«Яке чудотворне, яке вражаюче потужно талановите письменницьке слово. Образи, викликані та звеличені ним, живуть сотні років і передаються мільйонам читачів. Їх можна назвати вічними супутниками людства...». Ці слова О.Купрін написав 1931 р. з нагоди відкриття пам’ятника д’Артаньяну в центральному місті Гасконі — Ош.
Справді, хвилювала і ще довго хвилюватиме майбутні покоління доля четвірки славетних мушкетерів, літературне життя яким дав Александр Дюма. Він і сам із цікавістю спостерігав за ними і через десять років, і через двадцять. Наш сучасник, поет і прозаїк Євген Євтушенко теж вирішив подивитися на бравих хлопців зі шпагами через, ну, не знаю вже, скільки... через багато років. І написав п’єсу «Дякую вам назавжди». Чудовий український композитор Юрій Шевченко, що має величезний театральний досвід і не менш сильну ностальгію за ідеалами юності, написав музику до неї. Так у репертуарі Національного театру ім.І.Франка з’явився новий спектакль — мюзикл «Ех, мушкетери, мушкетери...». Стереотипи глядацького сприйняття, завдяки радянській кіноверсії про пригоди мушкетерів, назавжди поселили їхні образи в музичній стихії. Якщо мушкетери — то це погоня, скачки, дзенькіт шпаг, вино річкою, королівські бали, ну, як же все це без музики? Насичений нею, яскравою, театральною, із сучасними ритмами, і франківський спектакль, хоча у визначенні жанру виникає сумнів. Актори співають, танцюють, одночасно рухаються в масових сценах, але все це, радше, елементи музичного спектаклю у виконанні драматичних акторів.
Перед творцями спектаклю (режисери Д.Чирипюк, П.Ільченко, сценограф А.Александрович-Дочевський, балетмейстер І.Задаянна, переклад поезії А.Навроцький) стояло непросте завдання — вдихнути нове життя в гранично хрестоматійні образи улюблених героїв — хороброго д’Артаньяна (О.Стальчук), шляхетного Атоса (О.Зубков), добродушного Портоса (В.Баша), проникливого Араміса (О.Шаварський). «Що стало з історією, — ремствує Є.Євтушенко вустами головного персонажа, — вона розпалася на історійки...». Дивовижним чином спектакль «Ех, мушкетери, мушкетери...» теж наче розпадається на окремі історійки, не пов’язані єдиним режисерським рішенням. Хоча претензії щодо відсутності стрункої конструкції дії в основному треба висувати драматургові. У п’єсі простежуються сюжетні лінії кількох творів Дюма. Ідеалам, віруванням, надіям і самовідданості шляхетних героїв ХVII століття автор дає оцінку з позицій бунтарського духу шістдесятника століття двадцятого. У спогадах його розчарованого, постарілого д’Артаньяна — ностальгія за славними часами, біль від нинішніх утрат. Автор прагне сказати багато, для нього важливі безліч аспектів, він хоче провести «похорон минулого» якнайпишніше. Але не виходить відірватися від своєї доби. Хоча й говорить про це Євтушенко сьогоднішній — усе просякнуто духом часів його юності.
У такому самому часовому ключі й режисерські пошуки — на сцені все традиційно, впізнавано, передбачувано. Стилістика спектаклю нагадує вітчизняну оперету зразка 70-х, а смілива алегоричність, вгадувані паралелі, асоціативний ряд подій сучасному глядачеві вже здаються наївними. А можливо, годі чекати на сцені органіки від майже казкових романтиків, котрі йдуть зі шпагою на смерть заради ідеалів честі, любові, дружби, справедливості? Але ж були ці справжні герої! Чому ж тоді на спектаклі долає відчуття несправжнього, неприродного, безенергетичного існування акторів, які грають цих героїв?
Перелік порушених тем широкий — палацеві інтриги, любовна пристрасть, протистояння влади і творця, злочинність будь-якої влади, ідея свободи особи, чоловіча шляхетність, сміливість, згадка про романтику подвигу. Жаль тільки, що не вийшло пронизливої притчі про високу шляхетність людського духу. Безперечно, спроби уникнути однозначності в трактуванні характерів і сюжету були, але «взяли гору» потоки дощу з барвистих мильних бульбашок, метушня маскарадних масок, одіозний фінал із піонером-ленінцем, себто юним мушкетером.
Крапки в назві спектаклю свідчать про певну розгубленість — «Ех, мушкетери, мушкетери...». Можливо, знак оклику наприкінці надав би іншого звучання цій фразі й спрямував би розповідь в інше річище? Пошук варіантів непередбачуваний, справі д’Артаньяна і трьох мушкетерів, «живій і перемагаючій», ще довго хвилювати уми літературних послідовників. Хоча з упевненістю можна сказати: навряд чи комусь вдасться перевершити Дюма.