«Гадаю, що на моїй могилі могла б бути така епітафія: «Тут спочиває Пол Ньюман, померлий у злиднях, тому що його очі раптом стали карими». У віці 83 років у своєму будинку у Вестпорті, штат Коннектикут, помер від раку всесвітньо відомий актор Пол Ньюман.
«Усі кажуть, що я щасливчик. Однак професія актора для мене — важка праця... Іноді я дивлюся свої старі фільми — як же я тяжко трудився! У мої ролі завжди було вкладено так багато праці і так мало вміння! Тільки зовсім недавно я опанував це ремесло — ремесло актора». І це слова людини, котра подарувала нам холоднокровного Люка, Буча Кессіді, Бріка Поллітта з «Кицьки на розпеченому даху», «Спритника» Едді Фелсона — персонажів, які не просто увійшли в історію кіно, але й зробили її славною.
Ньюман був настільки вродливим, чарівним і фотогенічним, що, здавалося, йому на роду було написано стати кіноактором. Тепер може створитися враження, що навіть колір прийшов у кіно для того, щоб ми, глядачі, насолодилися красою його блакитних очей. Але «скоро казка голлівудська мовиться, та не швидко робиться», особливо якщо ти народився 1925 року в Огайо і попереду — війна і більш ніж скромна кар’єра продавця спортивних товарів у крамничці батька.
Коли почалася Друга світова війна, Пол пішов до армії, де сподівався стати пілотом, але не судилося: лікарі виявили у молодого солдата дальтонізм. Це був єдиний раз, коли очі завадили його кар’єрі, надалі вони йому тільки допомагали.
Подібно до всіх молодих і амбітних акторів свого часу, Ньюман вирушив до Нью-Йорка, де брав участь у театральних постановках на Бродвеї і, головне, почав учитися в театральній студії Лі Страсберга — людини, котра переробила на свій лад теорію Станіславського.
Ньюман багато працював і був упевнений у собі, адже студія Страсберга дала йому чудову професійну основу.
Впевненість Пола у власних силах похитнулася, коли на екрани вийшов його дебютний фільм «Срібна чаша» (1954). Актор був такий розчарований результатом, що навіть опублікував статтю, де просив у глядачів вибачення за погану гру.
Незабаром у світі кіно сталася трагедія, що ввергла в траур мільйони кіноглядачів... 30 вересня 1955 року в автокатастрофі загинув Джеймс Дін, чиєю наступною роботою мала стати роль у картині Роберта Вайза «Хтось там угорі любить мене». Через трагічну смерть Діна роль боксера Роккі Граціано дісталася Ньюману.
Це був перший успіх молодого актора, драматичний талант якого тепер став очевидним.
Наступним успіхом Ньюмана 1958 року стала роль Бріка в екранізації п’єси Теннессі Вільямса «Кішка на розпеченому даху». У цій картині партнеркою Пола виступила Елізабет Тейлор: обом вдалося створити образи дуже близькі до задуманих Вільямсом — щирі в безвиході своєї самоти, вони розривали цим серця собі і глядачам. Обом акторам ролі принесли номінації на «Оскар».
У кар’єрі Ньюмана буде десять номінацій на премію американської кіноакадемії. Друга номінація дістанеться йому за роль більярдиста Едді Фелсона у фільмі «Спритник» (1961).
А першого «Оскара» Ньюман здобуде лише 1987 року за роль Едді Фелсона в картині Мартіна Скорсезе «Колір грошей» (Ньюман дає майстер-клас акторської гри і мистецтва більярдиста молодому Крузу).
За півстоліття роботи в кіно Пол Ньюман знявся більш як у 60 фільмах. «Розірвана завіса» (1966), «Холоднокровний Люк» (1967), «Людина-макінтош» (1973), «Вердикт» (1982), «Гаррі і син» (1984), «Присмерки» (1997), «Проклятий шлях» (2002) — число його видатних ролей поступається тільки числу людей, яким Пол Ньюман допоміг, будучи знаменитим філантропом і благодійником.
1978 року від передозування наркотиків умирає єдиний син актора Скотт. На пам’ять про сина Пол створив «Центр Скотта Ньюмана», який функціонує донині і опікується допомогою наркозалежним людям.
Ньюман відкрив підприємство з випуску соусів і заправок для салатів. Сам він іронічно зауважував, що соуси приносять йому більший прибуток, аніж фільми.
До того ж Ньюман — один із небагатьох представників Голлівуду, кому вдалося поєднати кар’єру зірки із життям звичайної людини: у шлюбі зі своєю другою дружиною і колегою по знімальному майданчику Джоанною Вудворд він прожив 50 років, завжди намагався бути турботливим батьком для своїх п’яти дочок. Пристрасно захоплювався автоперегонами, з успіхом брав у них участь і завжди як дитина радів своїм перемогам...