Jazz In Kiev-2012 - безумовно, найважливіша подія київського джазового життя. Недавній форум виявився камерним, порівняно з попереднім. Йому б пасувала назва «димінуендо». Зіркою нинішнього джаз-марафону можна вважати японську джазову піаністку і композитора Хіромі.
Зал МЦКМ знову приймав фестиваль, що відзначив п’яту річницю. Його відкрив Kiev Big Band. Оркестр успішно займає власну нішу в музичному житті столиці. Його художній керівник - молодий трубач Деніс Аду. Бенд виконав авторські композиції учасників, оркестровані одним із найкращих американських аранжувальників, відомим трубачем Майклом Ф.Моссманом.
Другий проект вечора - Miles Smiles - названий заголовком постбопового альбому Майлза Девіса 1967 року. Його привезли до Києва екс-партнери зірки американського джазу на чолі з трубачем Уоллесом Роні, який точно імітує манеру великого новатора. У секстеті грали вже відомі нам Джої ДеФранческо (неперевершений органіст), супербарабанщик Омар Хакім, чийого традиційного соло в передостанньому номері з нетерпінням очікував увесь зал, та їхні колеги. Сподобалася композиція Tutu, зіграна настільки ідеально, що здається, ніби музика покрита шаром лаку...
Наступний день відкрив надзвичайно ніжний європейський дует добре відомого в Україні поляка-піаніста Лешека Можджера та шведського віолончеліста-контрабасиста Ларса Даніельссона. Музиканти мали грати втрьох, однак барабанщик Магнус Острем не зумів долетіти до Києва до виходу на сцену. Попри форсмажорну ситуацію, артисти вийшли з неї без втрат, «прошурхотівши» близько півтори години фрагментами сонористичної програми Liberetto, однойменної релізові 2011 року. А на біс зіграли Smells Like Teen Spirit з обойми Nirvana. Після чого для багатьох, кому за сорок, «повіяло духом підлітка».
Під кінець другого вечора сценічний «градус» різко піднявся, настало емоційне «сфорцандо». До Києва приїхала японська джазова піаністка і композитор Хіромі (повне ім’я Хіромі Уєхара). Сьогодні 33-річна японсько-американська джазвумен перебуває на вершині ієрархічної фортепіанної піраміди. Зробити кар’єру у США іноземцям непросто. Багато їх приїжджають завойовувати Америку, вчитися, прагнуть залишитися, але щастить не всім. Аби витримати шалену конкуренцію, потрібно мати обдарування масштабу Стравінського, Рахманінова. І все ж серед великих джазових постатей США чимало варягів: Джо Завінул, Артуро Сандоваль, Міша Циганов, Алекс Сіпягін, Микола Левиновський, Вадим Неселовський, Руслан Сирота…
Починаючи з 2003 року, Хіромі дивує своїми досягненнями джазовий світ. «Я бачу музику, - каже вона, - бачу її колір. Неважливо, це класика, джаз чи важкий метал: якщо барви яскраві, соковиті, глибокі - отже, ця музика достойна звучання». У Хамамацу, звідки піаністка родом, бачити музику в кольорі з шести років її навчала перший фортепіанний педагог Наріко Накіта. Паралельно вона ознайомила дівчинку з джазом, давши прослухати восьмилітній учениці записи Оскара Пітерсона. Запропонувала самій поімпровізувати, і насіння впало на благодатний ґрунт. Наріко казала: «Грай червоний», коли треба було підкреслити темперамент, або: «Спробуй синій», - щоб показати смуток. Джазові «картини» Хіромі у 2010-му звучали в паризькій «Олімпії»: аншлаг, овації, десяток викликів на біс. Її перша платівка Another Mind розійшлася в Японії стотисячним накладом. Продюсував піаніст Ахмад Джамал, який чотири роки опікувався дебютанткою у стінах коледжу Берклі. Він вважав своєю основною роботою «не навчити, а просто не нашкодити і тільки трохи спрямувати».
Усього на рахунку клавішниці шість сольних альбомів та дуетний диск із Чіком Коріа. Це він відкрив Хіромі світу, почувши 17-літню колегу на її батьківщині. Японською слово «музика» пишеться двома ієрогліфами, які означають «звук» і «комфорт, розвага». Може, тому атмосфера виступів Хіромі настільки насичена позитивною енергетикою й оптимізмом?
Витончене створіння, яке підтримує імідж тендітної інженю, виявилося на перевірку міцним горішком. Здатність артистки розвивати дуже сильний поглинальний грув, що викликає бажання ритмічно рухатися й голосно кричати, мало пов’язується з традиційним уявленням про жіночий піанізм. Прийоми Хіромі охоплюють усю епоху джазового фортепіано, починаючи від манери ранніх «лоскотальників» до добре простудійованого ще в дитинстві Арта Тейтума і любимого нею Еррола Гарнера. Вона часто підстрибує, тягнеться до клавіатури синтезатора, що лежить поверх рояля, високо й ніби мимоволі піднімає ноги, навіть закидає одну на свій табурет, багато грає стоячи. Надзвичайно вільна у відчуттях інструмента й намагається так само легко почуватися поза ним. Грає майже виключно в мажорі. Хіромі - прихильниця простого, ясного тонального звучання, великої акордової техніки, постійно підкресленої слабкої частки, активного використання обох рук. Кожна виконує свою місію: ліва чудово акомпанує, права - лідирує, поєднуючи гармонію з шаленими пасажами. Часто застосовує рифи, що йде від Чака Беррі, Джеррі Лі Льюїса, Карлоса Сантани, Дженіс Джоплін та інших монстрів року і джаз-року, переграних нею в юності. Дрібна техніка піаністки ідеальна за «дикцією», насичена репетиціями (повторами на одній ноті). Вона мікшує джазові, рок-, академічні прийоми й інтонації, яких у її арсеналі - безміри. Це втримує нашу увагу, «вимагає продовження банкету».
Технічний арсенал Хіромі не має не тільки «слабкого місця», а й крихітного «куточка». Інтонаційний запас вражає ще більше, вміщуючи чималу кількість різностильового матеріалу… Численні зміни метра нескінченно посилюють та різноманітять і так потужний грув, що з першого звуку захоплює слухача.
До речі... Не дуже люблю «джазових інтерпретацій» академічної музики. Коли тужаться пограти на теми Равеля чи Рахманінова, інколи викликаючи лише нерозуміння. Але великий парафраз піаністки за мотивами другої повільної частини 8-ї бетховенської сонати був неймовірно вишуканий, тонкий, вразив витонченістю вигадки й інтерпретаційним багатством. За ним в «академічному» блоці пройшла сольна композиція, в якій виконавиця потішила цитатами з Хачатуряна, Гершвіна, Шопена…
Фінальний акорд фестивалю взяв міцний ансамбль відомого американського піаніста, композитора та педагога Кенні Вернера. За плечима кожного учасника квінтету великий досвід. У ролі спеціальних гостей виступили екстатичний саксофоніст Дейвід Санчес і незворушний трубач Ренді Бреккер (у Києві грав вчетверте). На контрабасі працював Скотт Колі, для якого, як і для лідера проекту, участь у фестивалі Jazz in Kiev-2012 - дебют в Україні. П’ятим був барабанщик Антоніо Санчес, чия торішня програма у стінах МЦКМ стала відкриттям сезону.