До 3 грудня в Punta della Dogana і Palazzo Grassi у Венеції триватиме виставка "Скарби затонулого корабля "Неймовірний". Автор проекту - всесвітньо відомий Демієн Герст.
Цей проект - легенда про корабель, що затонув дві тисячі років тому біля берегів Східної Африки, - неймовірно реалістичний і приваблює юрби туристів. Десять років знадобилося, щоб "підняти" дорогоцінні знахідки з дна морського, багато артефактів не реставровані, вони обросли водоростями й коралами. Тут амулети, коштовності, гробниці, скульптури богів і міфічних істот. Усі цінності мають переконливий вигляд, експозиція не поступається археологічним знахідкам Британського музею і "Метрополітен". Прекрасні величезні фото й відео стали своєрідним свідченням порятунку знахідок з морських глибин. Якби Герст не "підняв" це з океану, через ще дві-три тисячі років наші нащадки справді вважали б знахідку найціннішим скарбом. Як стверджує художник, він вклав у проект понад 69 мільйонів доларів, створивши 189 творів. І вперше один з найвпливовіших колекціонерів світу Франсуа Піно віддав одному художникові два свої виставкові простори.
Демієн Герст з покоління 1980-х. У студентські роки втілив у життя Freeze - виставку, яка стане відправною точкою злету для групи сучасних художників з Великої Британії, пізніше всесвітньо відомого творчого об'єднання Young British Artists (YBA), або "Молоді британські художники".
Чарльз Саатчі відкрив Герста світу. Абсолютно незрозуміло, чому колекціонер, який володів роботами Поллока й Воргола, любив постекспресіонізм і заснував досить успішне рекламне агентство, вирішив глянути на роботи молодих британців, але щасливий випадок звів шляхи Саатчі й Герста свого часу воєдино.
Тема смерті особливо цікавить художника. І це не дивно - у роки навчання він проходив практику в морзі. Його знаменитий проект у Тейт коштував життя тисячам метеликів, випущених Герстом умирати в галереї виставки. Ідея краси померлих створінь простежується в серії інших його робіт: мертві тварини у формальдегіді, скляні медичні шафи з пігулками або кістяками й аналогічні наративи в живописі. Такою є і нашуміла робота Герста "Фізична неможливість смерті у свідомості живого", що являє собою акулу, поміщену в акваріум з формаліном. П.Саатчі понад чверть століття тому придбав її за 50 тисяч фунтів стерлінгів, а 2004-го продав за сім мільйонів у тій самій валюті. Скоріше за все, у свідомості живого - неможливість зрозуміти ціну цього твору.
Та повернімося до виставки "Скарби затонулого корабля "Неймовірний" у Венеції. Як уже згадувалося, виставка проходить у просторі двох виставкових комплексів фонду Франсуа Піно - Пунта дела Догана і Палацо Грассі. Займає колекція п'ять тисяч квадратних метрів музейного простору.
Це перша велика персональна виставка Демієна Герста в Італії за понад 13 років. 2004 року в Археологічному музеї Неаполя було представлено серію його робіт "Агонія і екстаз".
Що ж, виходить, паризький колекціонер і власник аукціонного будинку "Крісті" Франсуа Піно повертає світу колосальну "знахідку" - і ні, це навіть не велетенська скульптура безголового демона з чашею, це сам Герст!
Тут, у Венеції, Герст перевіряє віру глядача на міцність. "Вірю - не вірю", або як далеко уява готова пройти разом із зухвалою експозицією Герста. Водолази "врятували" понад сто робіт - гігантські скульптури морських монстрів, інкрустованих коралами й напівкоштовними каменями, золотих мавп, єдинорогів з гірського кришталю, зброю, ідолів, черепах, левів і ведмедів, Будду, фараона з блакитного граніту, що неймовірно повторює риси обличчя Фаррелла Вільямса, погруддя богині - двійника солістки групи "Ді Антвурд" Йоланди, мармурову Нефертіті з рисами Ріанни, бронзового Міккі Мауса, богиню Кейт Мосс. У деяких образах можна розпізнати самого Герста. На скульптурах - багатовіковий відбиток морського руйнування. Античність, змішана з новими "богами й ідолами" сучасності. На запитання, чи правда, що автора надихали деякі знаменитості, Герст відповідає: "Все залежить від вас - чи вірите ви".
Яка ж легенда криється за "уламками затонулого корабля"? Роботи Герста повідають прадавню історію руйнування величезного "Неймовірного" корабля, що належав Сіфу Амотану II, рабу, який отримав волю і почав процвітати. Розкіш дозволила йому зібрати велику колекцію творів мистецтва й завантажити на корабель, який рушив у напрямку до нового храму, але судно зазнало катастрофи у водах Індійського океану. Через дві тисячі років уламки "Апістоса" (так називається корабель грецькою мовою, що, власне, й означає "неймовірний") виявили, провели грандіозні роботи для підняття затонулих "скарбів" з дна морського, зафіксували це все в стилі Дискавері - гарно, масштабно й зі смаком, вичітковуючи кожну деталь. (До слова, про деталі: костюми дайверів також ретельно розробив Герст, і уважні глядачі неодмінно завважать символічність у нюансах.)
Сотня артефактів, зібраних Сіфом з усіх куточків прадавнього світу, збереглася в різному стані. Деякі покриті тисячолітнім шаром з коралів і черепашок, інші очищені для експозиції. Розмір експонатів варіюється від найбільшого безголового демона, заввишки три поверхи, до дрібних золотих монет, розміром з горошину. Все це "світове надбання" Сіф збирав у шаленому прагненні знань і влади. Чому саме сто експонатів? Відповідь Герста проста: за аналогією з радіопередачею британського мистецтвознавця й журналіста Ніла Макгрегора "Історія світу в 100 предметах".
Звичайно ж, уся ця легенда - вигадка. Навіть ім'я Сіфа Амотана II - це анаграма. Якщо переставити англійські букви місцями - відкривається зашифрована фраза "Я - вимисел". Ну що ж, символізм, загадки, а часом і сарказм властиві Демієну Герсту, і уважний глядач завжди знайде ключ до численних дрібних "ребусів" художника, які подекуди не очевидно впадають в око.
Проект охарактеризували найамбіційнішим, наймасштабнішим і найскладнішим на сьогодні. Практично до самого відкриття задум зберігали в суворій таємниці. Якщо ще зважити на те, що в підготовці й виробництві всієї виставки брали участь 250 майстрів у п'яти різних країнах протягом 10 років, можна приблизно уявити собі, наскільки "високі були ставки" й фінансова підтримка. Хто спонсорував це все? Герст. Він сам признався одному британському виданню, що, перш ніж зародилася ідея, галереї пообіцяли, мовляв, він може заручитися їхньою підтримкою, покластися на них як на банк. Але коли Герст прийшов з ідеєю в оформленому вигляді, вони відправили його в банк за його ж коштами.
Машину було запущено, і зупинити політ фантазії художника вже було неможливо. Працювали з абсолютно різними матеріалами, зокрема і з одним з його найулюбленіших - золотом. Амулети, щити, скорпіони й мавпи. Сам автор заявляє, що золото в легендах було символом скарбів. Адже якщо з моря виходить людина зі здобутим артефактом, що блищать золотом, усі підсвідомо вірять, що це скарб.
Невже хтось вірить у реальність легенди про Сіфа Амотана II і про корабель, який він втратив в океанських водах? Герст наголошує, що є ж люди, які вірять у фейкові історії. Або є уряди, які легко програмують уми населення. І це лише два-три приклади з багатьох. Здається, що треба багато часу, аби люди повірили чомусь, далекому від дійсності. Та це зовсім не так! Художник каже, що працював над проектом упродовж десятка років і тепер він сам абсолютно упевнений, що Сіф Амотан - справжня людина. Йому присвячено стільки часу, що він "оселився" у свідомості як історична постать, яка реально існувала. Фікція стає реальністю. І доволі швидко.
Тоді, за його ідеєю, все зводиться до віри. Він не торкається політики відкрито, але грані розмиті. І тут виникає супутнє запитання: чи можна розглядати його ідею як свідчення і навіть запобігання вразливості нашого сприйняття й контролю ззовні? Навіть якщо на сприйняття намагається впливати такий, здавалося б, безневинний інститут як музей?
Арт-дилери з досвідом не втрачають пильності в роботі з Герстом. Як довго протриває нова хвиля захвату? Безумовно, художник - майстер епатажу, вдало читає запити суспільства, але навряд чи він Пікассо ХХІ століття. "Як я дивитимуся в очі своїм клієнтам, коли вони зрозуміють, що купили "мас-маркет" мистецтва?" - нещодавно сказав мені один з найвпливовівших галеристів, колекціонер Пікассо, Моне й Модільяні. Я надаю перевагу художникам, що стали історією…. Уся ця видовищність, ажіотаж - лише добре продумана гра… Що тільки не називали мистецтвом у наш час!
Виставку критикують і хвалять, вважають провальною і найбільш відвідуваною у Венеції, про неї написали всі найавторитетніші арт-оглядачі.
Подейкують, що продаж за перші тижні перевищив 200 мільйонів доларів. Ну що ж, коли щось і зависне на складі, можна знову втопити в морі й залишити спадщину.