День народження — свято родинне, навіть коли йдеться про першу круглу дату телеканалу «1+1». Відзначають його зазвичай разом із друзями, відповідно до смаків винуватця торжества. Керівництво каналу з першого дня заявило про яскраво індивідуальний образ свого дітища і, відзначаючи кожну наступну дату, намагалося внести в це свято особливу родзинку. Вони «пригощали» своїх гостей присутністю кінозірок першої величини: Мішель Мерсьє, Ален Делон, Режис Верньє та ін. Що й казати, це було досить по-новому для нашої не вельми розбещеної публіки та цікаво.
Але в день свого п’ятиліття, помінявши неосяжні простори Українського дому на аристократично-затишний зал філармонії, іменинники влаштували гостям воістину бенкет для душі. Підкресливши тим самим свій власний духовний рівень.
«Делікатесами» були зірки першої величини, «золоті голоси», які співають на кращих сценах світу. І екзотичність спеціально запрошених каналом зірок полягає в парадоксальній ситуації: це наші співвітчизники, котрих гідно оцінили за межами рідної землі, а час їхніх виступів і концертів розписаний на роки наперед. Тому низький уклін організаторам цього свята, які подарували глядачам (а ними, крім присутніх у залі, стала вся телеаудиторія каналу, телеверсія концерту була в ефірі недільного вечора) натхнення спілкування з високим мистецтвом.
Особливий настрій з’являвся ще у фойє, де в чотири руки грали джазові імпровізації батько та син Полонські. А концерт, створюючи особливу атмосферу свята, почався з увертюри до моцартівської опери «Весілля Фігаро» у виконанні Національного заслуженого академічного симфонічного оркестру України під керуванням Володимира Сіренка. Оркестр звучить чисто й злагоджено, тактовно працює із солістами, у його складі — чудові музиканти, в чому переконують соло з окремих творів. На мою думку, диригентська манера Сіренка вирізняється певною відстороненістю й емоційною стриманістю. Це, втім, справа смаку й не применшує переваг ані оркестру, ані диригента.
А потім на сцену «ринув» зорепад. П’ятнадцятилітнього Артема Ахмедова, лауреата всеукраїнських і міжнародних конкурсів, змінив густий бас народного артиста України Валентина Пивоварова, соліста Національної опери України та Швейцарської опери. Він проспівав ніколи не чуту нами на рідній сцені, складну за вокалом і драматургічною наповненістю арію Банко з опери Верді «Макбет», арію Сусаніна з однойменної опери Глінки, а завершив виступ зворушливим виконанням української народної пісні «Взяв би я бандуру».
Володарка Гран-прі конкурсу Марії Каллас, заслужена артистка України Ольга Микитенко, легко долаючи своєю чарівною колоратурою складні пасажі, проспівала болеро Олени з вердіївської «Сицилійської вечірні», «Колискову Клари» із «Поргі і Бесс» Дж.Гершвіна та відомий романс Кропивницького «Соловейко».
Народний артист України, лауреат особистої премії Плачідо Домінго, соліст Національної опери України та «Метрополітен-опера», який, крім гарного тенору, володіє, як мало хто із власників цього голосу, презентабельною зовнішністю, темпераментно проспівав арію Фернандо з опери Соросабаля «У порту», «Закоханий солдат» Кано та «Чорнії брови, карії очі».
Сказати про заслужену артистку України, лауреата численних міжнародних конкурсів, солістку Національної опери України та Віденської опери Вікторію Лук’янець, що, крім дивовижного срібного голосу, природа подарувала їй іскрометну чарівливість, — усе одно що не сказати нічого. На слух її найчистіше сопрано заворожує, але коли бачиш її на сцені — відчуваєш гіпнотичний захват. Драматичну Джильду з «Ріголетто» Верді змінює темпераментна Розіна з «Севільського цирульника» Россіні, а за нею звучить вражаюче виконана а-капела українська народна пісня «Ой, де ти підеш».
Бас Анатолія Кочерги, народного артиста СРСР, який вже тривалий час співає у Віденській опері, добре пам’ятають ветерани-завсідники Національної опери України. Його голосова палітра й акторські здібності заворожили глядачів і в арії Алеко з однойменної опери Рахманінова, і в гострохарактерному Базиліо з «Севільського цирульника».
Блискучим заключним акордом концерту пролунала застільна пісня з опери «Травіата», виконана Вікторією Лук’янець і Володимиром Гришком.
Знаєте, я давно не відчувала такої гордості за свою країну, як на цьому чудовому концерті. Жаль, що день народження тільки один раз на рік. І ще мені жаль державних мужів, котрим час або справи не дозволили вшанувати своєю присутністю цей бенкет духовності. Чи це не їхній рівень?