Київський академічний Молодий театр презентує глядачам уже 100-ту - ювілейну - репертуарну виставу "Четверта сестра" на основі п'єси польського драматурга Януша Ґловацького.
Ця п'єса з'явилась у репертуарі Молодого ще на початку 2007-го (прем'єра - 2 лютого). Світ у цей час здригався від наслідків урагану "Кірілл", обговорював авіакатастрофу в Індонезії, смакував перше покоління смартфонів iPhone. А до анексії Криму, до трагедії Алеппо, до вирви Донбасу (тобто теперішніх "інформшпалер") залишалося ще о-го-го як далеко.
Але в самій цій п'єсі - в "Четвертій сестрі" Я. Ґловацького - справді був відверто закладений якийсь тротил, таке собі передчасне знання про майбутні вибухи та інші жорстокі ментально-політичні рухи.
Януш Ґловацький, дуже відомий польський письменник і драматург, людина з особливим почуттям гумору (що частенько забарвлений у чорний колір). У "Сестрі" він абсолютно не церемониться ні з російськими художніми міфами, ні з "русским миром" взагалі. Уламки колишніх літературних світів він використовує для доволі жорстокої й відвертої пародії - не на Чехова навіть, тобто не на ідеальну гармонію його великої п'єси. У польського драматурга народжується доволі безжалісна пародія на таку собі російську химеру. Яка саме на уламках колишньої великої гуманістичної культури - сьогодні (в наш час) - здатна спровокувати непередбачуваний вибух…
У великій чеховській п'єсі чеховські три сестри мріють про "Москву, Москву", у польській п'єсі вони давно в Білокам'яній, отже і мріють - про Нью-Йорк, Нью-Йорк. До того ж у трьох теперішніх сестер з'являється ще й четверта - у вигляді братика Колі. Польська п'єса щедро нафарширована впізнаваними пострадянськими знаками життя та побуту РФ зразка 90-х і нульових: КДБ, маргінали, типажі "кавказької національності". В унісон із прем'єрою 2007-го один із журналістів навіть зазначив: "Театральну алюзію Чехова Ґловацький перетворив з антиімперської за змістом - в антиросійську та антипутінську". Уявіть, це було сказано ще 2007-го.
Режисер Станіслав Мойсеєв ставив виставу детально (вона триває майже
3 год. 40 хв.), ніби з розрахунком на її подальше особливо важливе життя. Ця вистава - в'їдлива, публіцистична і, звісно, багато в чому пророча. Чорна комедія як жанр обігрується режисером - затято, завзято. І акторський склад Молодого навіть 99-й раз грає "як уперше": Станіслав Боклан, Вікторія Авдєєнко, Ірма Вітовська, Олена Узлюк, Наталія Васько, Римма Зюбіна, Станіслав Бжезінський, Олександр Галафутник, Володимир Чигляєв, Кирило Бінн, Ігор Портянко, Ярослав Чорненький, інші.
Так сталося, що я побачив "Сестру" не на прем'єрі, а вже в коловороті наших теперішніх драматичних суспільно-політичних подій. І, навіть усвідомлюючи, що в енергетиці постановки за тривалий період її прокату дещо вивітрюється, не можна заперечити, що її гострий сатиричний публіцистичний запал потрапляє в саме серце нашого "сьогодні". До того ж, до честі режисера, він зберігає мудрість, аби не нищити й не принижувати і так нещасливих псевдочеховських героїв навіть у гострому польському соусі. Режисер уміє їх пожаліти, іноді приголубити, він здатен їм навіть щось вибачити, зберігаючи при цьому надважливу місію слов'янського театру - любити людину... попри весь жорстокий і трагічний політичний маскарад.
Переклав "Четверту сестру" українською Олександр Ірванець, який буквально у переддень 100-ї вистави й розповів мені, з чого ж це все почалося:
- Одного разу наприкінці 90-х я зайшов у Польський інститут, я там часом маю справи і підчитую свіжу польську періодику з їхньої бібліотеки. Читаю переважно журнал зарубіжної літератури, перекладеної польською "Literatura na swiece", і театральний квартальник "Dialog". Того разу я взяв свіжий "Діалог", і розгорнув його саме на п'єсі "Четверта сестра".
Я зачитався одразу, а потім забрав журнал із собою. Дома я читав далі, перекладав одразу для дружини Оксани деякі фрагменти, бо п'єса мене вразила.
Це був справді дуже класний текст.
Я почав перекладати сам для себе, не маючи жодних попередніх домовленостей. Просто хотілося, щоб цей текст з'явився українською.
А згодом, я вже зробив тоді першу дію й почав перекладати другу, - ми зустрілися зі Стасом Мойсеєвим.
Я дав йому текст, і через пару тижнів, під час наступної зустрічі, Мойсеєв запитав: а що там далі, у тій п'єсі, чим же вона закінчується?
Тоді я хутенько допереклав другу дію, і Станіслав Анатолійович дочитав до кінця.
-А потім - вистава?
- Минуло ще скількись часу, і народилася ця постановка, як на мене, - дуже добра, глибока й цікава.
- А з автором ви були попередньо знайомі?
- Це трапилося пізніше, вже перед самою постановкою ми й познайомились із Янушем Ґловацьким. Виявилося, що його дружина - уроджена киянка Олена Леоненко - відома в Польщі співачка й акторка. Вона саме приїздила до батьків у Київ, і ми зустрілися.
Сам Януш виявився дуже приємним і добрим чоловіком, у себе на батьківщині він мега-класик, знаний і шанований, і дико популярний.
- "Четверта сестра" - не єдиний ваш переклад творів Януша Ґловацького.
- Так. Зацікавившись його творчістю, у 2008 р. я переклав його автобіографічний роман "З Голови", який видало львівське видавництво "Астролябія". Два роки тому в "Темпорі" в Києві вийшла збірка п'єс "Найвищі будинки, найглибші могили", до якої входять "Четверта сестра" і ще три п'єси: "Попелюха", "Антигона у Нью-Йорку" та "Ялинка страху".
У 2013 р. в Харкові, у театрі ім. Т.Г.Шевченка, польський режисер Анджей Щитко поставив "Антигону у Нью Йорку", а невдовзі харків'янин Сергій Бережко поставив ще й "Попелюху", з молодими акторами, студентами харківського театрального.
Проте обох цих постановок тепер уже не можна побачити на сцені. З різних прикрих причин.
Але я бачив їх, і вони були добрі, безвідносно до моєї там участі. Та й участі ніякої не було, просто я дав тексти.
Треба додати, що драматургія Ґловацького виконується на сценах бродвейських театрів, а також у Парижі, Берліні, Стамбулі, Тайбеї, Косові і т.п. Крім того, Ґловацький - кіносценарист. За його сценаріями знято культовий польський фільм "Рейс", а також А.Вайда зняв фільми "Полювання на мух" і недавнього скандального "Валенсу".