Презентували цю тематичну авторську добірку жіночих "ню" (видавництво - Art Huss) на відкритті персональної виставки в Національному музеї "Київська картинна галерея".
Наприкінці календарного року київські галереї та музеї, не змовляючись, відкрили виставки класиків - і "живих класиків" українського сучасного мистецтва. Анатолій Криволап - у "Триптиху", В'ячеслав Бабак - у Karas Gallery, галерея Волошиних потішила новим проєктом Володимира Буднікова, "РА" - цілим сузір'ям найкращих авторів із власної колекції. А в Dymchuk Gallery - не звичними одеськими нонконформістами чи творчим молодняком з усієї України, а живописом великого й жахливого у своїй самоіронії, найкращого сучасного драматурга Ойкумени Леся Подерв'янського. Навіть Іван Марчук (якого складно запідозрити в симпатіях до трансавангарду та подібних новацій) відкрив "останню в Києві" експозицію у просторі ARTAREA поруч із майданом Незалежності. Езотерик, оцінюючи перелік вернісажів, напевно сказав би: щось змінилося в місті, країні та світі.
І це "щось" нині непомильно, хоча й підсвідомо, "вчуває" київський артбомонд. Що ж - незабаром усі зрозуміємо, що саме сталося. Бо, мабуть, найгучніша "артпрем'єра" місяця - у колишньому Російському музеї, який віднедавна називається Національним музеєм "Київська картинна галерея" - персональна виставка "Оголена модель. Малюнок" Олександра Сухоліта.
Цей проєкт ініціювало найвідоміше в Україні артвидавництво Art Huss: Костянтин Кожем'яка випустив альбом вибраних малюнків "ню" Олександра Сухоліта - і, звичайно, гріх було презентувати його без "живої" виставки автора.
Олександр Сухоліт - один із тих "живих геніїв" українського сучасного мистецтва, кого в очі й, головне, позаочі незмінно називають "генієм" - і друзі, і недруги. Різняться хіба що інтонації висловлювань. Причина, як і все геніальне, - проста й універсальна.
Допоки колеги по цеху переконують одне одного (і медіа) у своїй суперпродаванності або епатують відсутніх у країні буржуа, а то й просто не вилазять з вернісажів і фінісажів, скульптор і живописець Сухоліт сам давно став "інформаційним приводом". Він, один з небагатьох, сприймається всіма як герой власного "біографічного міфу". І все, що віднедавна (із кінця 1990-х, а це чималий строк!) робить або ж не робить цей скульптор і художник, публіка, включно навіть із колегами по ремеслу, оцінює на рівні мало не чистої магічної практики теургії. Адже навіть самі поціновувачі не до кінця усвідомлюють причини воістину містичної любові й легкого остраху, що їх відчувають при самій згадці прізвища Сухоліт...
Загальна гласна думка про художника давно звелася до характеристики, "виданої" журналом Аrt Ukraine (що нині, на жаль, почив у Бозі): "Хтось вважає його просвітленим відлюдником, хтось - погордливим генієм, але всі сходяться в одному: його роботи архаїчні, технічно досконалі й являють собою модель ідеальних уявлень про структуру простору. Його ім'я вписано в енциклопедії, художні каталоги й мистецтвознавчі збірники. Інститутський диплом Сухоліта "Материнство" (1986) був негайно викуплений Національним музеєм українського образотворчого мистецтва, а вже 1988 року перший бронзовий відливок "Очікування" було відібрано для групової виставки Спілки художників, що експонувалася в США". Даруйте за довгу цитату - не хочеться повторювати кліше, однак потрібно дати зрозуміти, що маємо на увазі, говорячи про "біографічний міф".
Свідомо чи ні займається "міфотворчістю" сам "живий класик", сказати складно. Скоріше, і ні - і так. Він і справді здавна цікавиться архаїкою в мистецтві. Рідко буває серед колег. Що не заважає дуже часто ставати героєм навіть не репортажів, а альбомів і книжок. Останній за часом розкішний авторський альбом "Ікони" було презентовано 2015 року в Музеї історії Києва, теж одночасно з однойменною виставкою - неканонічних (проте цілком визнаних православною церквою) авторських ікон.
Та публіка, швидше, згадає не про це. А про те, як кілька десятиліть тому сам художник, не задоволений неідеальністю змісту, знищив цілий наклад свого авторського альбому. Каже, закопав у степу.
Прагнення до ідеалу - ось, мабуть, слова, що найточніше характеризують усю життєтворчість Олександра Сухоліта. Ікони, немов "у перші віки" християнства, усе ще еллінізованого. Скульптури, прекрасні як своєю "архаїчною" пластикою, так і - незавершеністю. (Частину робіт скульптор нібито просто знищує, роздратований їхньою "недосконалістю".) "Усеядність" у родах і видах образотворчого мистецтва: Сухоліт - він і скульптор, і живописець, і графік. Він намагається і особисто складати свої експозиції, і контролювати зміст усього масиву літератури "про себе". До речі, роботи до проєкту "Оголена модель. Малюнок" відбирав теж сам художник. Навіть сама назва виставок найчастіше лаконічна: "Ікона", "Поля Сухоліта", "Пейзажі Сухоліта", а тепер ось і "Оголена модель. Малюнок", - усе, усе віддзеркалює прагнення художника до ідеалу, до універсального. Видавнича анотація нинішнього альбому звучить так: "Малюнок Олександра Сухоліта свіжий і динамічний. А малюнок його оголених є плодом уяви й пам'яті про те вічне й молоде, що завжди приносить радість і зм'якшує серце кожного люблячого: такими є рухи ліній, уподібнених руху тіл. Такий творчий рух сьогодні й представлено в цій осінній теці 2019 року".
Якби міг, Олександр Сухоліт відтворив би тетраграматон - мову самого Бога. Але саме цього він не може. І усвідомлює - чому. (Якби не усвідомлював причини, не було б жодної сухолітівської іконографії.) Усе, що залишається цьому сучасному Іову від скульптури, малюнка, живопису, - кричати, немов у порожнечу, про досконалу красу світу - тільки в міру недосконалих людських сил. Жіночі образи, усі ці майже ідеальні "ню", які так нагадують і фаюмський портрет, і розпис еллінських ваз, і навіть пластику "печерного" живопису, - найліпша можливість для художника висловити ідею краси за допомогою людського, такого неідеального інструментарію: від палітри - до обмеженого фізіологією сприйняття.