Видавець і читач побачилися на Одинадцятому київському міжнародному книжковому ярмарку «МЕДВІН: Книжковий світ-2008», наче закохані студенти в людному парку. Бо ж, як співається у пісні, «на інтимне нам не вистачає місця». Саме на масштабних виставках-ярмарках читач дістає доступ до практично всіх книжок, надрукованих в Україні останнім часом, та ще й за цінами виробника. А видавець має нагоду розрекламувати найсвіжіші новинки і збути недопродані наклади видань останніх років. Стати ж ближчими одне до одного заважає те, що вітчизняна мережа книгорозповсюдження практично зруйнована. Для її нормального функціонування потрібно принаймні 22 тис. об’єктів книготоргівлі, а ми маємо шість тисяч.
Книгарень в одній Варшаві більше, ніж по всій Україні. А коли ви востаннє бачили книжкову крамницю на селі? Цього року, відгукнувшись на пропозицію Держкомтелерадіо, уряд видав розпорядження, яким передбачено створити у всіх регіонах не менше однієї книгарні на кожні 20 тис. населення. Проте втілювати в життя написане ніхто не поспішає.
Через украй погану рекламу багато новинок книжкового ринку, які могли б зацікавити читача, залишаються в тіні. Майже нема в нас оптових та дистриб’юторських компаній, які б вивчали читацький попит і задовольняли його широким асортиментом видань, забезпечували своєчасну доставку та розрахунки між суб’єктами господарювання. У регіонах волають за новою українською книгою обласні та міські бібліотеки — що вже казати про сільські, які комплектуються за залишковим принципом…
Цим, звісно, проблеми вітчизняного книговидання не вичерпуються. Обговорюючи їх із керівниками центральних органів виконавчої влади на робочій зустрічі «Перспективи видавничої справи України в умовах загрози фінансової та економічної кризи», ініційованій Українською асоціацією видавців та книгорозповсюджувачів у рамках ярмарку «Книжковий світ», представники видавничої галузі були вкрай стурбовані. Хоча кількість найменувань книжок, що видаються в Україні, збільшується, середні наклади зменшуються. Відповідно, на одного жителя України сьогодні припадає аж 1,2 книжки (у Європейському Союзі — 5—8). До того ж собівартість кожного примірника зростає, що відбивається на гаманці споживача. А зовсім поруч лежать дешевші та різноманітніші російські видання…
18 вересня ц.р. Законом «Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні» було подовжено пільговий режим оподаткування господарської діяльності суб’єктів видавничої сфери до 1 січня 2015 р. Та якби ж то вартість книжки залежала тільки від податків! Українська поліграфія залежить від завезеного паперу, а він дорожчає. Вагома частина прибутку від продажу книжок лягає в кишеню власникам приміщень, що їх орендують видавництва та книгарні. Пільгового режиму оренди державного та комунального майна для «книжників» сьогодні немає. Немає і пільгового кредитування видавничої галузі — хоча, з огляду на те, що діється у вітчизняній економіці, говорити про нього наразі утопічно. Крім того, можуть зрости тарифи на пересилання друкованої продукції та преси — адже Міністерство транспорту і зв’язку України вирішило ліквідувати ДП «Преса» — підрозділ «Укрпошти», який досі залагоджував це питання…
Істотно підтримати галузь могла б реалізація пакета документів, підготовлених Міжвідомчою комісією з питань сприяння розвитку вітчизняного книговидання та книгорозповсюдження при віце-прем’єр-міністрі України. Ними регулюються такі нагальні питання, як пільгова оренда, пільгове кредитування, забезпечення населення книжковою продукцією, голографічне маркування імпортної друкованої продукції з метою запобігання контрабанді, незалежне фінансування публічних бібліотек, що дало б їм змогу самостійно закуповувати потрібні книжки у вітчизняних видавців, тощо. Проте з довгого списку ухвалено тільки закон щодо податкових пільг. Долю решти документів досі не вирішено, хоча Верховна Рада мала ухвалити рішення щодо них іще до 1 листопада ц.р. Не виконується Державна цільова програма популяризації вітчизняної книговидавничої продукції на 2009—2012 роки, розроблена Держкомтелерадіо…
До речі, хоча Державний комітет телебачення і радіомовлення України робить для вітчизняної книжки багато позитивного (той-таки пільговий режим оподаткування), видавнича справа губиться у цій структурі. Звісно, для ефективного вирішення «книжкових» проблем потрібне об’єднання зусиль усіх органів державної влади, але у галузі має бути господар, окремий центральний орган виконавчої влади — Держкомвидав. Та ідея його створення подобається не всім.
Півтора року тому Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів виступила з ініціативою створення Державного комітету у справах видавництва та мовної політики. Пропозицію було розглянуто на відкритому засіданні Національної ради з питань культури і духовності 30 травня 2007 року, її підтримав президент України. Проте відповідне розпорядження, яке надійшло до Кабміну торік 15 червня, проігнорували як минулий, так і теперішній уряди.
Аж ось 3 жовтня ц.р. до Кабінету міністрів надійшов лист від міністра культури і туризму України Василя Вовкуна, у якому він запропонував віце-прем’єр-міністрові Івану Васюнику передати книговидавничу галузь зі сфери управління Держкомтелерадіо до Мінкультури. При цьому спитати думку безпосередньо зацікавлених людей — видавців, поліграфістів, книготорговців, відомчих науковців — ніхто не потурбувався.
Треба сказати, до 1963 року Міністерство культури УРСР таки керувало видавничою справою. Але які вигоди дасть перепідпорядкування нині? Заступник міністра Ольга Бенч пояснила, що Мінкультури… краще поповнюватиме бібліотечні фонди. Це при тому, що в нашій країні до публічних бібліотек надходить 1% від загального випуску літератури. Було б, як в Америці, — 35% — мали б про що говорити… 73 з 76 присутніх на зустрічі керівників видавництв, поліграфічних підприємств, відомчих наукових установ та публічних бібліотек визнали передачу галузі недоцільною.
Заради справедливості зазначимо: далеко не всі проблеми української книги пов’язані з відсутністю належної уваги до галузі з боку держави. У світі — тій його частині, з якою ми хочемо себе ототожнювати, — книга є ринковим товаром. Втім, нарікати на «відсутність дистриб’юторської мережі» шановним видавцям видається перспективнішим, аніж шукати інших шляхів, які завдають клопоту, але є цілком реальними. Нинішній «Медвін» це підтвердив. Здавалося б, ярмарок — місце налагодження ділових стосунків, тут є можливість домовитися про співробітництво взагалі чи про окрему оборудку. І цих охочих домовитися — дрібних оптовиків із повітових містечок, які ходили від стенду до стенду, було на «Медвіні» немало. Не всі вони знайшли розуміння. Бо у багатьох ятках сиділи дівчатка-продавці, які на елементарне прохання про прайс лише злякано розширювали гарні очі, а нікого адекватнішого у межах досяжності не знаходилося. Видавці, які втратили цих клієнтів, мабуть, не відчувають себе обділеними — їм цікавіше боротися за держзакупівлі, ніж мати справу з «мішочниками», яким байдуже, що продавати — книги чи дамські колготки. Адже книга — це Місія, Політика, Духовність, тобто будь-що, тільки не мерзенний бізнес. То чи варто впадати у розпач з приводу відсутності ринку?
…Серед розмаїття друкованої продукції на ярмарку скромно примостилися два стенди, де читачеві ненав’язливо доводили переваги електронних книжок. Подумалося: а може, ще з десяток років — і книжкові виставки перетворяться на конкурси електронного обладнання для якомога комфортнішого споживання літератури у текстових та аудіоформатах? І прийдешнє покоління збайдужіє до відчуття кайфу від запаху свіжовидрукуваної книжки, доторку пальців до товстого шорсткого паперу, злагодженого танцю малюнків і тексту на прямокутному майданчику аркушів… А може, побачимо роздвоєння шляхів книжної культури: поряд із масовим електронним споживанням текстів існуватиме елітарне паперове — для естетів? І це буде класно. Не класно буде тільки в тому разі, якщо література — у будь-якому форматі — остаточно втратить свого споживача.