У Києві завершився XI Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. За період свого існування цей фест став трендом: не тільки мистецькою, а й суспільно-політичною акцією. Цьогоріч сеанси фесту збирали переповнені зали столичного Будинку кіно, "Кінопанорами", "Києва". З приводу документального кіно дискутували глядачі і професіонали з різних країн світу. Про український та міжнародний контент фесту, а також про суспільну атмосферу, в яку потрапив проект, - розмова з Аллою ТЮТЮННИК, членом оргкомітету і відбірної ради Docudays UA, членом правління Української Гельсінської спілки з прав людини
- Алло Миколаївно, тривалий час українське документальне кіно, вважайте, гриміло у світі. Чи вдалось цьогоріч знайти для конкурсу гідні українські документальні проекти?
У конкурсі DOCU/ЖИТТЯ була показана повнометражна картина Валентина Васяновича "Присмерк", а в конкурсі DOCU/КОРОТКО - фільм режисера Поліни Кельм "Позитив".
"Присмерк" - про 82-річну Марію та її хворого сина Сашка, які живуть на околиці маленького села. Через серйозну недугу Сашко майже повністю осліп, але відчайдушно намагається зберегти самостійність. Марія так само відчайдушно бореться зі старістю, - вона не хоче полишити сина самого у цьому світі. Герої фільму вражають духовною силою. І хоча серце стискається, коли Марія купує теля, а Сашко навпомацки починає майструвати трактор, - це оптимістична картина.
Взагалі, коли побачила "Присмерк", то була вражена його рівнем - професійним, духовним, взагалі осмисленням режисером того, що він знімає. Минулими роками українські фільми рідко потрапляли до конкурсу. Але Васянович зняв європейське кіно. Дуже хороший резонанс викликав у глядачів і фільм "Позитив".
У позаконкурсній програмі DOCU/УКРАЇНА в нас було 6 фільмів - "Амосов - сторіччя" режисера Сергія Лисенка, "Табір" Олександра Балагури, "Кафе "Вояж" Романа Бондарчука, "Між нами" Катерини Горностай, "М'ясокомбінат" Пьотра Армяновського, "Хворісукалюди" Юрія Рачинського - про безпритульних дітей. Зали не вміщали всіх охочих побачити ці фільми.
Взагалі, наш глядач виріс, і на всіх показах - конкурсних та позаконкурсних - зали були переповнені не лише в Будинку кіно, а й у "Кінопанорамі", кінотеатрі "Київ". Наступного року доведеться думати про розширення майданчиків для показу фільмів.
- Як відомо, саме сьогодні надзвичайна напруга у відносинах України з РФ… Як вдалося подолати бар'єри та знайти чесні документальні фільми з Російської Федерації?
- У програмі Docudays UA було декілька цікавих фільмів із Росії. Наприклад, фільм "Кров" режисера Ірини Рудніцької. Про пересувну станцію переливання крові. Мікроавтобус "газель" із медиками та необхідним обладнанням об'їжджає російські провінційні села й містечка, збираючи донорську кров. Кількість охочих здати кров величезна, адже за півлітра крові можна отримати близько 850 рублів. З одного боку - бідні люди, які здають кров за гроші і непритомніють від голоду. А з іншого - лікарі, які живуть у замкненому колі: горілка вночі, а вранці - забір крові. І рефреном звучать фальшиві гасла лікарів - мовляв, ви ж не за гроші це робите, а рятуєте чиїсь життя, ви - донори! Демагогія і злидні…
- А не виникало перепон у зв'язку з домовленостями про показ російських документальних фільмів у рамках українського фестивалю?
- Майже… Правда, деякі російські гості перед приїздом телефонували й запитували: "А як ми зі своєю російською мовою доберемось від аеропорту до Будинку кіно?! А як обміняємо рублі на гривні?! Як будемо ходити по Києву?!" Ми дивувалися… Наскільки людям - освіченим, розумним! - засмітили мізки, що вони взагалі можуть ставити такі запитання!
Росіяни ж були шоковані тим, що побачили в Києві: велика різниця між пропагандою і тутешніми реальними подіями.
-- Фестиваль готувався в самий розпал суспільно-політичної боротьби в Україні. У вашої команди не виникало сумнівів: проводити фестиваль чи відкласти?
- Наша команда працювала на Майдані: офіс розміщувався на Малій Житомирській. У нас лежали матраци. У нас жили закордонні журналісти, які знімали Майдан. Був медпункт. Ми годували й поїли людей чаєм. Наші режисери з першого дня знімали події в найгарячіших точках. Ситуація - не до фестивалю. Навіть думали відкласти.
Але режисери з різних країн писали, що фестиваль неодмінно слід провести, аби іноземці приїхали й відчули, як є насправді…
Всі наші іноземні гості - а їх понад 100 з різних країн світу - ходили на Майдан, спілкувалися з людьми. Тепер вони у своїх країнах - Австралії, Австрії, Бельгії, Болгарії, Великій Британії, Данії, Естонії, Єгипті, Ізраїлі, Ірані, Іспанії, Італії, Канаді, Лівані, Литві, Нідерландах, Німеччині, Норвегії, ОАЕ, Польщі, Росії, Румунії, Сербії, США, Чехії, Чилі, Фінляндії, Франції, Хорватії, Швеції, Швейцарії - пишуть і розповідають правду про нас.
Чимало режисерів уже планують повернутися, щоб знімати фільми про Україну. Пишаємося проривом, який зробив фестиваль. Торік ми вперше в Білорусі провели презентацію фестивалю, було 5 показів у Мінську. Тепер білоруські колеги домовляються восени провести Docudays UA не лише в Мінську, а й у Гродно.
- Як один із організаторів, які проекти виділили б серед найактуальніших та найпринциповіших - у рамках фестивалю?
- Свідомо уникаю відповіді, бо з півтисячі фільмів, які дивилися, у програму ввійшло тільки 72 картини. Всі вони цікаві. Можливо, найяскравіша - картина-відкриття "Євромайдан. Чорновий монтаж". Наполегливо шукали фільм-відкриття. Але нинішнього року жодна картина "не дотягувала" до тих подій, які відбулися в Україні. Ми всі ще осмислюємо і героїзм, і трагедію, загинули люди... Тому виникла ідея попросити в режисерів, які знімали на Майдані, найкращі кадри. І Роман Бондарчук - режисер, який теж знімав, і арт-директор фестивалю, - змонтували стрічку "Євромайдан. Чорновий монтаж": це творчість не менш ніж 10 режисерів. Коли ми показали картину на відкритті фестивалю, а потім Мар'яна Садовська заспівала "Плине кача по Тисині", - всі глядачі підвелися й слухали стоячи до самого кінця, а потім заспівали Гімн України.
- Нині організатори багатьох фестивалів не можуть похизуватися достойними бюджетами. Як цьогоріч виходили із ситуації на Docudays UA?
- Нам знову дуже допомогла шведська Агенція міжнародного розвитку (Sida) Вони виділили на проект 757605 євро - це не лише на фестиваль у Києві, а й на Мандрівний фестиваль, який із жовтня по грудень проходитиме у 230 містах та містечках в усіх областях України. Сподіваємося, у Криму також. Посол Швеції в Україні Андреас фон Бекерат на відкритті сказав, що світова спільнота із захопленням і співчуттям спостерігала, як український народ вийшов відстоювати свої цивілізаційні орієнтири та з якою гідністю й мужністю виборював свій вибір жити в нормальній країні. За це прагнення герої Майдану заплатили понад сотнею життів, а країна зазнала агресій з боку північного сусіда, і частина її території опинилася в стані окупації. Із переконанням: громадянське суспільство розбудовують саме такі фестивалі, як Docudays UA, що є відповіддю на виклики сьогодення. "Вважаємо за велику честь підтримувати фестиваль Docudays UA", - сказав посол.
Торік документальні фільми Docudays UA у Києві переглянуло понад 30 тис. людей. Потім ми показували картини у школах, вузах, бібліотеках, кінотеатрах, колоніях, СІЗО. Після переглядів ідуть обговорення. Наприклад, торік фільм про Межигір'я показали всій Україні, незважаючи на те, що забороняли, навіть "мінували" приміщення. Але люди виходили з цих приміщень, і організатори показували фільм прямо на вулиці, на білій стіні, міліція теж дивилася. А в Чорткові картину домовилися показати у приміщенні однієї з церков, щоб влада "не дістала". Однак дістала - вимкнули світло.
І, уявіть, люди дивилися фільм на невеликому екрані ноутбука, скупчившись гуртом, при свічках та ліхтариках. І потім довго обговорювали. Тобто вийшло таке сімейне спілкування.
Маріанна Каат, режисерка з Естонії, чий фільм "Шахта № 8" про працю неповнолітніх зчинив багато галасу на позаторішньому фестивалі, написала нам під час Майдану: "Я слежу за событиями Майдана и всячески болею за Украину. Надо сказать, что Майдан для меня не явился неожиданностью, так как благодаря Docudays UA я познакомилась с совершенно замечательными и свободными людьми… Думаю, что ваш фестиваль за 10 лет сделал немало для современной истории Украины…"
*фото - Наталка Довга