Нещодавно у Франції вийшов грандіозний «Європейський словник філософій». Це видання, вочевидь, стає неабиякою подією у філософській боротьбі за новий сенс Європи. Адже ставкою у ній є проблематика мовних і політичних кордонів між державами, культурами, індивідами. Кордони суперечать принципам демократії, тому переклад (translation) стає не просто інструментом комунікації, а й етичним принципом активної дії та протидії. Як завше, саме інтернаціонал філософів усіх країн майже недооб’єднаної євро-Європи єднається навколо ідеї культурної рівності неповторних множинностей.
На запрошення Французького культурного центру та видавництва «Дух і Літера» 20 квітня до Києва завітали добре знані в усьому світі філософи Барбара Кассен та Філіп Рено. Вони презентували «Словник» для української публіки й говорили про політичні й культурні засади сучасної мовної політики самої філософії. Принципове значення для авторів «Словника» набуло усвідомлення особливого (мікрокосмічного) існування кожного філософського терміна в макрокосмі усіх інших термінів. Звідси парадоксальна «неперекладність» понять з однієї мови на іншу, що таки «перекладаються» завдяки збереженню їхньої унікальної ідентичності шляхом розповіді про неї. І ми розуміємо, що ці розповіді так само безкінечно відкриті та суб’єктивні. Як перекласти слово «правда» на іншу мову? Truth? Veritas? Justice? Як передати всю розщеплену ризоматичність слова у його енергетичному ефекті-феномені? (Адже, не секрет, для «нашого» вуха слово «правда» — це радше газета. Але ж не тільки...) Я наводжу лише один приклад, а в «Словнику» їх представлено безліч! На них позначилася й непересічна оригінальність авторів, відомих сучасних філософів, серед яких з-поміж багатьох згадаємо лишень Етьєна Балібара, Алена де Лібера, Алена Бадью, українських філософів Тетяну Голіченко, Костянтина Сігова, Андрія Васильченка... Але є ще стільки інших!
Керівником цього «проекту» виступила Барбара Кассен, знавець античності, яка досліджує філософію мови й те риторичне «виробництво», яким мова творить світ і є його частиною. Неабиякий інтерес до софістичних «ефектів», які утворюють суб’єктивність і плоть культури, підштовхнув Кассен до ангажованої позиції щодо політичної дієвості мовлення. У Києві під час зустрічі разом із Філіпом Рено, знавцем правничих розбіжностей між американською та континентальною філософією, ще раз наголошували на необхідності встановлення політичної сутності мовно-культурних практик. Адже, як відзначає Барбара Кассен, сьогодні ми опинилися поміж двох небезпечних тенденцій: з одного боку, «глобалізується» примітивна форма мовної комунікації чогось на зразок globish (не має нічого спільного з English Шекспіра чи Оксфорду), який нівелює і спотворює будь-які культурні відмінності, а з іншого — зростає вплив «онтологічного націоналізму» певної мови, яка претендує на власну сакралізацію та ієрархічно вищий щодо інших мов статус. Барбара Кассен звернула увагу на те, що з цих домінуючих тенденцій мовної політики народжуються і розповсюджуються дві «вульґати». Одна переконує нас в тому, ніби мова важить небагато, що це не що інше, як прозорий засіб для передачі ідей і понять (часто цю думку відстоюють деякі представники аналітичної філософії науки, які ратують за перехід до єдиної базової мови-інструменту). Інша твердить, що існують абсолютно «автентичні» мови (скажімо, як стверджував Гайдеґер, для філософії — це грецька і німецька), що ексклюзивно можуть передати сутність і велич (Духу? Нації? Раси?). Однак завдання «Європейського словника» полягає в утвердженні сили думки через силу мовлення (насамперед, тексти та ідіоми філософії, множини філософій). «Одна з найбільших радостей навчання — це спромога дати прочитати тексти у тому вигляді, в якому вони були написані, дати почути філософії тим голосом, яким вони промовляються, і таким-от чином запропонувати засоби, з допомогою яких можна позбутися негайного, загального і банального — засоби порівняння, мислення, говоріння. «Європейський словник філософій» має на меті стати педагогічним інструментом саме для такого зацікавлення. Я сподіваюсь, що він відіграє свою роль в манері творення Європи», — говорить Кассен. Отож вона висуває філософську «програму дій»:
1. Розглядати мову не просто як засіб для комунікації, а як таку, що цікава в собі;
2. Визнати, що ми зустрічаємо мову в формі множинності мов, і що ця плюралістичність є конститувною для багатства світу.
3. Вивчати принаймні дві іноземні діючі мови, з одного боку, їхню класичну продукцію та з іншого — відкриту для змін реальність.
4. Не зупинятися на цьому.
Останній пункт доведеться заповнити нам самим. Для українських реалій ми знаємо, що нагальною проблемою є співвідношення мови та держави. Чи зможе держава, її інстанції та інститути забезпечити «зверху» вільний і розумний захист української та інших мов «національних множин»? Дехто чекає і сподівається на це. Але треба діяти не зверху, а знизу. В контексті Європи, за даними останніх опитувань, один з двох європейців признається, що не володіє другою іноземною мовою. Чи нам це загрожує? Мова — це національне багатство, що існує лише в живому вигляді, цебто в практиці. Апарати державного контролю можуть лише стримувати, заохочувати чи консервувати цей бурхливий потік.
Відомо, що одним з найгірших (збіднюючих) сценаріїв є той, коли всі почнуть говорити на пласкому «суржику» (у світі це сурогатна говірка LTI — langue de transmission internationale), й не випадково Кассен згадує вираз Віктора Клемперера про мову пропаганди Третього рейху «LTI» — Lingua Tertii Imperii — імперську, більше того, імперіалістичну мову. Сучасні дослідники, такі, як Антоніо Негрі і Майкл Хардт, у книзі «Імперія» також розставляють близькі для Барбари Кассен геополітичні акценти. Світ розколовся на три одночасні тенденції: глобальне, універсальне і сингулярне. Імперській капіталістичній глобалізації, що охоплює сьогодні увесь світ, протистоять multitudes, «множинності» інтелектуальної універсальності та робітничої і творчої сингулярності. Добре відомо, що в Україні відповіддю на довготривале «імперське» домінування російської мови маємо реакцію: вона виливається в патріотично-націоналістичну, яка абсолютизує несправедливо пригнічену свого часу культуру, тим самим викликаючи цілком природні й подеколи конфліктні «реакції» у відповідь. Цій реакції можна запропонувати перетворитися на життєствердну творчу «акцію» (що плідно розвивається й сама, без будь-яких бюрократичних гарантій): тобто протиставити «провінційному» ресантименту універсалістський проект ренесансу. Як в часи Відродження, культура живе, лишень відкриваючись назустріч іншим культурам. Великий «римлянин» Гете говорив так: «Хто не знає іноземних мов, нічого не знає про свою власну мову». Щодо мовного питання в Європі й, зокрема в Україні, додамо й відоме революційне гасло: «Будьмо реалістами — вимагаймо неможливого!» ...вивчаймо інші мови та культури! Інший світ можливий.
Сподіваємося, що переклад «Європейського словника філософій» українською мовою стане великим завоюванням саме в цьому напрямку.