Тим часом незалежні театри в дружному пориві іноді об'єднуються, а потім із гуркотом і фейсбучними викриттями, розстаються. Керівниця Асоціяції "Український незалежний театр" режисерка Влада Бєлозоренко про це знає, проте зробила ще одну спробу - об'єднати, скоординувати і чим можна, тим допомогти. Нова асоціяція вже знайшла союзників в особі деяких європейських режисерів, які обіцяють провести в нас майстер-класи. Обговорюється питання філії асоціяції у Львові, в інших містах.
Сама Влада - представниця нашого активного, жвавого, скуйовдженого нового режисерського покоління. Здається, ще недавно вони були серед тих, хто подавав надії, а сьогодні без імени й по батькові до них уже й не підступитися - Влада Валентинівна, Тамара Сергіївна, Станіслав Ігорович, Іван Сергійович. Ці та інші обдаровані гравці тепер становлять опірну стіну нашої спільної театральної будівлі. На рахунку Влади - дві успішні вистави в Молодому театрі, в "Золотих Воротах", її активно залучають у свою орбіту антрепризи, бо вона відчуває глядача й здатна робити касові постановки. Саме її незалежний проєкт "1984" має чудові відгуки в Європі й виграв приз на одному з міжнародних театральних оглядів.
Про нову фундацію, запуск незалежного артпроєкту "Божественна комедія" за твором Данте, про своє режисерське покоління розповідає Влада Бєлозоренко.
- Владо, як відомо, нещодавно ти зайшла як керівниця на валютну землю в центрі столиці біля станції метро "Арсенальна". Це БК "Печерськ". Раніше там продавали мед, панчохи, фрукти, овочі. Зараз не знаю що, не брехатиму. Тож як зробити це місце модним, жвавим, топовим, справді театральним? Ти, мабуть, постійно думаєш про це?
- Бути директоркою комунального підприємства у сфері культури - це пригоди Аліси в дивокраї. У запропонованих обставинах: круте історичне місце із сильною атмосферою і двома сценами; чудові люди в штаті, які несуть на своїх плечах тягар підтримання здоров'я цього творчого організму впродовж багатьох років; ідеальне місце розташування - самісіньке серце Києва; підтримка з боку Департаменту культури. Здавалося б - прийди, скреатив, зміни зовнішню рекламу, запроси медійних спікерів, збільш охоплення постів у Фейсбуку і спочивай на лаврах.
Однак, як виявилося, щоб залучити будь-якого фахівця - починаючи з прибиральниці й закінчуючи адміністратором чи заступником директора - ти маєш у запасі зарплату в 4000 гривень. У директора 5100. Хто сьогодні піде працювати на цю зарплату? Люди відсіваються моментально. А команда в нашій справі - це дуже важливий складник. Можливо, навіть найважливіший. Адже здати в оренду квадратні метри - не можна. Спонсори - не підуть. Узимку - холодно. І до того ж велика сцена в БК "Печерськ" з 1957 року без реставрації.
За півтора року роботи я точно зрозуміла одне: у мене немає внутрішньої потреби робити це місце модним чи популярним, мене не гріє подібна мета. Для мене важливо, щоб центр аматорської творчости виконував свою пряму функцію: був доступним для кожної людини - будь-якого віку, будь-якої національности, будь-якого достатку; брав у роботу найактуальніші творчі напрями; створював платформу живого діялогу та рефлексії для Людини.
Чи вдасться мені це? Чи я закінчу цей неймовірний розділ свого життя під назвою "Бюджетна сфера" і піду далі? Наразі не вирішила. Щодня мій кораблик гойдає з боку в бік, від оптимізму до тверезого реалізму. І… чимдалі реалізму більшає.
- Поговорімо про твоє режисерське покоління, до якого навіть я вже звертаюся на ім'я й по батькові. Що вас поєднує, що роз'єднує?
- Зізнаюся, я свідомо випала з театрального процесу. Я як режисерка не відчуваю композиції нинішньої ситуації, бо вона не в зоні моїх пріоритетів. Були й будуть завжди режисери моєї групи крові - Стас Жирков, Максим Голенко. Їх я знаю, відчуваю, шаную і люблю спостерігати за їхнім світом на сцені.
Є імена, які гучно звучать, - Іван Уривський, Давид Петросян, Дмитро Захоженко. Звучать - і чудово. Я завжди цьому рада. Але я їх знаю і відчуваю мало, мало дивлюся, тому в моїй внутрішній мапі вони поки що не живуть.
Мабуть, сьогодні я в театрі - людина-антилакмус, бо всі мої прагнення на даному етапі - у зоні незалежного й аматорського театру.
- Тепер починаємо розмову безпосередньо про незалежні театри, які ти вирішила об'єднати, очоливши цей процес…
- Незалежний театр ділиться в моєму світі на чотири історії: аматорський театр (люди без освіти, орендоване приміщення, професійний режисер), студійний театр (люди з освітою театральної студії, орендоване приміщення, професійний режисер), народний театр (міське приміщення центру творчости або будинку культури, люди без освіти, професійний режисер) і, власне, незалежний, він же проєктний театр (люди з освітою або без, оренда, професійний режисер).
Кожний напрям має свою специфіку. Я працюю в студійному театрі, мені подобається набирати групу, знаходити спільну театральну мову з нею у процесі навчання, а потім переходити до вистави. Ми стаємо однодумцями, таке собі "братерство персня".
До нас у Театр-студію "11" на даному етапі часто приходять студенти акторських факультетів, хочуть більшого. У мене вже була практика роботи в незалежному секторі - постановка в Дикому театрі.
- Я знаю, що недавно саме представників незалежного театрального сектора запрошували до Володимира Бородянського в Мінкульт на розмову. Власне, про що ця розмова? Що очікує наші незалежні театри вже в період Бородянського?
- Казали, що від часів незалежної України аматорські й незалежні театри ніяк не були вписані в культурну стратегію країни. Та й чи була ця стратегія щодо театрів узагалі - не знаю. Були особистості, вони рухали своїми індивідуальними силами театральний процес. Знаєте, як я їх бачу? Бурлаки на Волзі.
Ось зараз час змін. Варто пробувати окреслити мапу пріоритетів у культурі країни й йти за цими маяками. Я кажу зараз не про художню раду, яка раніше приймала прем'єру в режисера. Я про інше…
На цій зустрічі ми також говорили про те, що Асоціяція "Український незалежний театр" народилася тому, що з 2014 року аматорський театр в Україні - важлива соціяльна платформа. Люди приходять говорити, і ми їхній голос чуємо. Так, ці теми незручні, гострі, прямі. Люди хочуть знайти близького - у творчому сенсі й розділити своє хвилювання з ним, а також із драматургом, глядачем. Знаю, що театральні студії напхом напхані. Не ми - засновники - причина цього. Це певний лакмус нашого соціяльного життя.
Саме тому для мене зараз незалежний аматорський сектор актуальніший за репертуарний театр.
- Тим часом в ареалі Мінгумполітики нібито народжуються креативні ідеї "закрити" традиційні репертуарні театри, звільнивши будівлі-коробки й віддавши їх під проєктний театр. Як ставишся до таких ідей?
- Закривати, звісно, не треба. Репертуарні театри - творці прекрасного й духовного в суспільстві. Так буде завжди, незалежно від того, хто біля керма.
- Якби була така можливість, про що особисто ти попросила б міністра або президента - у питаннях театру?
- Не писатиму гіпотетично, просто піду й попрошу незабаром: нормальну зарплату кожному працівникові театру. Розумію, що це звучить так, ніби я кудись балотуюсь… Але це питання справді актуальне. Якщо в тебе немає статусу національного чи академічного - як жити?
Хочеться, щоб не треба було працювати на трьох роботах одночасно до глибокого неврозу, а всі сили віддавати одному місцю, але з якісним і кількісним коефіцієнтом корисної дії. Причому це стосується всього культурного середовища.
- Як складається життя твого гучного проєкту "1984"?
- Моє життя складається так, як мені хочеться. Я щиро рада, що можу попрацювати з сучасними драматургами і з класикою, з п'єсами підлітків і документальними текстами студійців. У моїх виставах грають студенти й актори з великим досвідом, відомі й зовсім невідомі, але які ревно працюють, молоді й поважні.
У Театрі-студії "11" я зараз ставлю другу у своєму житті пластичну виставу. Наша історія буде за мотивами "Божественної комедії" Данте, частина про Пекло. По суті, це абсолютно авторська історія.
Хочу, щоб ми її трохи "накатали", а потім поїхали в світ. Адже моя улюблена мова пластики універсальна в будь-якій точці планети.
Тим паче що на даному етапі в мене з'являються можливості виходити за рамки України.
У червні мене запросили до Німеччини на міжнародну конференцію аматорських театрів світу, уперше там була представлена Україна. Після цієї поїздки, власне, й народилася ідея заснувати Асоціяцію незалежних театрів. Світ великий у своєму досвіді й можливостях. Хотіти їх пізнати - здорове бажання.
Я - щасливиця. Усе, чого мені хочеться, - збувається. Звісно, мій досвід, як і в усіх, складається з труднощів, помилок, ґуль і маленьких перемог. Але ж життя сповнене саме цих складників, саме завдяки їм ми відчуваємо себе в часі й просторі. Тому немає жодної причини не почуватися щасливою жителькою цієї планети.