Перші два дні роботи Третьої одеської міжнародної бієнале сучасного мистецтва видалися бурхливими. Натовпи відвідувачів, розгублені репортери, гості зі словами "Я шокований! Нічого не розумію!". Окремі громадяни ганили в Мережі окремі експонати, подію загалом і організаторів. Одне слово, було весело. Згадувалися і добрі дев'яності (немає тепер такого художнього "ком'юніті" в Одесі, нарікають ветерани радризику), і сумний провал, пов'язаний із ломкою інституцій, і сакраментальні запитання "Чи є життя після Сороса?", і нинішнє відродження в зовсім інших умовах (нагадаю, що проект здійснюється за підтримки програми фонду Ріната Ахметова "Розвиток України" та інших партнерів).
Кажете, зупинка неминуче означає відкіт? Погоджуся, але в Одесі відкіт спостерігається передусім у публіки. Точніше, у тієї її частини, що пов'язана з купецькою, негоціантською іпостассю загалом багатоликого міста. Критерії "подобається - не подобається", "купив би - не купив би" тут не працюють! І звідси - "Я шокований".
Однак знайшлися й гурмани, котрі отримали задоволення від пошуку зв'язків між роботами, виявлення різних контекстів. І навіть повертаються в зали, благо до кінця вересня є така можливість.
- Умовно всі представлені тут роботи можна поділити на три групи, - розповідає співкуратор проекту Мирослав Кульчицький. - У першій - ті, які пропонують можливі варіанти вирішення актуальних проблем суспільства. У другій - більшою чи меншою мірою ті, хто критикує наявні реалії. А в третій групі - радикальні опозиціонери.
До першої групи, безумовно, я б зарахувала румунського художника Дана Перьйовші, який в одному із залів будинку МСМО (вул. Бєлінського, 5) на класних дошках крейдою розписав схеми поліпшення роботи будь-якого уряду, виділивши кружечком у слові government (уряд) склад me (я)... І, звісно, болгарина Лучезара Бояджиєва, який у тому ж приміщенні "шорсткою мовою плаката" пропонує... орендувати уряд, у кризових ситуаціях звертаючись до якихось наднаціональних експертів.
До теми виборів ненав'язливо відсилає глядачів інсталяція Мирослава Кульчицького і Вадима Чекорського "Так/Ні" (рік створення - 1997, ця робота з категорії "вічно актуальних"), розміщена у приміщенні МСМО на Французькому бульварі, 8. Дві імпровізовані урни з написами полярного змісту, стіл під червоною скатертиною - а хто сказав, що результат такий уже передбачуваний? Тут-таки бачимо в насиченій експозиції багато живопису, серед якого лякає вилами багатоликий "Привид революції" Василя Цаголова.
Цифровий друк на полотнах - створений 2009 року знаковий твір Мирослава Кульчицького "Dow Jones у дитинстві (1902-1909)" - індекс Доу Джонса, що набув самостійного життя (самоврядився?..) і впливає на коливання нашого життя краще за будь-який уряд.
Одне з таких коливань ілюструє київська група "Р.Е.П." у своєму відео "Суперпропозиція", іронічно, у дусі "магазину на дивані" рекламуючи послуги українських гастарбайтерів за низькою ціною.
Дійовий спосіб поліпшити наше життя демонструє Мирослав Кульчицький у проекті No Third Way (зал МСМО на вул. Бєлінського). Так званий ресайклінг уже подвиг багатьох на створення картинок з яскравих обгорток, що зазвичай ідуть у сміття. Але тут мова не про це. Раптом вам підійдуть для зору... окуляри? Чи шматок труби знадобиться в господарстві? Заходьте в музей і сміливо беріть, художник дозволяє!
Поки колеги нарікають на низькі доходи, робота одесита Стаса Жалобнюка "Натуральний обмін" ілюструє приємний спосіб отримання гонорарів за картини брендовим одягом.
На другому поверсі будинку МСМО Стас розмістив фірмове пальто зі свого гардеробу на одному манекені, сорочку й штани - на іншому, а за ними розмістив полотна, адекватні "проданим".
Художній музей свою галерею "Жовті велетні" надав для радикальних експериментів... Збуджений і дуже небезпечний "СтарФакел" Сергія Лиховида. Це сучасний Прометей, створений із запальничок, зібраних із допомогою друзів із різних міст України, Росії та Польщі.
Диктовий "Саркофаг" Романа Громова зі справжнім вугіллям примушує подумати про шахтарів і "Шахтар", золото чорне й не дуже. Відеороботи харківських художників групи SOSka продовжують тему бартеру в мистецтві (пам'ятаєте Стаса Жалобнюка та його пальто, отримане в обмін на картину), тільки дія відбувається в селі - сорок кіло картоплі, миска яєць, банка огірочків і жива курка стають винагородою художникові.
Держава ні при чому. Самі впоралися. Ось тобі й самоврядування в дії.
Інша річ, чи варто було довго і вперто вчитися створювати картини, цікаві хіба що бабусі-селянці, яка бажає прикрасити свою велику хату портретом "хорошого чоловіка" або зображенням грибочка...
А ще в залі розмістилася документація акцій "Артрейдери" (Одеса) і "Дні квартирних виставок" (Харків) - ось із якого сміття ростуть квіти мистецтва, навіть зі звичайних оголошень із погрозами "відключити газ" можна створити щось цікаве...
Плавно переміщуємося в галерею "Худпромо", а там - зовсім інша обстановка: танучі льодяники, ніжне мерехтіння та й м'які фарби. Споглядаємо спецпроект "Слабість" (куратор - Максим Ковальчук). Олексій Сай пропонує "Солярій для офісного працівника" - дуже розумна ініціатива, спосіб життя - то нездоровий, і, ніж у ящик зіграти, то краще час від часу в солярії... самоврядуватися.
Завершальним акордом другого фестивального дня стало відкриття експозиції спецпроекту "Бактерія" (куратор - Олекса Манн) у галереї NT-Art. Хуліганське мистецтво Олекси Манна й Івана Семесюка досі пропагувалося в Мережі, а в галереї цих художників намагалися особливо не пускати (дуже вже сміливо й гостро...). Анатолій Димчук із задоволенням пустив! Його не бентежить ані "Кінець світу на районі", ані "Нічний дозор, або ППС, що збирає вечорами данину в районі Південної Борщагівки", а ці ж та інші картини Олекси Манна, цього українського Босха, дуже навіть із розряду "для дорослих".
Складно очікувати, що значна частина аудиторії, яка не розуміє навіть значення слова "бієнале", відразу й усе сприйме з відкритою душею та в потрібному контексті.
І вже на третій день, коли спала хвиля глядачів, відбулася передбачена проектом освітньо-дискусійна програма, зокрема панельна дискусія з участю арт-критиків. Автори проекту виходили з того, що думка художників стосовно конкретних шляхів подолання кризових ситуацій може бути не менш цікавою, ніж думка соціологів та політиків. Але, звісно, проблеми соціуму в обговоренні швидко поступилися місцем головному питанню: наскільки вдалася Одеська бієнале, наскільки "самоврядилися"?
- Як художник традиційної, класичної, академічної, рукодільної виучки, я ставлюся з любов'ю до фактур і поверхонь, - каже Микита Кадан. - Можливо, у цій події немає характерної місцевої фактури. Але, програючи у фактурності й орнаментації, виставка виграє з погляду форми. Вона має місце бути. Тут у нас такий Баухаус, ми мислимо більшою мірою формою, а до орнаментації перейдемо потім...