Квітень — місяць культурного проекту «Французька весна в Україні». Значне місце займає в ньому кінематограф. У ніч із 17 на 18 квітня в столичному кінотеатрі «Україна» відбулася чергова кіноподія, що не минула непомітною у кінопубліці: «Довга ніч... короткого метра». До цього програма не менш успішно пройшла в Донецьку, Харкові, Дніпропетровську, Одесі та Львові.
З 11-ї години вечора й до шостої ранку близько півтисячі щасливчиків мали змогу насолодитися французьким кіно. Квитки були розкуплені ще за тиждень до показу, і не випадково, адже програма включала найяскравіші роботи за минулі 15 років усього спектра французького кінематографу: художні фільми, німе кіно, анімація і документалістика. Відбулася незабутня зустріч із молодими талановитими і наразі невідомими кінематографістами, а також із видатними метрами цього виду мистецтва.
Упродовж семи годин було продемонстровано близько 40 фільмів. Із них хочеться відзначити ігрові картини останніх років: «Я почекаю наступного» Філіпа Оренди (номінованого нинішнього року на премію «Сезар») і стрічку Ліонеля Байю «Сквош» (номіновану на «Оскар»). Оригінальний фільм Дідіє Фламана «Гвинт» 1993 року, із Жаном Рено в головній ролі, ще десять років тому був відзначений у конкурсній програмі Київського МКФ «Молодість». Бурхливе пожвавлення в залі викликала картина Жана-Баптіста Юбера «Viejo Pascuero, або лист Санта Клаусу» про хлопчика, який пише послання Санта Клаусу в перших числах січня. Він докладно описує, як навчався весь рік і допомагав усім навколо і явно заслужив велосипед, який і замовляв, щоб їздити до школи, що знаходилася на високому пагорбі, а отримав у подарунок дудку й дзигу! На початку хлопчик старанно описує свою поведінку, проте потім його тон різко змінюється і, набираючи оберти нецензурної лексики, він обрушує злісний шквал ненависті на Санта, який обдурив його.
Аншлаг у кінотеатрі на цій програмі не дивує, адже короткометражне кіно, що не сприймається серйозно в нашій країні, рідкісний гість на наших екранах. А даремно, адже це окремий жанр, що давно сформувався. Первісток кіномистецтва й понині відіграє значну роль у світовому кінопроцесі. Такі метри, як Сірілл Коллар («Дикі ночі»), Леос Каракс («Пола Ікс», «Коханці нового моста») і нинішній фаворит Франсуа Озон («Басейн», «Вісім жінок», «Під піском») прийшли у велике кіно саме короткометражним шляхом.
А в кінематографічному становищі, що склалося в Україні, «короткометражки» могли б стати «рятувальним виходом». Тригодинні «гетьманіади», що не виправдали себе, можна перетворити на успішну ніч українського короткометражного кіно. Ці тисячі метрів плівки так необхідні нашим молодим кінематографістам, які з року в рік демонструють свої таланти на кінофестивалі «Молодість» — основній події, що достойно представляє «коротунів».
Обнадіює запущений 2003 року проект Міністерства культури й мистецтв України — «Любов це...», що складається з дванадцяти або більше півгодинних опусів про кохання. Деякі вже зняті, багато які в процесі, і хочеться вірити, що їм призначено побачити світ і стати першим кроком до відродження українського кіно. Для багатьох режисерів, що беруть участь у проекті, це буде дебют, а для нас — можливість довідатися про нові імена та нове вітчизняне кіно.
«Довга ніч... короткого метра» нагадала про важливість анімації як дитячої, так і дорослої. Картина Луї Брісно «Птахи в клітках не літають» 2000 року, свого часу відзначена призами на МКФ «Молодість» і Міжнародному анімаційному фестивалі «КРОК», знову порадувала глядачів. І пригадується «Йшов трамвай № 9» Степана Коваля, що побував на багатьох кінофестивалях і вперше за роки незалежності України отримав приз світового значення «Срібний ведмідь» Берлінського кінофестивалю 2003-го, із яким рідна публіка масово так і не познайомилася.