдані.