UA / RU
Підтримати ZN.ua

Чисте мистецтво скульптора Владімірова

Важко повірити, але в древньому Китаї, який подарував людству неймовірно багато зразків високохудожньої скульптури, творців цих шедеврів відносили до категорії ремісників, а не митців...

Автор: Олег Смаль
Скульптор Олексій Владіміров

Важко повірити, але в древньому Китаї, який подарував людству неймовірно багато зразків високохудожньої скульптури, творців цих шедеврів відносили до категорії ремісників, а не митців. Справді, якщо до критеріїв мистецького аристократизму відносити блідо-зелену анемічність та алебастрову білизну рук, справжнім скульпторам в цьому елітному салоні місця не знайти. Робота з гранітом, мармуром чи навіть глиною — вибір людей сильних, фізично й духовно. Так що скульпторів цілком справедливо можна зараховувати до лицарського ордену мистецького світу. Хто вони? Безстрашні Річарди Левове Серце чи наївні Дон-Кіхоти?

Поцілунок. 2004 р.

Виставка київського скульптора Олексія Владімірова, що відкрилася в молодій галереї «Арт-Блюз», унікальна за багатьма параметрами — якістю, обсягами, гармонійністю. Але особливо хотілося б виділити те, що більшість експонованих творів виконані з мармуру. Здавалося б, що тут незвичайного, адже з античних часів цей матеріал активно використовували митці. Земні надра наче спеціально вивергли на поверхню цей спресований, кристалізований в глибинах вапняк, щоб скульптори отримали шанс наблизитися до довершеності у відтворенні гармонії людини. Недарма є порівняння: тіло біле, мов мармур. Мармур теплий, мов тіло.

Те, що нині небагато скульпторів беруться відсікати зайвого з мармурових брил, поясняється не тільки проблемами з видобуванням придатної сировини. Скульптура з каменю — це тест на майстерність. Відсутність почуття гармонії, незнання анатомії відразу проявляться, й ніякі вигадки про новітність погляду та свідому деформацію форм не приховають відсутність таланту.

Олексій Владіміров щасливо поєднує у своїй творчості дві риси, конче потрібні скульпторові. Першу чітко назвала знаменита Віра Мухіна: «Ремесло з великої букви: якщо ти поганий ремісник, ти — ніщо». Друга — дивовижне почуття гармонії, яке пояснити словами неможливо, але воно відразу проникає в душу при знайомстві з роботами скульптора. Правда, митець зовсім не намагається створити навколо себе атмосферу гуру, котрий якщо й не досяг істини, то вже стоїть за крок від неї. Експоновані в галереї роботи Олексій називає чистим мистецтвом, бо їх створення жодним чином не зв’язано з чиїмось замовленням та зароблянням хліба насущного. На стандартне запитання, як він став скульптором, митець не говорив про перст Божий, трансцендентність, екзистенціалізм тощо. А пригадав, що в дитинстві робив реалістичні дерев’яні моделі автоматів, з котрими грав у війну.

На виставці Олексія Владімірова я чомусь пригадав теорію одного серйозного українського вченого, котрий був переконаний, що чоловік і жінка належать до різних видів теплокровних, які живуть у симбіозі. У багатьох композиціях виставки я бачив саме це прагнення злитися в єдину істоту, перемогти бар’єр, створений природою. Так живуть морські актинії та раки-самітники. Спробуй поєднати їх в якийсь гібрид — вони загинуть. Роз’єднай їх — смерть неминуча...

Пігмаліон благав богів оживити кам’яну Галатею. На виставці скульптури Олексія Владімірова такі заклики непотрібні. Його персонажі й так живі.