Пісні як люди… У них свої долі, свій вік… Легендарній «Червоній руті» Володимира Івасюка у 2010-му виповнюється сорок років. Багато це чи мало для пісні? Здається, це мить, яка промайнула на наших очах. А водночас за чотири десятиліття ця Івасюкова композиція стала візитівкою української пісні ХХ століття… Її виконують найкращі співаки не тільки України, а й інших країн.
Написав пісню тоді ще самодіяльний 20-річний композитор, студент Чернівецького медичного інституту. Але чому саме така назва — «Червона рута»?
Відповідь на запитання дає головний зберігач фондів Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка Наталія Мороз.
«У 18-річному віці, вивчаючи коломийки, що їх зібрав в етнографічному збірнику і видав двотомником 1907 року у Львові відомий учений Володимир Гнатюк, майбутній композитор уперше надибав назву квітки — червона рута…
У рідкісному науковому виданні, подарованому з нагоди 50-річчя його батькові Михайлові Івасюку професором Чернівецького університету Олександром Волковим, у фольклорній мініатюрі, записаній у Карпатському селі Явчому, співалося: «Ой ходила, говорила гільтайова мати, Назбирала троєзілля мине чарувати, Назбирала троєзілля, чирвону рутоньку, Та хотіла счарувати мине сирітоньку».
Зацікавившись незвичною назвою (в іншій транскрипції — черлена рута), Володимир не зміг знайти підтвердження цьому природному феномену, адже рослина квітне жовтим цвітом…
І лише в 1969 році, перебуваючи разом із батьком у фольклорній експедиції в селі Розтоки Путильського району Чернівецької області, Володимир почув від місцевих селян-гуцулів легенду про таємничу квітку…
Дуже-дуже рідко вона дає червоний цвіт. Дівчині, якій пощастить знайти й зірвати ці чарівні пелюстки, випадає щастя і самій розцвісти як квітка і своєю вродою зачарувати вподобаного хлопця.
Як вважають дослідники, червона рута вважалася магічною квіткою ще за часів Стародавньої Греції.
А взагалі, вона веде свій природний родовід від біблійної неопалимої купини, неодноразово згадуваної на сторінках Святого Писання.
Під враженням від народної оповіді й народилися в Івасюка спочатку вірші, а потім і самобутня новаторська мелодія…
На той час його пісні вже виконував створений ним разом з однокурсниками естрадний ансамбль медичного інституту. Деякі твори Володимир показав Л.Дутківському — керівникові і засновникові першого в Україні вокально-інструментального ансамблю з ніжною назвою «Смерічка».
«Ми допомагали Володі аранжувати пісні, і він виконував їх разом з нами на танцювальних вечорах у Вижницькому районному Будинку культури, — згадує Левко Дутківський. — У серпні 1970 року під час нашого концерту в Чернівцях у Будинку культури медичного інституту він і награв мені на роялі дві свої нові пісні — «Водограй» і «Червона рута».
Вже при першому прослуховуванні пісні вразили своєю яскравою мелодійністю. Ми включили їх у репертуар і порадили Івасюкові запропонувати їх музичній редакції обласного телебачення».
***
Музичним редакторам пісні сподобалися, і молодому композитору запропонували записати їх у студії. Для цього він запросив музикантів з популярного в місті інструментального ансамблю «Карпати» (керівник В.Громцев) і молоду естрадну співачку Олену Кузнецову.
«На той час ми вже майже рік були знайомі, — поринає у спогади Олена Миколаївна. — Були однолітками, проте я вже мала досвід роботи на професійній сцені, пропрацювавши понад півтора року солісткою в джазовому ансамблі «Буковина» Чернівецької філармонії, яким керував відомий музикант Й.Смілянський. Гастрольні виступи нашого колективу відбувалися не тільки в містах України, а й за її межами. Володя, з огляду на мій досвід, ділився зі мною задумами деяких пісень, у тому числі «Водограю» і «Червоної рути». Тому не дивуюся, що саме мене запросив уперше виконати їх на телебаченні.
Працювалося важко. Складна мелодика пісень вимагала від усіх нас максимальної зібраності й зосередженості. Було зроблено 12 дублів, доки не домоглися належного звучання.
А 13 вересня 1970 року о 15.00 передачу «Камертон доброго настрою», в якій прозвучали записані нами пісні, показали по Республіканському телебаченню.
Через деякий час разом зі «Смерічкою» я виконувала «Червону руту» у фіналі популярної передачі Центрального телебачення «Алло, ми шукаємо таланти». Її записували в Мармуровому залі Чернівецького університету, і слухачі в залі, вже знаючи пісню, співали разом з нами.
На жаль, я не змогла поїхати до Москви на запис «Червоної рути» для фіналу телепрограми «Пісня-1971». І тоді Володя заспівав її разом із Василем Зінкевичем і Назарієм Яремчуком.
У 1972 році в Чернівецькій філармонії було створено вокально-інструментальний ансамбль «Червона рута». Солісткою стала Софія Ротару. А сама пісня і донині прикрашає її репертуар.
Крім уже згадуваної «Смерічки», яка теж перейшла на професійну сцену, чимало й інших буковинських виконавців мають у своєму репертуарі пісні Володимира Івасюка. «Червону руту» виконують співаки не тільки з республік колишнього Союзу, а й багатьох зарубіжних країн. Виконуючи Володину пісню, вони, можливо, вперше знайомлять своїх співвітчизників з українською мовою».
Олена Кузнецова, педагог вокалу із більш як 30-річним стажем, пишається тим, що її підопічні в Чернівецькому педагогічному училищі, яких навчала мистецтва співу, вже й самі прищеплюють своїм учням любов до рідної пісні.
Проте її засмучує нинішня загальна низька музична культура населення, а надто молоді…
«Не знають нашої пісенної естрадної класики — С.Сабодаша, І.Шамо, І.Поклада, О.Білаша, І.Білозора і, що сумно, В.Івасюка, — каже пані Олена. — На превеликий жаль, майже не звучать їхні пісні у виконанні сучасних естрадних «зірок», які багато в чому формують музичні уподобання нашої молоді. А якщо додати до цього масове використання під час концертів голосової фонограми — картина вимальовується й геть невтішна. Це шахрайство у ставленні до слухачів, які купили квитки.
А для дітей використання «фанери» стає справжньою катастрофою. Я вже не кажу, що це заважає нормальному розвитку голосового апарата, його гармонійному звучанню, формує зневажливе ставлення до слухача.
Любові до рідної пісні я навчала свого часу дівчат зі знаного на Буковині народного самодіяльного жіночого ансамблю «Марічка». За шість років нашої співпраці було створено багато програм, виступаючи з якими, колектив знайомив слухачів з українською пісенною естрадною класикою.
І завжди, коли звучали пісні В.Івасюка, зал співав їх разом з нами».
***
До небайдужих слів Олени Миколаївни додам: усі ми колись-таки зрозуміємо ту ще до кінця не оцінену суспільством революційну роль, яку відіграв Івасюк у справі розвитку сучасної української естрадної пісні.
Поєднавши сучасні музичні ритми із добротним літературним текстом, міцно вкорінивши їх у національному ґрунті, він і сьогодні своїми піснями, своєю «Червоною рутою» зачаровує людські серця.