Павло Чучка — кандидат філологічних наук, депутат Ужгородської міської ради, підприємець, поет-сатирик, художник-карикатурист, постановник гумористичних телемініатюр, зрештою, відомий на Закарпатті політично активний громадянин. Десять років тому вирішив стати економічно незалежним. Його ресторан «Деца у нотаря» в Ужгороді вартий поважної та водночас веселої розмови.
— Як сталося, що ви, творча людина, гуманітарій, стали бізнесменом?
— На 23-му році трудового стажу я порвав з бюджетною роботою і ризикнув розпочати власну справу. Поштовхом став крах соціальних гарантій в державі. А в основу лягла свіжа економічна ідея: товарообмін українських парникових огірків та помідорів на банани із-за кордону. Тогочасна різниця в цінах дозволила мені протягом року відкрити в Ужгороді перший супермаркет «КоЗак», придбати два вантажні автомобілі, добудувати для Спілки художників картинну галерею, видати збірку власних сатиричних віршів. Кількість робочих місць у фірмі перевищувала 40.
— То чому ж ви з часом закинули такий успішний бізнес?
— Закинув вимушено, бо значно погіршився інвестиційний клімат. Почалася «чехарда» з податками на експорт-імпорт: без вільних обігових коштів стало неможливим ритмічне розмитнення товарів. Посилилася конкуренція з боку тіньового бізнесу, а також з боку конкурентів, які працювали у тепличному пільговому режимі під «дахом» чорнобильців, афганців, інвалідів, Кабміну та інших структур. Внаслідок падіння виробництва в країні кордон залишився одним із небагатьох джерел доходів чиновницької братви всіх рівнів. Голод породив апетити, збільшив побори.
— І тоді з’явилася «Деца у нотаря»?
— Так. Нові умови продиктували новий вид діяльності. Я орендував на околиці Ужгорода аварійну будівлю з територією, де протягом шести років, не вилазячи з ремонтів, створив стилізовану корчму-музей. Кінцева мета вже проглядається: намітився етнокультурний комплекс, де гості області одержать уявлення про наші страви, архітектуру, мову, історію, деякі традиційні промисли краю. Є літня колиба, «децаленд» (за аналогією з діснейлендом — комлекс розваг) та інше. Все це насичене гумором «власного виробництва» та... працівниками, які не лінуються, не брешуть, не крадуть, не випивають, не мають санітарно-гігієнічних проблем, вміють спілкуватися з відвідувачами.
— А як вам вдається далі розвивати свій бізнес?
— Все зводиться до втілення оригінальних задумів на основі власного досвіду та спостережень за поведінкою людей. Найбільше гальмо — брак коштів. Те, що можна б зробити за рік-два, змушений буду робити все життя. Практично самофінансуюся, а роботи виконую силами колективу. Це дає відчутну економію і водночас підтримує народний стиль мого закладу: скромний і теплий. Неординарність принаджує гостей. Люди цінують свіжі ідеї, і я намагаюся подавати їх щонайбільше. Приміром, після останнього невиразного затемнення Сонця в Ужгороді я дав на місцевий телеканал оголошення: «Щодня в «Деці у нотаря» до кінця року можна спостерігати сонячне затемнення в залежності від кількості випитого». Минуло півтора року, а відвідувачі все ще продовжують вимагати від персоналу корчми затемнення Сонця. Або інше оголошення: «В «Деці у нотаря» ви можете зустрітися за обідом з Іриною Білик, Вахтангом Кікабідзе, Тарасом Петриненком, групами «Любе», «Грін Грей», Вєркою Сердючкою». Успіх має і моя власна рекламна продукція, зокрема, сувенірне меню, індивідуальні посвідчення «п’яним» водіям, які нібито захищають їх від автоінспекторів ДАІ, келихи для пива з фірмовим написом: «Деца у нотаря». Панове, не матюкайтеся, please» Корчма оздоблена годинником-тверезоміром, мапою-глобусом Закарпаття, меморіальним підвалом з написом: «У цьому підвалі 8 березня 1913 р. В.Ульянов (Ленін) разом з Інесою Арманд переховувався від переслідування Н.Крупської». На дверях при виході з корчми сформульовані три можливі стани відвідувача: «Якщо йдеш тверезим, то це — наша вина», «Якщо йдеш п’яним, то це — твоя радість» і внизу (на рівні колін) «Якщо можеш стояти лише на чотирьох, то роби вигляд, ніби уважно читаєш цей напис». На території розташований найвеселіший у Європі «цвинтар» з могилами: «Нечесний офіціант», «Невідомий п’яниця», «Вони помилились на виборах», «Правдивий журналіст» і т. д., а також унікальний ігровий атракціон для інтелектуалів — «Дендро-дурка». Придумав, спроектував і виготовив сам. Словом, моя корчма розрахована на мислячого відвідувача, котрий прагне і духовної поживи, тому він і є найчастішим моїм гостем. Фотоапарат або відеокамера поруч з кухлем пива — типова картина в «Деці».
— Ви продовжуєте займатися політикою?
— Політика для мене — це Рух до осені 1989 року. Найвищим досягненням була перемога партії в Ужгороді на виборах до Верховної Ради 1998 року, коли я очолював міський осередок Руху. Нині формально я позапартійний, але не мовчу...
— Чим є для вас бізнес? Про що мрієте?
— Мій ресторан — форма виживання до ліпших часів, своєрідний кокон. Він давно вже перетворився в місце відпочинку інтелектуалів. Мрію про економічно-правове потепління, про однакові правила бізнесу для всіх, щоб знову піднятися, заробити гроші для видання ще однієї збірки своїх сатиричних віршів і завершити розбудову рекреаційного комплексу. Мрію знайти порядного інвестора, компаньйона.
— Чи продовжуєте займатися науковою роботою?
— Працював на посаді доцента в Ужгородському національному університеті. Тепер там не працюю, бо мені спротивився режим застійних часів нашого університету. Спорадично беру участь у наукових мовознавчих конференціях, публікую наукові праці, однак більше уваги приділяю виступам у місцевій пресі. Скажу вам по секрету: щоби не відчувати себе відлученим від «науки», недавно перереєстрував свою фірму на приватне підприємство «Академія» з ректором (мною) на чолі, деканами-барменами, завкафедрами-кухарями, викладачами-офіціантами, студентами-відвідувачами... Студенти-випускники отримуватимуть пам’ятний диплом, проектуванням якого я тепер займаюсь.
На завершення розмови пан Павло показав найцінніший експонат корчми-музею — «Книгу взаємних симпатій», з якої цитую:
«Пану Павлу Чучці, поету, вченому і підприємцю:
Я захоплений дотепним художнім оформленням Вашого закладу, сама назва якого — корчма — заслуговує на якнайширше поширення по Україні. Захоплений Вашим умінням встигати займатися і політикою, і поезією, і Вашою корчмою. Політикою — задля добра всієї України, поезією — задля задоволення душі своєї та Ваших доброзичливих відвідувачів, корчмою — задля зміцнення здоров’я українців. Хай Господь Вам допомагає. Левко Лук’яненко».
Павла Чучку неможливо сприйняти цілісно без ознайомлення з його дотепами, тому пропоную Вашій увазі добірку його гумористичних поезій:
ЕЛЕКТОРАБ
Я дякую,
схиляюся,
шаную.
Я схвалюю, пишаюсь,
голосую. Я гордий, радий
і щасливий. Я до нестями
шанобливий. Я весь у захваті
від шефів:
від їх ідей, портретів і декретів.
Я від любові ладен вмерти!
Я вже вмираю... Дайте жерти!
УКРАЇНСЬКИЙ ТЕРМІНАТОР
Кому продатися за гроші?
За хліб? За пачку сигарет?
У мене дві руки робочі:
Я профі, я авторитет...
Можу продатись по частинах;
легеню, нирку, пару губ
Я гомо сапіенс — людина:
поки торгую, я живу!
Не продається лише серце,
бо в мене вже його нема.
Бо замість серця — один долар.
Тут я збрехав: насправді два.
ЦЕЛОФАНОВЕ ПОКОЛІННЯ ОБИРАЄ РЕРSІ
У вухах — тампакс, памперс — в роті,
Перед очима — еМ-Ті-Ві.
Навколо шопи, шопи, шопи,
менти, путани і круті...
«Ай фак ю» — в мене в голові.
Нікому на фіґ я не нужен.
У предків був хоч комсомол.
Я тиняюся понад Ужем,
Ноу проблемс, тільки:
рок-н-рол, дірол, петрол та стіморол.
Я їм на брекфест,
на вечерю сертифікований хот-дог,
Я в екологію не вірю,
май дрінк — це маракуя сок:
із тетрапака просто в рот.
Май скул, май тічер — Шварценеггер,
Май френдс — Мадонна і Ван-Дамм,
Май м’юзік — техно, реп і реггей
і Майкл Джексон намбер ван:
це ніби перший наркоман.
Гуляю з бабою, як рейнджер:
в бронежилеті, вері велл !
В кущах тусується тінейджер:
у неї плеєр, в мене пейджер,
зв’язав навіки нас U’tel!
Я їй кажу: не йди додому.
Останься вумен, ай вонт ю,
Вона — таксі по телефону
і каже: «Сьогодні ноу, чи чуєш, ю?»
Я кожний фрайдей регулярно
по сателітці секс смотрю.
А я мудак, відсталий буллшіт,
ще на еротиці сиджу.
ТРАНСЛЕЙТ
Ай лів — це значить я живу, Ай лав — це значить я люблю,
Ай фак — це значить буду жити,
і жити будуть мої діти,
якщо субсидію візьму.
ГІМН ПОДКАРПАТОРУСЬКОЇ НОМЕНКЛАТУРИ 90-х
Ще не вмерла Верховина,
як ліси у горах ще нам браття
українці красти тут дозволять.
Згинуть наші конкуренти,
як шовдарь у роті,
запануємо у краї, як вепирь в болоті.
Гроші й славу ми положим нашого
народу.
А взамін собі попросим крісла
в нагороду.