Напуа Давой |
Донецьк не може жити без джазу — ця аксіома відома ще з кінця 60-х років. У цьому місті настільки сильні традиції джазових фестивалів, настільки «професійний» глядач, що організаторам Другого міжнародного джазового фестивалю «ДоДж # 2002», що проходив у Донецьку 21—22 березня, залишилося виконати почесну і важливу функцію: відродити, повернути, нагадати, об’єднати і змусити нове покоління запам’ятати: «Джаз — це модно!». І їм це вдалося, причому вдруге, що свідчить про стабільність.
Хоча вже після першого фестивалю, який пройшов у квітні минулого року, стало зрозуміло: за останні шість років на подібних акціях у жодній із країн СНД не вдавалося зібрати разом стільки джазових «зірок» (понад 300 виконавців із США, Куби, Канади, Росії, України). Другий фестиваль також зібрав ціле сузір’я артистів, які звели нанівець усі розмови про провінціалізм. Зважте самі: Ігор Бріль зі своїми синами — Дмитром і Олександром — із Росії, квартет Петра Назаретова (Росія) і Валерій Колесников (Донецьк, Україна), джазова група «Brazil all stars» із Бразилії та гостя з Нью-Йорка Напуа Давой, «Вокал бенд» із Москви й Аркадій Шілклопер із wood-квартетом (Молдова—Росія), Андрій Кондаков і біг-бенд Георгія Гараняна. Що не ім’я — практично легенда, що не виконаний на фесті номер — буря захвату, шквал емоцій. Тисячний зал «Юність», забитий глядачем (квитки на концерти — від 5 до 60 грн. — було розкуплено за тиждень), перетворився на суцільного, майстерно «свінгуючого», повноцінного учасника фестивалю. Чесно кажучи, давно не доводилося бачити такого глядача, тим більше у зв’язку з джазом. І гасло фестивалю «Джаз — це модно!», що викликало спочатку скептичну посмішку, практично втілилося в життя. Дуже різношерста публіка злилася в єдиному «джазовому стандарті»: Гершвін, Гіллеспі, Жабім, Цфасман... Як на мене, у залі однаково «перлися» і рокери-підлітки, і славні трудівники вугільної промисловості, і «нові донеччани», і апологети джазу. До речі, цьому ефекту сприяв і чудовий конферанс петербуржця Володимира Фейєртага, і професійний підхід до справи Петра Полтарьова, котрий розділив із Фейєртагом захоплюючу місію просвітництва. Однак у очікуванні «ДоДж # 2003» хочеться висловити надію побачити наступного року чудового Олексія Когана, без якого, на мій погляд, не може проходити жоден джазовий фестиваль, принаймні у нашій країні.
Фестиваль, що заснував іще торік конкурс молодих виконавців «ДоДж junior», показав високий рівень молодого покоління, котре розвиває джазові традиції. Як і торік, результати конкурсу виявилися дуже переконливими. Досить високий професійний рівень молодих музикантів, які вийшли до фіналу і отримали премії (хоча цього року не присуджено Гран-прі), дозволив під час заключного гала-концерту злитися з учасниками фестивалю в єдиному пориві. Чудова техніка, відчуття стилю та квадрата, плюс, природно, молодість лауреата першої премії піаніста Костянтина Горбатенка (Москва) і володаря другої премії трубача Артема Ковальчука (Москва) вразили анітрохи не менше, аніж найвіртуозніший виступ «діамантів» Ігоря Бріля з синами чи «Весь цей джаз» Андрія Кондакова з блискучою Напуа Давой. Хочеться сподіватися, що організатори, давши «путівку в життя» новим іменам, не дадуть їм зачахнути в хащах нових економічних взаємин і навіть посприяють подальшому їхньому просуванню на джазовий олімп. А гарна репутація фестивалю залучить конкурсантів не лише української та російської джазової школи, а й представників зарубіжжя.