Знаменита опера Генрі Перселла "Dido and Aeneas" (написана наприкінці XVII ст.) - одна з найпривабливіших відомих партитур тієї пори: незвичайно гарна, виразна, зріла для свого часу, багато аранжована музика епохи раннього англійського бароко.
Опера не містить звичних на тоді розмовних діалогів і від початку й до кінця співається. Вона популярна в усьому світі, можливо тому, що написана простою музичною мовою, оскільки автором призначалася для постановки у шкільному театрі.
Команда OPEN OPERA UKRAINE, яка виникла два роки тому, позиціює себе як "незалежний проект, що формує нову культуру споживання музичного інтелектуального продукту через здійснення сучасних оперних постановок, розвиток аудиторії та професіоналізацію молодих талантів". І справді, взявшись за партитуру Перселла, учасники проекту спробували внести свіжий струмінь в український музичний театр, здійснити історичну інсценізацію партитури барочного періоду, використовуючи відповідну манеру співу й автентичні інструменти (так званий historically informed performance, НIР). Молоді ентузіасти хотіли зробити динамічнішими, пожвавити сценічне рішення традиційно статичних постановок більшості вітчизняних оперних труп, та й рідкісні концертні виконання як відомих, так і менш виконуваних у нас опер.
Нинішньої осені партитуру британського класика (англійське лібрето Наума Тейта за четвертою книжкою поеми Вергілія "Енеїда") відновили, показали в Одесі, Харкові та Дніпрі й завершили показ на сцені доволі екзотичній. У столиці це був третій показ: рік тому оперу демонстрували в "Мистецькому арсеналі", влітку повторили на ВДНГ, а 26 листопада слухачі побували у критому приміщенні на Олімпійському стадіоні. Оригінально і, в певному сенсі, потішно...
Поставила оперу режисер Тамара Трунова - людина не консервативна, яка мислить свіжо. Дивитися й слухати цікаво, від початку і до кінця (оскільки ж опера йде менше години - удвічі). Молоді артисти старалися не тільки співати, а й показати характери героїв, ужитися, зріднитися, перейнятися внутрішнім світом персонажів. Старання сприймалися переконливо. Автори постановки хотіли максимально оживити, олюднити, наблизити героїв минулого - з їхніми почуттями, радощами, прикрощами, підступами, обманом, стражданнями й любов'ю. Робота режисера достойна всіляких похвал і викликає незаперечну повагу.
Тепер про музику. Ні для кого не секрет, що вона в опері - головний компонент. Не костюми, не декорації і навіть не акторська майстерність (хоча останнє в театрі - обов'язкова й одна з вирішальних складових успіху та глядацького інтересу). Постановники декларують: "Барочна опера на українському кону - саме собою вже ексклюзив, "Дідона та Еней" Г.Перселла в нашій країні відома тільки у двох концертних виконаннях".
Згодна, будь-яка нетрафаретна опера - це вже цікаво для шанувальників жанру. У залі Олімпійського комплексу найбільше сподобався маленький оркестр із 17 учасників, що максимально наблизився до барочного стилю. Шість скрипок, два альти, віолончель, контрабас грали спеціальними барочними смичками на жильних струнах, як у часи Перселла. Плюс барочна й ренесансна гітари, 14-струнна теорба (велика басова лютня з довгим грифом), дві поздовжні флейти - сопранова й альтова, два клавесини та кілька барочних ударних - великий барабан, тамбурин і бубон.
Звучав оркестр чудово - свіжо, злагоджено, тонко йдучи за нюансуванням, узагалі, дуже потішив екзотичним старовинним звучанням (диригент і скрипаль - гість із Австрії Ілля Король). Вашій покірній слузі є з чим порівняти: слухала дві барочні опери в Гамбурзі - "Повернення Улісса на батьківщину" Клаудіо Монтеверді й "Альцину" Г.Ф. Генделя в усій красі автентичного історичного виконання. Але наші інструменталісти нічим не поступалися.
Авторський інструментальний Пролог Перселла давно втрачений, тому цікаво й свіжо прозвучав оркестр у двох вступних п'єсах - Сюїті та Чаконі, що замінили увертюру. Опера, створена композитором на три акти, ішла в самих "футуристичних" декораціях-конструкціях, без антрактів, публіці не був потрібен відпочинок після 15-20 хвилин кожної дії, таке цілісне виконання стало традицією. Події умовно відбувалися в трьох місцях: у палаці цариці Карфагена, в печері Чаклунки (під час прогулянки головних героїв у лісі на полюванні) і в порту, де Еней під впливом хибної "волі богів" вирішує залишити Дідону, що призводить до їхньої болісної розлуки та смерті цариці від надзвичайно сильних любовних страждань.
Вокальна (головна, звісно ж) складова опери хороша, з погляду голосів, нефорсованого звуку, техніки солістів. Однак барочною її назвати не можна. Стартова арія Белінди (Мар'яна Боднар) вселяла надію, - співачка проспівала її в барочній техніці, з голосовими вібраціями та гарними фіоритурами.
Цим усе й скінчилося. Можливо, учасники постановки не погодяться зі мною, оскільки намагалися використовувати барочну манеру співу, але відчуття справжньої барочності поки що не виникло.
Чесно кажучи, я б теж, мабуть, не звернула на це увагу, якби не прослухала в Гамбургу "Альцину". Там було три по-справжньому генделівських солісти: контратенор Франко Фаджолі (Руджеро), італійське контральто Соня Пріна (Брадаманта) і сопрано Юлія Лежньова (Моргана).
Барочний спів передбачає нескінченні вібрації, фіоритури, колоратурні пасажі й вільні каденції.
Автентичне виконання музики бароко має, хоч як це дивно, багато спільного з сучасною імпровізаційною музикою.
Інтерпретація старовинного нотного оригіналу розуміється як живе "перестворення" музики. Це особливі методи прочитання нотного тексту, навичка на ходу розшифровувати цифрований бас (із цим у нинішній постановці було все гаразд, його виконували клавесини, теорба, віолончель і контрабас).
Чимало того, що має вносити автентист, в оригінальних нотах часто не міститься, виконавець сам інтерпретує вокальну й інструментальну орнаментику, динамічні нюанси, темпи, штрихи, альтерацію, що виникає, тощо. Не можу сказати, що з цим було все гаразд.
Повторюся, співали добре, міцно, відмінно ввійшли в образи, були цілком переконливі й різноманітні у зміні настроїв та почуттів.
Дідона - сопрано Інна Гусєва - розспівалася по ходу вистави й відмінно "проплакала" знамениту фінальну арію своєї героїні.
Еней - красень і спортсмен, соліст Національного театру оперети баритон Євген Прудник - виявився на місці в ролі античного героя й неодноразово продемонстрував свою чудову фізичну форму.
Друга служниця (Інна Калугіна) та дві відьми (сопрано Олена Нагорна й альт Тетяна Яшвілі) теж намагалися здивувати "лица необщим выраженьем" і цілком із цим упоралися.
У ролі Чаклунки привабив прекрасний характерний бас Ігор Воронка - з крупними рисами обличчя, високий і виразний. Яскраво сприймалася фальшива, підступна й хитра "подруга" цариці сопрано Мар'яна Боднар. Коротка, нетипова для цієї опери-серіа веселенька арія моряка (тенор Орест Орищук) і Дух Меркурія (контратенор Олександр Лось) урізноманітнювали останній акт, що трохи затягнувся своєю ламентозністю.
Сподобалося звучання й пластичне вирішення маленького хору (дев'ять жінок та п'ятеро чоловіків, їх готувала хормейстер і коучер вокалу Наталя Хмілевська).
Зі смаком розроблені оформлення сцени та костюми художниками Максимом Кунцем і Христиною Корабельник.
Не можна не помітити, що дикція, незалежно від того, сучасною чи "давньоанглійською" говіркою, як наголошують організатори, співали артисти, залишала бажати ліпшого. Добре "промовляли" партії Воронка й Прудник.
OPEN OPERA UKRAINE про себе
"І головне - у форматі, фактично, приватної антрепризи (солістів, хор, музикантів зібрали звідусюди, і не тільки з України) створено повноцінне театральне видовище елітарного штибу (тобто - не для "каси"), що може дати фору стаціонарним театрам опери та балету за сучасністю підходів до музичної класики в поєднанні з елементами історичної реконструкції її звучання".
Погоджуюся: видовище повноцінне. Чи вдалося впоратися з "елементами історичної реконструкції звучання музичної класики" - питання відкрите. І, можливо, в наш час не обов'язково козиряти "елітарністю". Скрізь у світі стаціонарні театри повсюди ставлять барочні опери, як у традиційних, так і в сучасних сценічних інтерпретаціях. І зали там повні.