У рамках конференції "Друзі деокупації Криму: шлях до відновлення територіальної цілісності України" (Будапешт) пройшла виставка "Крим - шлях додому". Автори ідеї - Георгій Браі ловський та Рустем Скібін.
Відразу після Будапешта ця експозиція відбула до Лівану, на травень-червень узгоджено виставки в Узбекистані і Туреч_чині. Виставкою зацікавилася також низка посольств у Європі. Навіть із Кувейту надійшов лист щодо можливості показу проекту в цій країні. Як зазначають автори експозиції, вони розглядають тему повернення Криму під контроль України також із позиції культурної дипломатії, демонстрації взаємовпливу культур двох корінних народів України - українського і кримськотатарського.
- Ми розкривали цю тему через руйнування двох міфів, успадкованих радянською історіографією ще від царської, - розповідає один із авторів проекту, Георгій Браіловський. - Перший міф - що завдяки приєднанню Криму до Росії внаслідок першої анексії 1783 р. на цю землю прийшла розвинена європейська культура. А доти там нібито була дика азійщина, відстала культура народу, який існував лише завдяки войовничим набігам на сусідів. Другий міф - що український і кримськотатарський народи завжди жили в умовах конфлікту і військового протистояння. Так подавалася історія відносин українців і кримських татар у радянських підручниках.
Звісно, траплялося й це, але не більше, ніж у будь-якому регіоні середньовічної Європи.
Нам важливіше було розповісти про те, що сформувало такі схожі, хоч і самобутні культури, як вони впливали одна на одну, що запозичили одна в одної. Ми хотіли розказати, насамперед - самим українцям, а заодно - і світовій спільноті, як часто ті речі, котрі ми сприймаємо як суто українські, насправді мають кримськотатарське коріння й походження.
Під час нашої першої зустрічі з Рустемом Скибіним ми намітили кілька напрямів, у яких розроблятимемо наш проект. Це військова тема, яку ми змогли розкрити завдяки унікальним експонатам із приватних колекцій Олександра Фельдмана та Олексія Шереметьєва. Східні перначі з колекції можна було побачити як символ влади на портретах військової козацької старшини. Уявіть, що, дивлячись на одяг козацької старшини, члени Меджлісу кримськотатарського народу, які були присутні на відкритті нашої першої виставки в "Софії", з подивом казали: мовляв, коли прибрати підписи під картинами, то це будуть портрети військових у кримськотатарському одязі.
Інший напрям - топоніми. Наприклад, назви міст Кагарлик, Димер мають кримськотатарське походження, не кажучи вже містечко Татарів у Карпатах. І таких назв по Україні - десятки й сотні.
До речі, я був дуже здивований, що першим пунктом у нашому переліку тем Рустем назвав музику. Так само, як і трохи згодом це зробив на нашій нараді в музеї Петро Гончар. Із подивом для себе дізнався, що мелодика пісні "Ніч яка місячна" дуже схожа на кримськотатарську майже із такою самою назвою.
І, звичайно, окрема й дуже цікава тема - орнаменти у вишивці та кераміці, різьбленні, однакова техніка декорування в гончарстві, схожість символів і знаків та однаковість їх трактування в обох культурах.
Ще одна тема, яка посіла окреме місце в нашому проекті, - трипільська культура, семантика її символів і образів, а також як це відбилося в мистецтві двох наших народів, корінних народів України.
- Розкажіть докладніше про сам контент: які твори, які експонати, які художні цінності експонувалися на виставці?
- Щоб відповісти на це запитання, треба трохи повернутися назад, до історії. Це дасть змогу зрозуміти, як нелегко нам було створювати експозиції в музеях і розкривати задану тему.
Під час депортації кримських татар 18 травня 1944 р. їм давали годину-дві на збори, дозволяли взяти документи і все найнеобхідніше, решту - веліли залишити. Потім по їхніх домівкам проходили радянські "зондер-команди". Всі речі кримськотатарського побуту збирали й відвозили, якщо не помиляюся, до Керченської фортеці. Там їх уже перебирали фахівці: все, що мало музейну цінність, вивозилося до музеїв Росії, решта - викидалася на смітник або знищувалася. Тому кримські татари іноді називають себе народом із майже повність знищеною матеріальною культурою, за винятком, звісно, експонатів із музеїв.
Частину експонатів надали приватні музеї Олександра Фельдмана і Олексія Шеремєтьєва. Деякі експонати ми отримали з приватних колекцій. Наприклад, унікальний срібний із позолотою кушах надала родина Таміли Ібрагімової. Цей кушах побував на роботах у Німеччині, куди було вивезено предків Таміли, - німці особистих речей не відбирали. Потім цей кушах було потай вивезено під час депортації в Узбекистан. А скільки наречених у ньому святкували своє весілля - не злічити!
На виставці, яка пройшла в Національному музеї українського народного декоративного мистецтва, вперше було показано унікальні зразки кримськотатарської вишивки із фондів цього музею, - раніше вони ніколи не експонувалися. Діалог двох культур продовжили твори з майстерень двох митців - кримськотатарського кераміста Рустема Скибіна і українського, Павла Сахна.
Окрім творів традиційного народного мистецтва, значне місце у проекті посіли роботи відомих сучасних українських художників - Олега Тістола, Миколи Маценка, Олександра Дяченко, Петра Антипа, Олексія Золотарьова, В'ячеслава Шерешевського, Юрія Соломка, Єгора Зігури, Юрія Пікуля, Ельміри Шемседінової, Ігоря Бабія. Загалом у проекті взяли участь понад 35 художників та творчих груп.
- В анотації зазначено, що вперше на виставці представлено предмети української кераміки з вашої родини. Розкажіть про це докладніше…
- Свою колекцію я збираю вже приблизно 15 років. Після звичайного початку - "збираємо все" - зосередився на колекціонуванні рідкісних зразків дореволюційного українського фарфору та фаянсу, зокрема малих мануфактур і фабрик, чия продукція на той час була взагалі невідома. Трохи пізніше коло інтересів розширилося, відкрив для себе чарівний світ української кераміки кінця XIX - початку XX ст. Це і народна кераміка наших відомих авторів з Опішні, і так звана "шкільна" кераміка Миргородської, Кам'янець-Подільської художньо-промислових шкіл.
Це дуже рідкісні речи, - кераміка взагалі погано зберігається, а особливо коли взяти до уваги катаклізми й урагани воєн та революцій, що прокотилися нашою землею у ХХ ст.! Тому не дивно, що кожна знахідка - це окрема історія. Більшість предметів знаходжу за кордоном, - як це часто буває, для внутрішнього ринку майстри робили речі більш ужиткового характеру, невисокого мистецького рівня.
Повертаючись до теми проекту. Саме захоплення українською керамікою стало тим каталізатором, який ініціював початок руху. Ще кілька років тому, до подій лютого 2014 р., я натрапив в інтернеті на роботу Юлії Тулупової, суголосну з майбутньою темою нашого проекту: спільні риси в декоруванні й орнаментиці української і кримськотатарської культур. З подивом прочитав, що наші улюблені складні візерунки з квітів, безкінечні лінії рослинних стебел - це все східні, кримськотатарські арабески.
Пізніше, читаючи про українську вишивку, зокрема декор у вигляді гранату, зрозумів, що наші майстрині в Сумській чи Чернігівській областях цього гранату в житті не бачили. Але зображали його, достеменно усвідомлюючи семантику цього символу, його значення.
- Один зі співавторів виставки - кримськотатарський художник і кераміст Рустем Скібін. Як ви познайомилися, як складається його творча доля в обставинах анексії Криму?
- З Рустемом Скибіним познайомився восени 2014 р. Рустем - відомий кримськотатарський художник і кераміст, про нього знято досить багато фільмів, а про інтерв'ю й казати нічого, - їх безліч. Він веде велику просвітницьку роботу, виступає з лекціями, майстер-класами. Його знають не тільки в Україні, а й за кордоном, він - учасник багатьох міжнародних виставок та ярмарків.
Він уже створив нову майстерню в Києві, має нових учнів, багато працює. Певна річ, часи нелегкі, - ситуація в країні зрозуміла, крім того, постійне відволіканні на громадську діяльність не дає можливості повністю зосередитися на творчості та виробничому процесі.
Ми мусимо донести світові, що Крим - це Україна, не тільки з погляду міжнародного права і всіма визнаних кордонів. Крим - це невід'ємна частина України і з погляду нашої спільної історії, культури та мистецтва. Перш за все, культура - той елемент, за яким ми ідентифікуємо націю. А в нас вона спільна з кримськими татарами.