Мода на джаз в Україні - вже усталений і дуже помітний тренд останнього часу. Практично кожне місто, що поважає себе, намагається обзавестися джазовим форумом. Тепер мода докотилася й до передмістя. У селі Лісники, що за 7 км від столичної міської межі по Новообухівській трасі, відбувся фестиваль Equi Jazz Fest.
Ідея цього проекту належить Олегові Герману. У нього за плечима Полтавське музичне училище по класу тромбона, співпраця із земляком-диригентом Володимиром Шейком, організація гастролей переможця Євробачення-2009 Олександра Рибака, підтримка співачки Юлії Нельсон та групи D.Lemma.
З 2012-го в Києві не було великих джазових фестивалів. Ідея нового форуму витала у повітрі. Організатори орендували сучасний кінноспортивний Equides Club, поставили на манежі павільйон з дахом над сценою та публікою, що продувається легким вітерцем, і "спекли перший млинець" не грудкою.
Прекрасний ландшафт, гарне озеро, чудова погода, затишні куточки відпочинку, дерев'яна архітектура, поля для гольфу - все сприяє приємному проведенню часу. Плюс джазова програма з участю українських і американських артистів. Джаз в Україні стає дедалі моднішим. І ось навіть у Лісниках побували міністр культури Євген Нищук, спортивний функціонер Сергій Бубка, художник Сергій Поярков, співачка Руслана Лижичко…
Фестивальний вечір відкрив квартет Jazz іn Kiev Band, що акомпанував ліричній співачці Лаурі Марті. Виконували власні композиції. Спочатку настроювалися, потім звук вирівнявся, виник інтерес. Але загалом музика не захоплювала, англійська солістки мала помітний російський наліт. Хоча відзначу цікаву, на мій погляд, серед українських колег піаністку Наталю Лебедєву, що скрашувала неяскравість музики хорошими імпровізаціями. Її похвалив і п. Коріа, який упродовж десь 20 хвилин слухав виступ наших музикантів, стоячи біля бар'єра манежу.
Виступив і кримчанин - гітарист Енвер Ізмайлов. Багато років Енвер-ага виносить на сцену одні й ті самі композиції. Але його досконала, абсолютно бездоганна техніка та тонка інтерпретація рідних мотивів підкуповують, як і раніше. Все, що він грає, міцно замішане на кримськотатарській етніці.
Музикант досконало володіє манерою дворучної гри на гітарі, тепінгом, який самостійно розробив років 35 тому, ще перш ніж ним повсюди стали користуватися на Заході. "Тепінг" означає "постукування". Кажуть, ним користувався ще Паганіні на скрипці. Сприймати Ізмайлова не нудно, хоча він виходить на сцену сам. Зіграв кілька попурі на татарські, українські та популярні теми.
Слухала й думала: незважаючи на анексію і переслідування, кримські татари залишаються українцями. Виконав варіації на знамениту "Іспанію" Коріа, передвіщаючи вихід гостей. Тільки двічі до гітариста на короткий час по черзі приєдналися молоді колеги - кримчанин Руслан Болатов і 14-річний випускник київської ДМШ №8 Ваня Переверзєв. Метр дав можливість перспективним українським піаністам вийти на сцену в одному концерті з американською суперзіркою.
Головною подією вечора, звичайно, став концерт знаменитого американця, лауреата 22 Grammy Чіка Коріа. У Києві він грав з контрабасистом Авішаї Коеном і барабанщиком Маркусом Гілмором (онуком великого барабанщика Роя Хейнса).
Маестро Коріа - 75 років. Це підтягнутий, привітний чоловік - піаніст, клавішник і композитор. Уся його поведінка й сценічна манера говорять про добре серце та велику мудрість. Як і 10 років тому в "Україні", коли публіку спустили в партер і розмістили ближче до сцени, музикант попросив присунути вперед ряди стільців і розмістити слухачів компактніше, щоб бачити обличчя, мати максимальний контакт.
Почав музичною розминкою: відіграв короткі співаночки.
Потім настало те, заради чого зібралася добра тисяча киян. Американці зіграли композицію 500 Miles High з першого альбому Light as a Feather ("Світло як пір'їнка") заснованої Чіком Коріа ф'южн-групи Return to Forever.
Тоді, 1973-го, і ній брали участь і інші майбутні зірки стилю ф'южн: басист Стенлі Кларк, вокалістка Флора Пурім, ударник Аірто Морейра, пізніше - гітарист Ел Ді Меола.
Тепер, у форматі тріо, п'єса прозвучала камерно, лірично й емоційно. Пасажі дрібної техніки правої руки піаніста замінювалися соковитими акордами, що розмашисто гуляли по всьому середньому й верхньому регістрах рояля.
Репетиції (повторення) на одній ноті перекидалися між фортепіано й контрабасом, чергуючись із короткими рифами. Перше невелике соло барабанів захопило. 15-хвилинна композиція звучала "смачно", партнери насолоджувалися взаєморозумінням, чудовим ансамблем, передаючи задоволення публіці.
Гарячий настрій змінився спокійною прохолодою: триб'ютом Біллу Евансу - одному з натхненників і кумирів Чіка Коріа, видатному білому майстрові джазового фортепіано 1950-70-х, яскравому представникові стилю cool. Композиція Alice in Wonderland з альбому 1961 р. Sunday аt the Village Vanguard ("Неділя в авангардному селі") увійшла до останнього альбому Чіка Trilogy.
Два роки тому піаніст записав черговий живий потрійний альбом, що в 2015-му отримав дві премії Grammy. Назва несе подвійний смисл: натяк на три компакти, які до нього входять, і формат тріо, що його виконує. Чік записав альбом з іншими музикантами, але нинішні партнери не підвели зіркового лідера.
Чудеса жвавої, ясної лінії контрабаса й комфортний, ненав'язливий акомпанемент ударних рояль пересипав спокійним дрібним бісером солюючих мелодійних імпровізацій.
Невимушеність і простота - найвища майстерність, і не тільки в музиці. На початку композиції Гілмор випадково зачепив стійку, викликавши тихі жарти колег, які запропонували йому продовжити на ній грати, і розуміючу реакцію залу. Протягом 12 хвилин тріо на очах у слухачів створило поетичне полотно думок, бажань і почуттів "Аліси в країні чудес".
Чік виступав у картатій сорочці й зелених кросівках - ніякої парадності й зірковості, незважаючи на 22 Grammy.
Перед наступним номером він згадав, як слухав у дитинстві багато вінілових платівок, до яких його долучив батько, Армандо Коріа, джазовий трубач. Оголосив ще один триб'ют, тепер Баду Пауеллу. Щипав струни, зображуючи гуркіт грому, рух поїзда, різкі динамічні сплески. Латиноамериканські мотиви перемежовувалися "чесом" - інтенсивним енергійним рухом дрібними тривалостями, змінами розмірів, "перебиваннями" ритмів.
Наприкінці композиції віртуозне соло барабанів, традиційне для завершення концерту, видало яскравий темперамент, прихований за зовні спокійною, як в удава, манерою Гілмора. Я навіть пожартувала з сусідом: "прямо московська академічна школа".
П'ятою стала прем'єра композиції Коена Just to Number One, перша п'єса, зіграна Чіком по нотах. Цікава лірична, ніжна камерна музика в дусі балади, що включає багато несподіваних мелодійних ходів контрабаса на тлі повторюваних басів рояля. Свіжі гармонічні зміни автор у властивій йому манері випереджав виразом очей, мимоволі міняючись на обличчі й "співпереживаючи" всією своєю поставою.
Новинка дуже сподобалася, артисти двічі грали на біс. Звичайно, не обійшлося без хіта "Іспанія". І знову Чік пограв в урок сольфеджіо. І він, і слухачі були щасливі. Це любов.