UA / RU
Підтримати ZN.ua

ДЖЕРЕЛА НАТХНЕННЯ

17 червня — 120 років від дня народження композитора І.Стравінського, який свої відомі твори писав на благодатній українській землі, а їх джерела знаходив у фольклорі...

Автор: Сергій Гупало

17 червня — 120 років від дня народження композитора І.Стравінського, який свої відомі твори писав на благодатній українській землі, а їх джерела знаходив у фольклорі.

Райським куточком для своєї творчості І.Стравінський називав містечко Устилуг поблизу Володимира-Волинського. В мальовничі місця, де річка Луга зливалася з Західним Бугом, Ігоря Федоровича разом із його братом Гурієм батьки відправляли з Петербурга в літні місяці з 1896 по 1900 рік. Там жив дядько композитора, брат матері Гавриїл Носенко, який мав маєток, винокурний завод і кілька тисяч гектарів землі.

Пишучи «Весну священну», І.Стравінський не керувався якоюсь системою. Композитори, які його цікавили, — Берг, чий талант синтетичний (у позитивному сенсі цього слова), Веберн, що був аналітиком, Шенберг, який поєднує в собі риси їх обох, — здавалися йому музикантами-теоретиками, які спиралися на традицію. «Весні священній» передувало мало що. «Мені допомагав лише мій слух. Я чув і записував те, що чув. Я — та посудина, крізь яку пройшла «Весна священна», — згадуватиме І.Стравінський про прекрасні творчі дні в Устилузі. На жаль, він не зафіксує ні імені, ні прізвища лірника, від якого записав чимало мелодій і наспівів (на фото). Через кілька років, після невдач, паризькі сцени побачать геніальний балет — «Весна священна», і глядачі віддадуть йому належне. Композитора, в буквальному значенні слова, виноситимуть на руках із залу Паризького казино. Найбільше відкриття «Весни священної» усвідомить і сам І.Ф.Стравінський:

«Боже мій, яке щастя мені, коли я чую це! Начебто 20 років, а не 2 роки минуло з часу створення «Жар-птиці!» І.Стравінський відкине умовний «класичний» балет, який тоді був більш романтичним, і утвердить так званий новий класицизм.

За спогадами російського композитора Миколи Набокова, тривалий час близько знайомого з І.Стравінським, ще на початку XX століття стало очевидно, що новий класицизм Стравінського завоює повне визнання і сприйматиметься як необхідний і розумний, історично обумовлений розвиток. Та Ігор Федорович не був би найбільшим композитором, відкривши новий звуковий світ, якби не мав нового способу опрацювання матеріалу мелодичного!

Після «Весни священної» і «Весіллячка» в Устилузі І.Стравінський опрацьовує японські вірші, відкриває для себе так звану дитячу тему — «Спогад про моє дитинство», «Котячі колискові», «Три історії для дітей», де осягнув образно-інтонаційну сферу замовлянь, лічилок і т.п., тоді як його попередник Чайковський складав просто поетичні дитячі альбоми.

Було й інше місце в Україні, яке рідко згадується дослідниками творчості композитора, хоча І.Стравінський говорив: «...Печіски відіграють таку саму важливу роль у ландшафтах мого минулого, як і Устилуг». Печіски — село поблизу Проскурова (нині Хмельницький). Тітка композитора Катерина в цьому селі мала землі, і він у дитинстві літні місяці проводив там. Найближче місто — Ярмолинці, куди він їздив із ріднею на ярмарки, залишило незабутнє враження на все життя. Через півстоліття композитор скаже, що великі ярмарки в Нижньому Новгороді не справили на нього такого враження, як ручні вироби місцевих майстрів, які продавалися на ярмарку в Ярмолинцях, торгівля худобою й особливо зерном, а також убрання тих, хто приїжджав сюди торгувати. Майбутній композитор тут найбільше насолоджувався змаганнями в танцях, і саме там він бачив присядку, яку використовував у «Петрушці». Так само введені в «Петрушку» козачок і тріпак.

Печіски, зі слів композитора, були для нього нещасливим місцем. Батьки, з якими він тут жив, більше любили брата Романа, а його часто не помічали. Погано ставилася до Ігоря тітка Катерина, а також гувернантки. Головною небезпекою в Печісках композитор називав гувернантку Павлу Василівну Виноградову. Одна подія тих часів на все життя залишила в пам’яті композитора відчуття приниженості. Одного разу за обідом його батько запитав, яке нове слово він вивчив французькою. Ігор почервонів, випалив — «parqwa» (спотворене pourquoi — чому) і заплакав. Зчинився сміх. Глузували з нього, крім рідних, навіть лакеї. Через 70 років І.Ф.Стравінський припустить, що це стане однією з причин його головного болю в обідні часи.

Востаннє в Печісках композитор побуває 1895 року, куди приїде з Хомбурга на похорон старшого брата Романа. Саме в цьому селі похований брат композитора. Саме тут Ігор Стравінський познайомиться з майбутньою дружиною Катериною Носенко — своєю кузиною.

Поетичний настрій, який з’являється під час літніх виїздів в Устилуг, Печіски і на дачу під Санкт-Петербургом, надихав хлопчика на творчість. Згадуючи, як це все розпочиналося, композитор говорив про величезного чолов’ягу, який сидів скраю на колоді. Гострий запах смоли і свіжозрубаних дерев лоскотав ніздрі. На чоловікові була лише коротка червона сорочка, його ноги покриті рудим волоссям, він узутий у постоли. На голові в чоловіка — копиця густого рудого волосся, жодної сивини. Він був німий, проте вмів голосно клацати язиком. Діти його боялися, Ігор теж. Проте брала гору цікавість. Щоб розсмішити дітей, чолов’яга починав співати. Його спів складався лише з двох слів, єдиних, які він міг вимовити. Слова були позбавлені будь-якого сенсу. Та чолов’яга їх скандував із неймовірною спритністю в дуже швидкому темпі. Ще часто згадував композитор спів жінок, який чув під час їх праці в полі та повернення додому. Ігор наслідував почуте. Все це мало для нього особливе значення. Відтоді він відчув себе музикантом!

Та шлях до вершин майстерності був непростий. Ігоря віддали вчитися на юридичний факультет столичного університету. Його батько Федір Стравінський співав партії першого басу в Київському оперному театрі, потім виступав на підмостках Санкт-Петербурзького оперного театру. Батьки не бачили великого таланту в сина, але, зваживши на його наполегливі прохання, запросили вчителя з гармонії. Це, на жаль, не принесло користі. «... Мабуть, справа була в моїй натурі, яка не хотіла миритися з жодною сухою наукою. Я завжди хотів і дотепер хочу втілювати свої власні задуми й вирішувати проблеми, які виникають у процесі роботи, виключно самотужки, не використовуючи встановлених прийомів. Учити й запам’ятовувати, хоч би як це було корисно, — втомлювало мене і здавалось нудним. Якби в мене була хороша пам’ять, я знаходив би в цьому, звичайно, більше інтересу й навіть задоволення...» Це задоволення композитор знайшов у музиці, яку легко і з захопленням складав.

Літо 1914 року було найблагодатнішим для збирання матеріалів майбутніх творів І.Стравінського. Водночас це були останні дні його перебування на українській землі. Почалася Перша світова війна. З Устилуга до Полтави була відправлена скриня з партитурами написаних і недописаних творів, начерками, коштовностями. На жаль, доля цих скарбів невідома. У тридцяті роки композитор хотів повернутися в Устилуг, але містечко перебувало на території, що належала Речі Посполитій, і йому дозволили лише продати маєток. Так до кінця життя І.Ф.Стравінському і не вдалося відвідати Устилуг, де зараз ростуть посаджені ним дерева, зберігся його дім. Тут-таки відкрито музей композитора, який прославив на весь світ невичерпну силу українського фольклору.