5 грудня 1830 року в консерваторії Парижа відбувся концерт, на якому вперше прозвучала «Фантастична симфонія» Гектора Берліоза. Після прем’єри 27-річний композитор написав у листі своєму другу Феррану: «У мене був звірячий успіх».
13 травня 2003 року в Києві Симфонічному оркестру Національної філармонії під керуванням М.Дядюри вдалося добитися схожого ефекту, що підтверджує достовірність слів, сказаних у кінці позаминулого століття: «Для виконання музики Берліоза диригент повинен бути таким же полум’яним і темпераментним, як і сам композитор».
100 років тому той-таки несамовитий успіх та ажіотаж супроводжували «Фантастичну» в Києві, Полтаві, Миколаєві й Харкові під час гастролей знаменитого оркестру Берлінської філармонії під керуванням славетного Артура Нікіша…
Цією симфонією відкрився в Києві фестиваль з нагоди 200-ліття геніального француза. Тиждень музики Берліоза — такий розкішний подарунок столиці зробили Симфонічний оркестр Національної філармонії України, Національна музична академія України спільно з Посольством Франції в Україні, Французьким культурним центром в Україні за сприяння Французької асоціації підтримки мистецької діяльності. Фінансовим патріотом музичної культури Франції виступила компанія Електрісіте де Франс, яка стала генеральним спонсором фестивалю Берліоза. Для шанувальників мистецтва це була рідкісна нагода зануритись у фантастичний світ митця, якого Генріх Гейне назвав «солов’єм орлиного лету». У трьох симфонічних вечорах у Національній філармонії звучали шедеври берліозівської музики. Деякі з них — Te Deum та драматична симфонія «Ромео і Джульєтта» — в Україні виконувалися вперше.
Як мені здається, перші два музичних вечори фестивалю склали своєрідний диптих про велике романтичне кохання самого композитора: образ ідеальної жінки з першої частини «Фантастичної», що змінюється у фіналі симфонії на моторошний гротескний шабаш відьом, серед яких герой упізнає кохану, перетворюється в «Ромео і Джульєтті» у гімн чистій, земній любові. Можливо, об’єднання цих двох симфонічних полотен у грандіозну драматичну фреску входило в задум диригента. Із трьох композиторських версій цієї симфонії М.Дядюра обрав найповнішу, найближчу до жанру опери. Музиканти розкривали саме оперну сутність оркестрової драматургії Берліоза: образ-персонаж втілюється через певний оркестровий інструмент або групу інструментів.
Головними учасниками грандіозного мистецького дійства стали Симфонічний оркестр Національної філармонії під керуванням М.Дядюри, Національна академічна капела «Думка», очолювана Є.Савчуком, хор імені П.Майбороди, керований В.Скоромним, дитячий хор «Щедрик», що його незмінно очолює І.Сабліна, солісти І.Бутрій (альт), О.Бойко (орган). Запрошені до участі у фестивалі солісти з Франції Сільві Сюлле (мецо-сопрано), Гі Флештер (тенор), Жан-Філіп Куртіс (бас) явили еталон взаємопорозуміння України та Франції мовою музики. Діалог країн тривав і четвертого фестивального вечора — в концерті камерної музики, що відбувся у малому залі Національної музичної академії. У виконанні двох європейських співаків — І.Вежневець (Україна) та Гі Флештера (Франція) — вперше в Україні прозвучали романси й пісні Берліоза (автор ідеї концерту О.Москалець, який виконував також партію фортепіано). Як зізнався Гі Флештер, він спеціально вивчив ці твори для київського фестивалю, відкривши для себе нову сторінку берліозівської музики. Діалог країн продовжиться у Франції: в серпні у містечку Ля Шаз Д’йо відбудеться фестиваль, присвячений нинішнього року ювілеєві Берліоза. Туди вирушають українські музиканти — філармонічний оркестр, хор «Думка», яким надана честь представляти вокально-симфонічну музику композитора. (Ця поїздка на щорічний фестиваль на півдні Франції стане для наших музикантів уже четвертою). Солістом в одному з їх концертів виступатиме Юрій Башмет. Таким чином, фестиваль у Києві ввійде у світовий океан музики Берліоза.
Для фахівців ювілейні заходи стали можливістю продовжити дискусії, що тривають навколо творчої постаті композитора ось уже понад півтора століття. У рамках фестивалю відбулася наукова конференція «Гектор Берліоз та світова культура», яку проводила Національна музична академія спільно з Французьким культурним центром за підтримки Британської Ради в Україні, посольства Бельгії, Російського центру Міжнародного наукового та культурного співробітництва при уряді Російської Федерації. Гектор Берліоз об’єднав учених України, Росії, Великої Британії, Франції, Бельгії, які вкотре підтвердили космічний масштаб творчості композитора та світову присутність його музики. У фойє філармонії експонувалася — організована також Французьким культурним центром — виставка, присвячена життю та творчості Берліоза.
Багато років панує погляд, що композитор був невизнаний у себе на батьківщині. І навіть авторитет видатного Артюра Онеггера не зміг спростувати цього. Маю на увазі його статтю «Берліоз, цей невизнаний…» Отож, виявляється, ще до отримання престижної Римської премії композитору вдалося виконати свою «Месу» і організувати великий концерт із власних творів. Враження від концерту композитор описує так: «Величезний, величезний успіх! Раптовий успіх і ентузіазм серед артистів…Зал Королівської музичної школи вперше бачив оркестрантів, які поклали свої інструменти одразу ж після останнього акорду і аплодували голосніше за публіку. Удари смичків мов град сипалися по віолончелях і контрабасах; хористи, жінки й чоловіки, всі аплодували; один вибух оплесків накочувався на інший, кричали, тупотіли». Продовжуючи, Онеггер писав: «Три виконання нової симфонії («Гарольд в Італії») між листопадом 1834 і 10 січнем 1835р.! Чи багато композиторів у змозі реалізувати тепер схожу мрію!»
Усталилася думка, що Берліоз більше європеєць, ніж тільки француз. Хоча Ромен Роллан саме в Берліозі вбачав «національний музичний символ французького генія». Спадкоємець європейських мистецьких традицій і водночас сміливий новатор, композитор змушений був долати, як зауважив вчений із Франції Р.Стрікер, «академічні смаки та звичаї, стриману, так звану французьку манеру сприйняття». Свого часу М.Глінка був переконаний, що «геніальної музики Берліоза французи не розуміють і не зрозуміють. Надто багато серйозного для Парижа. Нове — щокроку». Можливо, снобів, яких мав на увазі М.Глінка, дратувала глибока демократичність музики композитора, яка, за словами Р.Вагнера, «в усій своїй глибині мала бути зрозумілою кожному вуличному хлопчиську в робочій блузі і червоній кепці». Нагадаємо, що, працюючи в 1830 р. над «Фантастичною» з її образами-мареннями, Берліоз водночас створював аранжування «Марсельєзи» — офіційного гімну Франції. Він перший оркестрував знаменитий «Ракоці-марш», відчинивши йому таким чином двері всіх концертних залів. Цей марш став музичним символом Весни народів Європи 1848 року, коли, можливо, вперше були висловлені ідеї об’єднаної Європи в сучасному розумінні. У деяких країнах, наприклад Бельгії, відзначення революційних подій теж пов’язували з ім’ям Берліоза.
Творчість композитора випереджала епоху на кілька десятиліть. Клімат його музичного світу — різко континентальний, почуття героїв перебувають на межі екзистенції. У тодішніх часописах з’являються такі не відомі раніше для музики визначення, як «екзальтованість, нервовість, безтілесність» або «ніжність вражаюча», «кошмари, зіткані з ексцентричності» і т.ін. Байдужого ставлення з боку публіки та критики Берліозу не довелося зазнати. За життя і після кончини його творчу постать супроводжують полярні судження — від найвищих епітетів до нищівних. Він був революціонером насамперед у галузі драматургії, оркестру (залишив після себе відомий «Трактат з інструментовки»); сміливий синтез жанрів народив так звану «програмну музику». У ньому вбачали месіанське призначення і водночас звинувачували в декадансі.
Уже з перших кроків творчості композитора визначилася ця опозиція: поважні члени журі з присудження Римської премії молодим митцям, вражені й водночас роздратовані його зухвалим новаторством, присудили її лише за третім поданням. Йому відмовляють у можливості бути професором Паризької консерваторії, а з іншого боку — він стає керівником та диригентом Великого паризького філармонійного товариства, створеного з його ініціативи. Берліозу довелося зазнати найвищих злетів слави і падінь, провалів та тріумфів як у себе на батьківщині, так і за її межами. Йому закидали постійне прагнення «впливати на нерви слухача», «деградацію мелодії» й водночас називали «геніальним провісником музики майбутнього» та влаштовували фестиваль його творчості.
У Росії він мав «успіх — найбільший у його житті» (за свідченням самого композитора). Але, з іншого боку, критик В.Стасов стверджував, що у Берліоза «немає рішуче ніякої музики, ніякої здібності до музичної творчості». І тут-таки називав музику французького композитора геніальною. Виступ на конференції бельгійського вченого, професора М.Стокема підтвердив, що і в Бельгії композитор зазнавав і відчаю провалу, і тріумфального успіху. На полярні відгуки здобулася його творчість й у Києві. Професор О.Зінькевич навела оцінки в пресі кінця ХІХ—початку ХХ ст. різних верств публіки, які свідчать, що сприйняти новації здатні далеко не всі. У Києві великим прихильником Берліоза був український композитор Б.Яновський, що сам плив новаторськими течіями. Своєрідною відповіддю опонентам Берліоза може бути творча доля композитора В.Вейта, який написав пародію на «Фантастичну симфонію», перефразувавши авторську назву «Епізод із життя артиста» на «Епізод із життя кравця». Тільки цим він і залишив по собі слід в історії музики. Очевидно, справедливими були слова
О.Сєрова на захист композитора: «Мистецтво — це широка дорога. Усім вистачить місця».
Посол Франції в Україні Філіп де Сюремен на відкритті фестивалю Берліоза в Національній філармонії підкреслив космополітизм свого геніального співвітчизника. Належність творчості композитора всьому світові стала наскрізною думкою всіх ювілейних заходів у Києві.
…17 травня Україна відзначала День Європи. У Києві на Європейській площі відбувалась потужна естрадна гала-маніфестація. А наступного дня на тій-таки площі, в Національній філармонії, зал якої розрахований, у принципі, на виконання камерної музики (столиця не має європейського великого концертного залу), відбувалося справді грандіозне за масштабом та значенням дійство: вперше в Україні виконувався Te deum Гектора Берліоза. Композитор, який вважався майстром організації масових музичних заходів, розраховував виконання свого твору колосальним складом — два 100-голосих хори, орган, оркестр з 200 музикантів, дитячий 600-голосий хор. Ось для чого знадобилися б змонтовані спеціально на День Європи металеві конструкції, велика сцена, сучасні підсилювачі, світлотехніка! Та все ж справжній День Європи прозвучав у Києві Тижнем музики великого європейця Гектора Берліоза.