Кожен кінофестиваль — це «проект». На закритті 38-ї київської міжнародної кіно«Молодості» «проект» хизувався офіціозністю. Демонстрував свої творчі можливості (зокрема, й шоуменського штибу, коли до публіки звернувся сам Черновецький). «Проект» був сентиментальний, коли видав одразу два Гран-прі й відчайдушно пропагував «зрілість» своєї конкурсної програми. Іноді навіть аж занадто пропагував… Якщо взяти до уваги переможця «Кинотавра-2008» — фільм «Шультес».
Призи на «Молодості» справді роздавали дуже грамотно. Та було від цього чомусь невесело. Усі «зв’язки» надто очевидні. Настрої й смаки фестивалю — теж. Надбудова серйозності в прагненні бути не просто міжнародним, а й відомим, трохи трансформувала український проект під назвою «Молодість» — вона несамовито прагнула подорослішати.
Кіно цього року дуже серйозне. Із заявкою на наймудріше прочитання світу. Похвальна амбіційність. Але на закритті фестиваль згадав і про своїх учасників 2005-го — бельгійське тріо мімів-режисерів, нагороджене того недалекого року за фільм «Айсберг». І ось на екрані нове вар’єте-шоу в стилі Жака Таті — «Румба». Світла, ігрова історія — таких уже давно не було на конкурсі, таких не знімають нинішні дебютанти. Або не вибирають відбірники? І трохи дивною видається емблема «Молодості-2008» — барон Мюнхгаузен (роздрукований на всіх буклетах).
Утім, за оживлення його на екрані, за найфеєричніший показ усієї програми — шедевр Террі Гільяма «Пригоди барона Мюнхгаузена» — окрема подяка.
Чим же все-таки був «проект» «Молодість-2008», який дуже символічно ввійшов в історію двома скіфськими оленями Гран-прі?
Очевидно, що фестиваль розриває різнокаліберна діяльність — прямо протилежні програми і завдання. З одного боку, політична активність у презентації програми «Кіно проти тоталітаризму», ядром якої була критика Росії. Не витримавши надривного спічу документаліста Жана-Мішеля Каре («Система Путіна»), обурився кінокритик Олександр Рутковський, котрий кинув в обличчя вродливій літній західній продюсерші: «Shame on you!» («Посоромтеся!»), додавши, що дивився не кіно, а пропаганду, нехай і західну!
На іншому полюсі «Молодості» — спроба тусовочного руху навколо паралельного конкурсу гей-лесбі-фільмів Sunny bunny. Тема сексуальних меншин, яка давно втратила свою актуальність, а в Україні так і не встигла зародитися, нині розглядається крізь призму такого собі естетського візіонерства.
Як результат — приз повнометражному дебюту дочки Роберта Редфорда Еммі під назвою «Гітара», в якому героїня перед лицем смерті скандує гімн суспільству споживання — шмотки, чоловіки, жінки, гітара...
«Молодість-2008» намагалася стати мудрим учителем, організувавши кілька блискучих майстер-класів. На лекції продюсера Олександра Роднянського гостро постало питання не тільки мотивації молодих режисерів, а й кіноосвіти загалом, розуміння нинішніх реалій кінобізнесу, в яких, на жаль, тонуть наші студенти й випускники.
Традиційною виявилася синефільська ностальгія, куди ввійшли ретроспективи Жанни Моро і Адре Дельво.
Але конкурс...
Сам конкурс «зрізу» молодих кінематографістів був так само спокійним, як і ретроспективи. Ні запеклих суперечок, ні провокацій, ні беззаперечних відкриттів. Усе дуже знайоме. Багато разів переспіване. Як із найкращим цього року студентським фільмом «Голишево» — неймовірно талановитою і зворушливою, але зовсім не оригінальною історією всіма забутих у болгарському селі бабусь. Не так давно, пам’ятається, на «Молодості» перемагали феєричні російські «Старухи».
Проект «Молодість-2008» спокійно і без суперечок розійшовся в різних напрямках. Один призовий олень дістався іранській династії Мосхема Махмальбафа, чия молодша дочка Хана привезла фільм «Будда вибухнув від сорому».
Інший вектор — дуже сильний російський кандидат «Шультес».
Величини нерівнозначні й протилежно віддалені. «Будда» — стандартне кіно для фестивалю. Дебютне кіно, але вже з ім’ям. Молоде кіно, але вже проблемне: узагальнюючий камершпіль — п’ятирічна мусульманка рветься до школи. Два-три гарні й сильні образи на кшталт фінального заклику «Помри, щоб стати вільною!» і абсолютна незалученість сучасного глядача в хороше іранське кіно.
І «Шультес» (режисер Бакур Бакурадзе), який ніяк не могли показати на фестивалі. Автори то відмовлялися від конкурсу, то під завісу з’являлися наче й не було нічого такого. «Шультес» виграв приз. Але міг би бути й єдиним його володарем. Фільм ніби відчуваєш на дотик, він неймовірно чіпкий і некомфортний — щоб забути його через тиждень після показу. Це фільм, чия фізична реальність розчавлює глядача — а надто нашого — катком. Безперечно, міцна робота, зовсім іншої вагової категорії, ніж інші дебютанти, видавалася на «Молодості» білою вороною — картиною із зовсім іншого фестивалю.
А як інакше бути «проекту» «Молодість-2008», котрий прагне зберегти атмосферу, студентський запал, «примножити» бренд і підняти статус національної події? В один віз впрягти коня і полохливу лань? Іноді достатньо й двох оленів.
Думка
Алла ДЕМИДОВА, актриса, член журі 38-го міжнародного кінофестивалю «Молодість»
— Мене на цьому фестивалі особливо вразили студентські роботи. Це перші їхні картини і зроблені вони винятково професійно. Наприклад, те ж таки «Голишево». Те, що це професійно, — гаразд, цього ми вже якось навчилися. Взагалі талант — це вибір. Лежать два камені. Але один ти вибираєш, і він стає твором мистецтва. А інший — ні. І в цьому фільмі... Він вибирає цих бабусь і передає через них якийсь наївний минулий час. Він ловить мить. І водночас демонструє такий наїв у сприйнятті життя.
Коли одну із цих бабусь довго кличуть, потім повідомляють, що хтось помер, і вона починає плакати, а тільки потім задається запитанням — а хто ж помер? Або наприкінці, коли вони розповідають казку і слухають її суто по-дитячому наївно... І потім — як це знято! Можна із цього села зробити просто руїни й бруд: нещасні забуті, нікому не потрібні вмираючі бабусі. А мені сподобався саме цей добрий погляд. Передати його дуже складно. Та й не властивий він нашій добі. А тут проявляється! Крім професіоналізму, є бачення світу. Зовсім інше, ніж те ж таки насильство на екрані. Хоча й про насильство сьогодні говорять цікаво.
Мені запам’яталася також короткометражка з Німеччини — «Диявольські образи». Абсолютна історія виникнення фашизму. У сюжеті троє хлопців. Перший кривдить другого. І тоді приятель другого провокує першого на сварку й сильно б’є кривдника. А той, кого скривдили, просто знімає все на телефон. Виникнення фашизму! Інтелігент не втручається. Він просто знімає. Спірною є художня якість самого фільму, але в цьому маленькому епізоді є чистий філософський погляд. І ці речі дуже підкуповують.