У понеділок 20 червня в Києві відкривається ХV Міжнародна наукова конференція «Мова й культура» імені професора Сергія Бураго. Серед засновників — Інститут мовознавства ім. О.Потебні, Інститут філології Київського національного університету ім.Т.Шевченка і Видавничий дім Дмитра Бураго. На думку багатьох гуманітаріїв, ця конференція — унікальне явище нашого життя, своєрідний бенкет духу, без якого вже неможливо уявити інтелектуальне життя столиці. А починалося все, як кажуть, ще в минулому столітті — 1992 року з ініціативи і за активної участі доктора філологічних наук, професора КДУ Сергія Бураго. На жаль, Сергій Борисович був причетний тільки до дев’яти конференцій, інші вже проходили без нього, але за підтримки його сина — Дмитра Бураго.
Про те, що змінилося за 15 років у нашому суспільстві в цілому й у роботі конференції зокрема, ми з Дмитром Сергійовичем розмовляли під шум літнього дощу за вікном.
— У нас помітно розширилося коло учасників — якщо спочатку було п’ять секцій і кожна збирала близько ста чоловік, то останнім часом у роботі конференції беруть участь понад 800 чоловік, — розповів Д.Бураго. — З’явилися нові секції, такі, наприклад, як «Психологія мови й культура», «Психологія та лінгвістика», адже багато питань неможливо розглядати в рамках однієї спеціалізації, на стику наук уже з’явилася нова — психолінгвістика. Постійно відбувається розширення та поглиблення тематики — нещодавно дивився програмку найпершої конференції та зауважив, що тоді не було жодної доповіді про поезію «Розстріляного відродження», ні слова про поезію Осипа Мандельштама чи Йосипа Бродського. В останні роки все це з’явилося. Нині активно розвивається нова секція — «Мова засобів масової інформації», раніше готувалися 30—40 доповідей, а нині вже понад сотню. Думаю, що незабаром організуються і підсекції — у мене часто запитують, коли ж обговорюватиметься мова Інтернету. Поки цього немає, але, напевно, до того йде.
— Де реально використовуються доповіді та матеріали конференції? Чи потрапляють вони у вузи, чи можуть із ними працювати викладачі й студенти?
— Безумовно. Щорічно в науковому періодичному виданні «Язык и культура» виходять матеріали конференції, нині планується 12 томів. У першу чергу вони потрапляють до самих авторів, а також у бібліотеки — зокрема бібліотеку Конгресу США та у «Ленінку» в Москві. Центральноєвропейські країни теж одержують наші видання. До слова, спектр цитування робіт, які ми публікуємо, дуже широкий.
— Ви, напевно, не раз чули закиди про те, що серед доповідачів є не тільки академіки й професори, а навіть студенти.
— Час від часу до нас надходять пропозиції звузити тематику конференції, проводити її один раз на два роки, не допускати студентів та аспірантів чи принаймні робити дуже жорсткий відбір, щоб відчутно зменшити їхню кількість. Ми ж стоїмо на позиції, започаткованій моїм батьком Сергієм Бураго, який вважав: якщо людина підготувалася і має що сказати світу — вона має право виступити. Звичайно, рівень студента та професора — різний. Однак те, що студент дістає можливість виступати в одній аудиторії з маститими вченими, — хіба це не піднімає його рівень, не стимулює до подальших досліджень?
— Конференція «Мова й культура» — однолітка незалежності. У непростий час вона організувалася — у той час, здається, нікому не було діла ні до мови, ні до культури.
— Розпад СРСР спричинив, звісно ж, розрив наукових і культурних зв’язків, комунікації стали майже неможливі, принаймні на офіційному рівні. Науку не фінансували не тільки в Україні, а й у всіх пострадянських країнах. У вчених не було іншого виходу, окрім як самостійно спробувати налагодити спілкування одне з одним, оскільки наука не може розвиватися поза інформацією, а її в той час дістати було надзвичайно складно. Мій батько, який тоді керував кафедрою філології на підготовчому факультеті КДУ, вирішив зібрати — і зібрав — учених з усього Радянського Союзу і з-за кордону на першу конференцію, присвячену саме питанням мови й культури. І не тільки філологів, а й філософів і психологів. Я тоді був досить юним, але вже людиною, яка писала, тому запропонував до участі літераторів, які й прибули з різних міст. Ця перша конференція для багатьох була знаковою, тому що вона вперше в пострадянському просторі об’єднала вчених, які займаються гуманітарними науками, і літераторів, котрі творять сучасну літературу. З’явилося неформальне спілкування, яке й дотепер відрізняє нашу конференцію від безлічі подібних заходів на всьому просторі Східної Європи.
Тоді ж був задуманий журнал «Коллегиум» — він виходить і нині. Нам приємно було почути оцінку І.Дзюби, який колись назвав його найінтелігентнішим журналом в Україні. На сторінках цього видання побачили світ чудові дослідження багатьох найцікавіших учених України й не тільки — В.Скуратівського, С.Кримського, Д.Затонського і багатьох інших.
— Хто і звідки прибуває на конференцію цього року?
— Вчені з усієї України і з усієї Європи — із Польщі, Словаччини, Італії, Німеччини і, звісно ж, із Росії, Білорусі...
— Москва, Санкт-Петербург відгукуються чи ми для них — провінція?
— Є один цікавий момент, який не можна не помітити, — у Москві кілька років тому з’явилася конференція за назвою... «Язык и культура», яка теж об’єднує різноманітні секції. Коли оргкомітет довідався про це, мені пропонували позиватися з ними, відстоювати свої права, але я відмовився — ми житимемо, як жили, і робитимемо свою справу, як і робили.
— Вони, напевно, запрошували вас на конференцію?
— Ні. Чого це раптом? Вони дуже «дорослі» — навіщо нас помічати?
З Москви і Санкт-Петербурга тепер приїжджають, на жаль, набагато менше, ніж колись. Зате, що характерно, — їдуть із Далекого Сходу, з Омська, Челябінська. Відгуки — найсприятливіші. Ми доклали чимало зусиль для того, щоб конференція стала справді міжнародною — тут немає якоїсь титульної мови, немає титульних питань. Основне завдання — розкривати питання, пов’язані з науковим розумінням світу, а не з тим поверхневим політологічним, яке нав’язується повсюдно. Те, що мовне питання так політизоване, є наслідком не лише політтехнологій, а й дуже нерозумної, дуже вузьколобої мовної політики — як у нашій, так і в суміжних державах. Як інакше пояснити те, що Росія завжди згадує про «великий и могучий» тільки тоді, коли загострюється економічний інтерес, а іншим часом її цікавлять зовсім інші питання. Політики, на жаль, переслідують свої — дуже вузькі, тимчасові цілі, вони не думають навіть на крок уперед, тим паче на два. Час від часу штучно підігрівається зіткнення мов, але вони не уявляють, у що це може вилитися через 20 чи навіть через 10 років.
Коли ми сидимо за одним столом із моїм другом Дмитром Стусом чи поетом Володимиром Цибульком — вони розмовляють блискучою українською мовою, а я насолоджуюсь цією розмовою, я збагачуюся. Я завжди згадую рідний дім, який був тим самим домом, за яким нині можна тільки тужити. Всі мої шкільні друзі обов’язково спілкувалися з моїм батьком, він уважно слухав кожного й знаходив спільну тему для розмови. Його професія, як і моя, — російська філологія, — але він чудово володів українською мовою. А я, на жаль, через акцент і суржик, соромлюся говорити українською мовою — так склалося, що я багато років жив за межами України, і це вплинуло на мою вимову. Та це ніяк не впливає на мою діяльність — я затіяв видання антології — то буде 100 томів української поезії за останні три століття.
Варто розуміти, що ми, люди культури, перебуваємо всі в одному окопі — і представники української, і російської, і кримськотатарської, і всіх інших. А навколо те, що відбувалося та відбувається в усі століття, коли держава воює з культурою своїх народів. Пригадайте — тому й Овідій був засланий, і Сократ не випадково прийняв чашу з цикутою. Людина науки і культури завжди має бути вищою за події, що відбуваються, і сьогохвилинних процесів.
— Які традиції конференція «Мова і культура» зберегла з дня свого народження?
— Ми дотримуємося твердого правила: день — для роботи в секціях, а вечір — для культурної програми. Починаючи з першої конференції, у нас завжди звучить живе літературне слово й класична музика. Нині ми вибрали Рахманінова. Відкриття конференції пройде у Великому конференц-залі НАН України на вулиці Володимирській, а концерт відбудеться в Будинку актора, що на Ярославовім валу. Секції, як і у минулі роки, працюватимуть в Інституті філології Київського національного університету імені Т.Шевченка.